Рішення

від 25.12.2014 по справі 915/1223/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 915/1223/13

за позовом: Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (54001, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 69-А)

в інтересах держави

в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22

до 1-відповідача: Березанської районної державної адміністрації, Миколаївська область, смт Березанка, вул. Леніна, 33

до 2-відповідача: виробничого кооперативу "Чорноморська волна", Одеська область, смт Овідіополь, вул. Кірова, 35

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", Миколаївська область, м. Очаків, вул. Леніна, 10

про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки,

суддя А. П. Алексєєв

Представники сторін:

від позивача - Скуратовська Я. О., дов. № 1079/10-05-58/6-14 від 19.05.2014 року.

від відповідача 1 - не з'явився.

від відповідача 2 - не з'явився.

від третьої особи - Бєломитцев Є.І., дов. № 212 від 19.05.2014 року.

У судовому засіданні бере участь прокурор Брезіцький В.С., посв. №027031 від 01.07.2014 року.

суть спору: у липні 2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Березанської районної державної адміністрації та виробничого кооперативу "Чорноморська волна" про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 1050 від 28.09.2007 року;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 49 років, укладеного 01.10.2007 року між Березанською райдержадміністрацією та виробничим кооперативом "Чорноморська волна";

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21, укладеного 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією та виробничим кооперативом "Чорноморська волна";

- визнання недійсним державного акту серії ЯЗ № 140833 на право власності виробничого кооперативу "Чорноморська волна" на земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21;

- повернути земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0344), грошовою оцінкою 140 778 грн. до державної власності - у постійне користування ДП "Очаківське ЛМГ".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до проекту землеустрою спірна земельна ділянка надавалась із земель лісогосподарського призначення та розташована на відстані приблизно 20 метрів від урізу води Березанського лиману - в межах його прибережної захисної смуги. Проте, приймаючи 28.09.2007 року розпорядження № 1050 про затвердження проекту землеустрою та надання ВК "Чорноморська волна" в оренду на 49 років земельної ділянки за рахунок земель ДП "Очаківське ЛМГ" для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту, райдержадміністрацією в порушення статті 149 Земельного кодексу України та статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", затверджено проект землеустрою з перевищенням повноважень і за відсутності проведеної державної експертизи землевпорядної документації, у зв'язку з чим вказане розпорядження № 1050 від 28.09.2007 року є незаконним та підлягає скасуванню, як й підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215, 236 Цивільного кодексу України укладений на виконання цього розпорядження договір оренди землі від 01.10.2007 року.

Прокурор зазначає, що в подальшому, 26.01.2009 року Березанською райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 76 про продаж ВК "Чорноморська волна" земельної ділянки для комерційного використання під розміщення туристичного готелю, що знаходиться у користуванні кооперативу згідно договору оренди землі. Проте, вказане розпорядження прийнято із суттєвим порушенням вимог діючого на момент його прийняття законодавства, зокрема, положень статті 90 та глави 18 Водного кодексу України, статті 59 Земельного кодексу України щодо можливості надання земель водного фонду у власність, що свідчить про незаконність прийнятого розпорядження та наявність підстав для його скасування, як й наявність підстав для визнання недійсним укладеного на його підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки та виданого державного акта на право власності на землю.

При цьому, прокурор у позовній заяві просив визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Миколаївська обласна держадміністрація у поясненнях на позовну заяву просила задовольнити вимоги прокурора, оскільки земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, райдержадміністрація не уповноважена на розпорядження такими землями, а спірні розпорядження видані з перевищенням встановлених законом повноважень.

Крім того, позивач посилаючись на статті 116 та 149 Земельного кодексу України, вказував, що спірна земельна ділянка Березанською райдержадміністрацією не була вилучена із земель ДП "Очаківське лісомисливське господарство" і згідно даних лісовпорядкування рахується за цим підприємством. При цьому, згоди на вилучення земельної ділянки державне підприємство не надавало.

ВК "Чорноморська волна" у відзиві на позовну заяву просило застосувати позовну давність до вимог позивача про визнання незаконними розпоряджень райдержадміністрації № 1050 від 28.09.2007 року та № 76 від 26.01.2009 року, а також до вимог про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 01.10.2007 року та купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2009 року, а також вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, відмовити у задоволенні позову повністю, вказуючи на те, що про оскаржувані розпорядження прокурору та Миколаївській облдержадміністрації було відомо з моменту їх прийняття, оскільки, прокуратурою неодноразово витребовувались розпорядження райдержадміністрації, а обласній держадміністрації копії розпоряджень надсилались, як вищестоящому органу.

