Рішення

від 25.06.2009 по справі 4/124-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/124-09

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" червня 2009 р.                                                                          Справа № 4/124-09

Суддя Щоткін О.В.,  розглянувши справу

За позовом Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа», м. Вишгород

до  Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, м. Вишгород

про стягнення 33 199,26 грн.

Представники:

від позивача: Дяченко Л.Л. –предст., дов. від 16.07.2009р. № 573.

від відповідача: не з'явився;

суть спору:

          Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа»(далі –позивач) звернулось з позовом до Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (далі –відповідач) про зобов'язання укласти договір на споживання теплової енергії для гуртожитку по вул. Б.Хмельницького, 7-а в м. Вишгороді, а також стягнення з відповідача 33 199,26 грн. заборгованості за фактично спожиту теплову енергію, з яких 31 627,36 грн. основного боргу, 995,53 грн. пені, 442,52 грн. інфляційних збитків, 133,85 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач споживає теплову енергію, яку йому постачає позивач, але в порушення вимог чинного законодавства України відмовляється від укладення договору на споживання теплової енергії та проведення оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.04.2009р. було порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 26.05.2009р.

26.05.2009р. представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався на 11.06.2009р.

11.06.2009р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України подав заяву про уточнення позовних вимог, якою зменшив розмір позовних вимог, у зв'язку з повною сплатою відповідачем суми основного боргу та на день розгляду справи просить суд зобов'язати відповідача укласти з позивачем договір на споживання теплової енергії у запропонованій редакції позивача та стягнути з відповідача пеню в розмірі 995,53 грн., інфляційні збитки в розмірі 442,52 грн., 3 % річних в розмірі 133,85 грн., а також відшкодувати позивачу державне мито в розмірі 331,99 грн., інформаційні послуги в розмірі 118,00 грн.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що у додатку № 2 до договору на споживання теплової енергії, який пропонує позивач для підписання, не вірно зазначена межа балансової відповідальності між сторонами.

11.06.2009р. в судовому засіданні була оголошена перерва на 25.06.2009р.

Після оголошеної перерви представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов з обґрунтуванням своїх заперечень та посиланням на норми чинного законодавства не подав, а тому справа у відповідності до ст.. 75 ГПК України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 21.06.2007р. № 162 «Про припинення діяльності дочірніх підприємств Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради»на баланс відповідача був переданий зазначений гуртожиток.

01 жовтня 2008 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір на споживання теплової енергії для будівлі гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді.

При розгляді справи було встановлено, що будівля гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді до передачі на баланс відповідача, перебувала на балансі ДП «Рукавичка».

26.04.2006р. між позивачем та ДП «Рукавичка»був укладений договір № 21996/1 на споживання теплової енергії, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати ДП «Рукавичка»теплову енергію для гуртожитку по вул. Б.Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді, а ДП «Рукавичка»зобов‘язувалося своєчасно здійснювати оплату за спожиту теплову енергію.

Відповідно до умов вказаного договору, оплата послуг проводилася своєчасно та в повному обсязі.

Згідно додатку № 2 до договору № 21996/1 на споживання теплової енергії від 26.04.2006р. між позивачем та ДП «Рукавичка»була встановлена межа балансової належності (відповідальності), яка проходила по стінці теплової камери ТК –5, що відповідає п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, яким встановлено, що межею балансової належності (відповідальності) є межа розподілу теплової мережі між теплопостачальною організацією і споживачем, межею експлуатаційної відповідальності є межа розподілу теплової мережі за ознакою договірних зобов‘язань з експлуатації та утримання тих чи інших її ділянок або елементів, яка встановлюється за згодою сторін між теплопостачальною організацією та споживачем.

Згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 21.06.2007р. № 162 «Про припинення діяльності дочірніх підприємств Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради»діяльність ДП «Рукавичка»була припинена шляхом реорганізації: приєднання його на правах структурного підрозділу до Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради.