Відповідач вказував про безпідставність посилань прокурора на розташування спірної земельної ділянки на відстані приблизно 20 метрів від урізу воду, а відтак перебування цієї земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та неможливості передання такої земельної ділянки у власність, оскільки відповідно до статей 4, 88 Водного кодексу України та частини 3 статті 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, проте, наскільки відомо відповідачу, будь - які проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки відповідними органами не розроблялось та не затверджувалось.

ВК "Чорноморська волна" також вважав помилковими посилання прокурора на перевищення райдержадміністацією своїх повноважень щодо вилучення земель державної власності, оскільки на земельній ділянці, переданій відповідачу в оренду, а в подальшому у власність планується будівництво туристичного готелю для відвідування усіма жителями територіальної громади району з метою відпочинку і оздоровлення, тобто цільове призначення земельної ділянки відповідає положенням статей 122, 149 Земельного кодексу України. Крім того, відповідач зазначав, що навіть у випадку визнання протиправними розпоряджень Березанської райдержадміністрації, право власності підприємства на земельну ділянку не може бути припинено, а державний акт на право власності на землю не може бути визнаний недійсним, оскільки, статтею 140 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави для припинення права власності на землю, як скасування рішення органу, на підставі якого такий акт було видано.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області при первинному розгляді справи по суті від 06.08.2013 року залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП "Очаківське лісомисливське господарство".

У поясненнях на позовну заяву ДП "Очаківське лісомисливське господарство" зазначило, що позов прокурора може бути задоволений, але при умові дослідження всіх обставин справи, а саме: факту вилучення земельної ділянки; дотримання порядку, за яким земельна ділянка надавалась в оренду; наявності на земельній ділянці нерухомого майна, що є власністю ВК "Чорноморська волна"; наявності визначення меж і розмірів прибережної захисної смуги за проектом землеустрою в місці розташування земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.09.2013 року (суддя Смородінова О.Г.) позов було задоволено частково:

- визнано недійсним розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1050 від 28.09.2007 року;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 49 років, укладений 01.10.2007 року між Березанською райдержадміністрацією та виробничим кооперативом "Чорноморська волна".

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Мотивуючи рішення в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції, посилаючись на приписи статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та частину 6 статті 123 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що в порушення зазначених вимог законодавства, діючого на час прийняття оскаржуваного розпорядження Березанською райдержадміністрацією № 1050 від 28.09.2007 року було затверджено проект землеустрою за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, у зв'язку з чим, враховуючи, що розпорядження Березанської райдержадміністрації № 1050 було прийнято із порушенням вимог діючого законодавства, укладений 01.10.2007 року на його підставі договір оренди земельної ділянки також підлягає визнанню недійсним.

При цьому, як зазначив у своїй постанові Вищій господарський суд України від 16.10.2014 року, судом першої інстанції не були взяті до уваги посилання прокурора та позивача на перевищення райдержадміністрацією своїх повноважень, вказавши на відсутність рішення відповідного органу про віднесення спірної земельної ділянки до лісового призначення, а відтак і недоведеність прокурором та позивачем фактичну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Разом з цим, судом першої інстанції було встановлено, що з наданих суду доказів вбачається, що а ні прокурору, а ні позивачу не було відомо про прийняття оспорюваних розпоряджень та договорів до моменту проведення прокурором перевірки в 2013 році, що об'єктивно унеможливило звернення за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року про продаж земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна", суд першої інстанції зазначив, що прокурором не надано належних доказів (проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки тощо), які саме підтверджують та містять інформацію стосовно обставин, що входять до предмету доказування з даних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки у постійне користування ДП "Очаківське ЛМГ" суд дійшов висновку, що, по-перше, прокурором не доведено наявність спору між учасниками відповідних подій, а по-друге, висування позовних вимог на користь третьої особи без самостійних вимог діючим процесуальним законодавством не передбачено.

За апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області Одеський апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду Миколаївської області від 30.09.2013 року в апеляційному порядку, постановою від 08.01.2014 року залишив його без змін з тих же підстав.