Листом від 22.04.2008р. № 580 відповідач звернувся до позивача з проханням виставляти відповідачу рахунки на оплату послуг з теплопостачання по гуртожитку на вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді та готовність підприємства укласти договір на споживання теплової енергії.

Тому, позивачем на початку опалювального періоду, а саме 01.10.2008р. на адресу відповідача був направлений договір № 21996 на споживання теплової енергії для вищезазначеного гуртожитку.

Відповідач відмовився підписувати запропонований договір, не погоджуючись з межею балансової належності (відповідальності) між сторонами, згідно додатку № 2 до договору на споживання теплової енергії.

Судом встановлено, що згідно договору № 21996/1 на споживання теплової енергії від 26.04.2006р., який був укладений між позивачем та ДП «Рукавичка» місцеві (розподільчі) теплові мережі, які входять в єдину балансову вартість будівлі гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді, перебували на балансі ДП «Рукавичка».

За період дії договору № 21996/1 на споживання теплової енергії від 26.04.2006р., який був укладений між позивачем та ДП «Рукавичка»місцеві (розподільчі) теплові мережі гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді не передавалися на баланс позивача, а отже, у зв'язку з припиненням діяльності ДП «Рукавичка»шляхом приєднання його на правах структурного підрозділу до відповідача, перейшли до відповідача.

Окрім того, позивачем надано до суду Робочий проект встановлення вузла обліку теплової енергії в гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді, у якому, згідно схеми та викопіровки із генплану м. Вишгород з нанесенням плану тепломереж зазначено, що межа балансової належності (відповідальності) позивача – стіна камери ТК –5.

Доказів передачі місцевої (розподільчої) теплової мережі будівлі гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді на баланс позивача відповідач суду не надав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем листом від 06.11.2008р. № 1134-ю було надано роз‘яснення відповідачу про те, що змінити межу балансової належності (відповідальності), без відповідних документів, позивач не має законних підстав, оскільки, місцеві (розподільчі) теплові мережі проектуються в складі будівництва будинку і входять в єдину балансову вартість будівлі і належать власнику цієї будівлі, власник будівлі, де розташований гуртожиток, місцеві (розподільчі) теплові мережі не передавав на баланс ВРКП «Вишгородтепломережа», а згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 21.06.2007р. № 162 належать відповідачу, так як ДП «Рукавичка», маючи ці мережі на своєму балансі, приєдналася на правах структурного підрозділу до відповідача, а також те, що ВРКП «Вишгородтепломережа»є районним підприємством спільної комунальної власності територіальної громади сіл, селища, міста Вишгородського району, а тому згідно рішення Вишгородської районної ради від 23.10.2003р. № 101/2-10-ХХІУ «Про управління об‘єктами майна спільної власності територіальних громад району»функції щодо управління підприємством належать районній раді і передача майна на його баланс можлива на підставі рішення ради, тому, запропонований договір на постачання теплової енергії для гуртожитку цілком відповідає законодавству України.

05.02.2009р. позивачем повторно на адресу відповідача було направлено пропозицію про укладення договору на споживання теплової енергії для гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді та два його примірники. Однак, відповідач зазначену пропозицію залишив без відповіді та задоволення.

Згідно п. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов‘язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов‘язковості укладення договору для певних категорій суб‘єктів господарювання.

Взаємовідносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським кодексом України, Законами України «Про електроенергетику», «Про теплопостачання»та іншими нормативними актами.

Статтею 275 ГК України та ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»передбачено виключно договірне формування відносин суб‘єктів у сфері теплопостачання.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладення господарських договорів, відповідно до якої договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частинами 2-4 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судом встановлено, що позивачем дотримано порядку укладання господарського договору, визначеного в ст. 181 ГК України.

Вимоги до змісту договорів на споживання теплової енергії містять ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630.