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 30.09.2013 року у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення вимог прокурора, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 21, 60, 84, 149 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України та статей 4, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор наголошував у касаційній скарзі на тому, що застосувавши до спірних правовідносин частину 2 статті 60 Земельного кодексу України та статтю 88 Водного кодексу України в редакції, чинній у 2013 році на час розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування розпорядження райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року про продаж землі та визнання недійсним договору купівлі - продажу землі від 26.01.2009 року, залишили поза увагою, що вимога про встановлення меж прибережної захисної смуги за окремим проектом була законодавчо встановлена 02.12.2010 року, тобто після виникнення спірних правовідносин, і достатнім підтвердженням перебування земельної ділянки в межах цієї смуги були матеріали проекту землеустрою щодо відведення ВК "Чорноморська волна" спірної земельної ділянки в оренду та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності, копії яких прокурором були надані до суду, проте, не досліджені.

Тобто, прокурор зауважує, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги на місцевості не може трактуватися як відсутність прибережної захисної смуги водного об'єкту взагалі, оскільки, розміри та межі прибережної захисної смуги визначено законом, отже висновки судів зроблені в порушення статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, прокурор у касаційній скарзі посилається на залишення поза увагою судів здійснення Березанською райдержадміністрацією розпорядження земельною ділянкою з перевищенням повноважень, оскільки відповідно до частини 6 статті 149 Земельного кодексу України саме облдержадміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5 та 9 цієї статті, а до повноважень райдержадміністрації відноситься вилучення земельних ділянок, зокрема, для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства та будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 року у даній справі залишено без змін, з посиланням на те, що в силу приписів статті 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації, у зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій встановивши відсутність проекту землеустрою щодо встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки дійшли правомірного висновку в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду України від 02.09.2014 року заява заступника генерального прокурора України задоволена частково, постанова Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2014 року касаційна скарга заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 року після скасування постанови Вищого господарського суду від 07.04.2014 року Верховним Судом України прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Вищій господарський суд України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, касаційна скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнив частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, спірна земельна ділянка площею 0,995 га, розташована в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0344), станом на вересень 2007 року перебувала у постійному користуванні ДП "Очаківське ЛМГ".

28.09.2007 року Березанською райдержадміністрацією було прийнято розпорядження № 1050 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ВК "Чорноморська водна" земельної ділянки загальною площею 0,99 га відкритих заболочених земель, в тому числі 0,99 га боліт низинних із земель ДП "Очаківське ЛМГ" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано зазначену земельну ділянку ВК "Чорноморська волна" в оренду.

На підставі зазначеного розпорядження 01.10.2007 року між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна" було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

26.01.2009 року Березанською райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 76 про продаж ВК "Чорноморська волна" спірної земельної ділянки для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

На підставі вказаного розпорядження 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією (продавець) та ВК "Чорноморська волна" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав, а покупець купив зазначену земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно - будинок, що належить покупцеві на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 року у справі № 17/499/08, з цільовим призначенням - для комерційного використання під розміщення та обслуговування туристичного готелю.

13.02.2009 року ВК "Чорноморська волна" відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області було видано державний акт серії ЯЗ № 140833 на право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України, статті 60, 62 Земельного кодексу України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Таким чином, наведені приписи зазначених норм закону свідчать про те, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 5 статті 88 Водного кодексу України та має становити уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною 3 статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Верховний Суд України у постанові від 02.09.2014 року, скасовуючи постанову суду касаційної інстанції у даній справі, дійшов висновку, що аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами Водного кодексу України, а орієнтовні розмірі і межи водоохоронних зон визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486. Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Так, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній двохкілометровій зоні від урізу води.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 02.09.2014 р. у справах № 905/6025/13, № 915/1223/13, постановах від 09.09.2014 р. № 915/1224/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13 та від 21.05.2014 р. у справі № 6-16цс14.

Статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, з огляду на приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.09.2014 року у даній справі, суди першої та апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що на дату прийняття райдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження були визначені розмір та межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21, укладеного 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна", без дослідження всіх доказів у справі в їх сукупності та надання оцінки всім доводам сторін.

Судова колегія Вищого господарського суду України зазначила, що як вбачається з матеріалів справи, згідно акта технічного обстеження ділянок лісового фонду ДП "Очаківське лісомисливське господарство", потрібних для надання у тимчасове користування для інших видів використання, складеного за участі ВК "Чорноморська волна", обстежена земельна ділянка площею 0,99 га, під рекреаційне використання під кемпінг, розміщена в межах забороненої експлуатації водоохоронної зони - Чорного моря (том 1 а.с. 36, зворотній бік а.с.37).

18.09.2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області складено акт № 18 обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в межах території Рибаківської сільської ради, Березанського району в зоні відпочинку "Рибаківка", з якого вбачається, що земельна ділянка загальною площею 9,93 га розташована на узбережжі Березанського лиману на відстані 30-40 метрів від урізу води (том 1 а.с. 126).

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вищій господарський суд України в постанові від 16.10.2014 року відзначив, що здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі та надання оцінки всім доводам сторін та документам, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки, в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21, укладеного 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна";

- визнання недійсним державного акту на право власності відповідача на земельну ділянку;

- повернення землі.

У зв'язку із цим Вищій господарський суд України направив справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

При цьому, у своїй постанові від 16.10.2014 року зазначив, що при новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.11.2014 року справу було прийнято до свого провадження суддею Алексєєвим А.П. та призначено її розгляд на 18.11.2014 року.

18.11.2014 року у зв'язку із відсутністю даних про повідомлення Березанської райдержадміністрації про слухання справи та за наявності клопотання представника ВК "Чорноморська волна" про відкладення розгляду справи розгляд справи було відкладено на 09.12.2014 року.

09.12.2014 року під час судового засідання прокурор надав клопотання про відкладення розгляду справи для надання матеріалів щодо експертної грошової оцінки земельної ділянки та уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 09.12.2014 року було оголошено перерву до 25.12.2014 року.

Відповідачі повідомлялися про розгляд справи, проте своїм правом направлення представників у судові засідання не скористалися.

Заявою про уточнення позовних вимог від 25.12.2014 року прокурор просив суд:

1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №76 від 26.01.2009 про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення.

2. Визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21, укладений 26.01.2009 року між Березанською районною державною адміністрацією та виробничим кооперативом "Чорноморська волна".

3. Визнати недійсним державний акт серії Я3 № 140833 на право власності ВК "Чорноморська волна" на земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21.

4. Витребувати на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації шляхом зобов'язання повернення земельної ділянки площею 0,99 га розташованої зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21 (кадастровий номер 4820983900:09:000:0344).

Позивач підтримав позицію прокурора.

Представник третьої особи просив вирішити справу на розсуд суду, при цьому не заперечував проти позовних вимог прокурора.

Відповідач - райдержадміністрація відзиву на позовну заяву не надала, свого представника у судові засідання не направила, була повідомлена про розгляд справи належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення про вручення поштової кореспонденції.

Відповідач - ВК "Чорноморська волна" також не скористалося своїм правом направлення представника у судове засідання. Тому суд виходить із змісту відзиву та письмових пояснень до нього, які надавалися відповідачем раніше (т.1. а.с. 77) та уточнюючі пояснення до нього (т.1 а.с. 107).

Із змісту відзиву вбачається, що прокурор, а також облдержадміністрація були своєчасно обізнані про спірні розпорядження райдержадміністрації в зв'язку із чим відповідач просив суд застосувати до їхніх вимог позовну давність. Відповідач заперечує проти тієї обставини, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, посилаючись на те, що проект землеустрою по її встановленню як цього потребують приписи ст. 88 ВК України, ч. 3 ст. 60 ЗК України не затверджувався. Що стосується вилучення, передачі в оренду та продажу спірної земельної ділянки, то райдержадміністрація є належним її розпорядником з огляду на приписи ч. 3 ст. 122 ЗК України, так як запроектований до будівництва об'єкт - туристичний готель запроектований до відвідування не тільки туристами, а й мешканцями територіальної громади району. Також відповідач звернув увагу і на те, що у разі визнання розпоряджень райдержадміністрації незаконними, а договорів недійсними відповідач не може бути позбавлений права власності на спірну земельну ділянку з огляду на те, що ст. 140 ЗК України не передбачено такої підстави припинення права власності на землю як скасування рішення державного органу, на підставі якого це право виникло, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. З огляду на все це відповідач вважає позов безпідставним і просив відмовити у його задоволенні.

25.12.2014 року за результатами розгляду справи по суті, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи.

Виходячи із позовних вимог прокурора предметом даного спору є визнання незаконними та скасування розпорядження райдержадміністрації, як такого, що було прийняте з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства і яким порушуються права власника земельної ділянки - держави, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки як такого, що був укладений райдержадміністрацією із перевищенням своїх повноважень, визнання у зв'язку із цим недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, як такого, що був виданій особі за відсутності законних підстав та зобов'язання володільця повернути земельну ділянку її власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Для вирішення цього спору по суті необхідно встановити наступне:

- яке цільове призначення та яка форма власності спірної земельної ділянки були на момент передання її в оренду та продажу та яка мета її використання орендарем;

- який порядок вилучення земельних ділянок у постійних землекористувачів встановлений земельним законодавством;