Судом встановлено, що проект договору на споживання теплової енергії, який запропонований відповідачу для підписання, місить всі істотні умови договору на споживання теплової енергії, які передбачені законодавством України та не порушуватимуть інтересів жодної зі сторін цього договору у разі, якщо вони будуть укладені.  

З огляду на викладене, вимога позивача про зобов‘язання відповідача укласти з позивачем договір на споживання теплової енергії для гуртожитку, що розташований по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді в редакції, запропонованій позивачем є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а відтак підлягає задоволенню.

Оскільки, відповідач своїм листом від 22.04.2008р. № 580 підтвердив свої наміри щодо оплати за фактично використану теплову енергію для гуртожитку по вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді, а також листом від 21.05.2009р. № 718 звертався з проханням до позивача щодо зарахування коштів на погашення боргу за спожиту теплову енергію по зазначеному гуртожитку, а позивач постачав теплову енергію для гуртожитку, є всі підстави стверджувати, що договірні відносини між сторонами існують, договір на споживання теплової енергії є укладеним, однак цьому договору не надано письмової форми.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір на споживання теплової енергії між позивачем та відповідачем, у запропонованій редакції, вважати укладеним між сторонами з 01.10.2008р.

11.06.2009р. позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідачем заборгованість в частині основного боргу була погашена в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення № 320 від 22.04.2009р., лист № 718 від 21.05.2009р. про зарахування коштів та акт звірки розрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їхніми печатками, а тому просить стягнути тільки штрафні санкції за порушення виконання зобов'язань.

Враховуючи те, що відповідачем була погашена основна сума заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням та актом звіряння розрахунків між сторонами, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України в частині основного боргу в розмірі 31 627,36 грн. за відсутністю предмету спору.

Також позивач просить стягнути з відповідача 995,53 грн. пені від простроченої суми.

Суд, розглянувши дану вимогу, не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного:

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов‘язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону).

Оскільки договір між сторонами укладений не був, такий вид забезпечення зобов'язання, як пеня, сторонами не встановлено, суд не вбачає підстав для задоволення стягнення з відповідача пені в розмірі 995,53 грн., а тому відмовляє в цій частині.

Також позивач нарахував відповідачу інфляційні збитки та 3% річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

Суд, розглянувши дану вимогу та враховуючи норми законодавства, відмовляє у її задоволенні, враховуючи наступне:

Позивач, застосовуючи відповідальність, посилається на рахунки-фактури, які були отримані відповідачем під розписку та після отримання яких у відповідача нібито настав строк виконання зобов'язання.

Проте, суд не може погодитись з вказаними доводами позивача, оскільки відповідно до ч.3  ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.  

Оскільки договору, підписаного та чинного на момент подання позовної заяви між сторонами немає, яким би регулювались питання виконання зобов'язання, вимога про сплату не виставлялась, а рахунок-фактура за своєю правовою природою не є вимогою, заявлені до стягнення інфляційні збитки та 3% річних нічим не підтверджені та необґрунтовані, а відтак є такими, що не підлягають задоволенню, так як у відповідача не настав строк виконання зобов'язання по оплаті, а тому суд відмовляє в частині стягнення з відповідача 133,85 грн. 3 % річних та 442,52 грн. інфляційних.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в частині зобов'язання укласти договір на споживання теплової енергії суд задовольняє позовні вимоги, в частині стягнення основного боргу суд припиняє провадження у справі, в іншій частині відмовляє.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, п. 11 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради укласти з Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа»договір на споживання теплової енергії для гуртожитку, що розташований за адресою: вул. Б. Хмельницького, 7-А у м. Вишгороді в редакції Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа».

3. Стягнути з Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 9 А, ЄДРПОУ 33007799) на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»(07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 3 В, код ЄДРПОУ 13713569), 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 копійок державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В частині основного боргу провадження у справі припинити.

5. В іншій частині позову відмовити.

6.   Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

           Суддя                                                             Щоткін О.В.

Рішення підписано: 07.07.2009р.