- який встановлений порядок зміни цільового призначення земельних ділянок та який орган державної влади або місцевого самоврядування наділений правом на зміну цільового призначення земельної ділянки;

- який встановлений порядок надання в оренду та продажу юридичним особам земельних ділянок, які розташовані за межами населеного пункту для будівництва об'єкту комерційного призначення;

- чи розташована спірна земельна ділянка у межах прибережної захисної смуги і чи дозволяє закон відчужувати такі земельні ділянки з державної власності на користь юридичних осіб;

- чи було пропущено позивачем (Миколаївською обласною державною адміністрацією) строк позовної давності за заявленими позовними вимогами;

- чи підлягає відповідач безумовному позбавленню права власності у разі порушення законодавства при прийнятті відповідних розпоряджень райдержадміністрацією та при укладенні спірного договору купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 ст. 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України на сторони покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.09.2007 року райдержадміністрацією було прийняте розпорядження №1050, яким було:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ВК "Чорноморська волна" загальною площею 0,99 га відкритих заболочених земель, в тому числі 0,99 га боліт низинних із земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- надано ВК "Чорноморська волна" в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,99 га відкритих заболочених земель, в тому числі 0,99 га низинних із земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- запропоновано землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки у відповідності з проектом відведення; - рекомендовано ВК "Чорноморська волна" укласти договір оренди на землю відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається із вищевказаного рішення ВК "Чор6номорська волна" передано в оренду земельну ділянку площею 0,99 га, яка розташована за межами населеного пункту за рахунок земель ДП "Очаківське ЛМГ" з метою будівництва на ній туристичного готелю.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації (том 1 а.с. 125), яка міститься у проекті відведення земельної ділянки і підготовлена начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі запропонована до передачі в оренду земельна ділянка належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням відноситься до земель лісогосподарського призначення. При передачі земельної ділянки в оренду її запропоновано віднести до земель іншого призначення (комерційне використання).

01.10.2007 року на підставі вищезазначеного розпорядження райдержадміністрації №1050 від 28.09.2007 року між райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна" був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим № 2441. Згідно цього договору райдержадміністрація передала ВК "Чорноморська волна" у строкове платне володіння та користування земельну ділянку загальною площею 0,99 га відкритих заболочених земель, в тому числі 0,99 га низинних для комерційного використання під розміщення туристичного готелю, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Договір зареєстровано у Березанському районному окрузі Миколаївської МРФ ДП "Центр ДЗК" 03.10.2007 року.

Як зазначалося вище розпорядження райдержадміністрації №1050 від 28.09.2007 року було визнане недійсним господарським судом Миколаївської області з мотивів порушення приписів статей 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та частини 6 статті 123 Земельного кодексу України. У зв'язку із тим, що було визнане недійсним розпорядження на підставі якого було укладено договір оренди земельної ділянки судом договір було також визнано недійсним з підстав зазначений у ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Тобто, станом на дату розгляду справи рішення державного органу про затвердження проекту землеустрою по спірній земельній ділянці відсутнє.

26.01.2009 року райдержадміністрацією було прийняте розпорядження №76, згідно якого було вирішено продати ВК "Чорноморська волна" земельну ділянку для комерційного використання та розміщення туристичного готелю загальною площею 0,99 га розташованої за адресою: зона відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 21 із земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", що знаходяться в його користуванні згідно договору оренди земельної ділянки за межами населеного пункту межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

26.01.2009 року між райдержадміністрацією та ВК "Чорноморська волна" був укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим № 119.

У розділі 1 договору зазначено, що ВК "Чорноморська волна" придбало земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно - будинок, яке належить кооперативу на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 року по справі №17/499/08, право власності на яке зареєстроване у Березанській філії БТІ 29.08.2008 року.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки райдержадміністрацією ВК "Чорноморська волна" було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140833 від 13.02.2009 року.

Як вбачається із вищевказаного ВК "Чорноморська волна" було продано земельну ділянку площею 0,99 га, яка розташована за межами населеного пункту за рахунок земель ДП "Очаківське ЛМГ" з метою будівництва на ній туристичного готелю.

Щодо розпорядження Березанської РДА № 76 від 26.01.2009 року „Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення", договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку „Рибаківка", Квартал п'ятий, 21, укладеного 26.01.2009 року між Березанською райдержадміністрацією та ВК „Чорноморська волна" суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації діють, зокрема, на засадах верховенства права та законності.

У ч. 1 ст. 1 ЗК України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до п "а" ч. 1 ст. 17 ЗК України, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно ч. 3 ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі - оприлюднюються.

Відповідно до частини другої ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Частиною 1, 2 ст. 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Згідно пункту 12 перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно до ч. 1 ст. 151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Згідно положень ч. 5 ст. 151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації.

Частиною 7 ст. 151 ЗК України визначено, що відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.

У ч. 15 ст. 151 ЗК України передбачено, що матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Частиною 6 ст. 149 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

З урахуванням приписів ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" зазначені у ч. 5, 6 ст. 149 ЗК України питання вирішуються місцевими держадміністраціями шляхом прийняття розпоряджень.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 123 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам в оренду здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів виконавчої влади за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в оренду із земель державної, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч. 15 ст. 151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації, яка розглядає його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів щодо передачі в оренду тих чи інших земельних ділянок юридичним особам.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування (в оренду в контексті ст. 124, 123 ЗК України) юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування (в оренду в контексті ст. 124, 123 ЗК України ) юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, за приписами ЗК України юридична особа, яка бажає отримати в оренду земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні, повинна звернутися із відповідним клопотанням про погодження місця розташування об'єкту (ч. 5 ст. 151 ЗК України.) Місцева державна адміністрація за результатами розгляду клопотання юридичної особи приймає рішення про погодження місця розташування об'єкту або відмовляє у погодженні (ч. 7 ст. 151 ЗК України). Надалі рішенням районної державної адміністрації або обласної державної адміністрації (в залежності від місця розташування земельної ділянки та цілей її використання) земельна ділянка вилучається у постійного користувача за його згоди (ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України). Надалі відповідною місцевою державною адміністрацією приймається рішення за клопотанням заінтересованої юридичної особи поданим разом із матеріалами погодження місця розташування об'єкту, передбаченими ч. 15 ст. 151 ЗК України, про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду (у разі необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки) та рішення про надання земельної ділянки в оренду згідно компетенції встановленої ч. 3 та ч. 4 ст. 122 ЗК України. На підставі рішення про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в оренду із юридичною особою укладається договір оренди земельної ділянки.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься у проекті відведення земельної ділянки, земельна ділянка, яка запропонована до передачі в оренду ВК "Чорноморська волна", належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відомості стосовно цільового призначення земельної ділянки та форми її власності, які зазначені в вихідній земельно-кадастровій інформації, яка міститься у проекті відведення земельної ділянки, суд приймає до уваги як дійсні з огляду на те, що сторонами їх правдивість у судовому засіданні не спростована.

Враховуючи те, що метою використання земельної ділянки є будівництво туристичного готелю та його подальша експлуатація, у вихідній земельно-кадастровій інформації було запропоновано змінити її цільове призначення з земель лісогосподарського призначення на землі комерційного використання.

Так, в договорі оренди, договорі купівлі-продажу земельної ділянки, державному акті на право власності на земельну ділянку зазначено, що земельна ділянка відноситься до земель комерційного використання.

Окрім ст. 19 ЗК України, класифікація земель за цільовим використанням на час виникнення спірних правовідносин була додатково визначена Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВК), затвердженим Держкомземом України 24.04.1998 року за №14-1-7/1205.

За вказаним класифікатором землі лісогосподарського призначення відносяться до п.5 і можуть використовуватися виключно для ведення лісового господарства.

Натомість, така підкатегорія цільового використання як комерційне використання визначено пп. 1.12, 1.12.6 класифікатору.

Вказане свідчить про фактичну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки райдержадміністрацією при наданні її в оренду.

Як вбачається з положень ч. 5 ст. 149 та ч. 3 ст. 122 ЗК України:

районна державна адміністрація вилучає та надає земельні ділянки за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

З приписів ч. 6 ст. 149 та ч. 4 ст. 122 ЗК України вбачається, що обласні державні адміністрації вилучають та надають земельні ділянки юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених у ст. ст. 122, 149 ЗК України.

Таким чином, розмежування компетенції районної державної адміністрації та обласної державної адміністрації відбувається в залежності від майбутньої мети використання земельної ділянки, яка підлягає вилученню у постійного користувача і передачі в оренду або продажу.

Як зазначено в розпорядженні райдержадміністрації про продаж земельної ділянки в та договорі купівлі-продажу земельної ділянки метою її використання є будівництво туристичного готелю та його обслуговування.

Отже, для визначення органу, який за законом уповноважений на передачу спірної земельної ділянки в оренду судові необхідно встановити чи пов'язаний туристичний готель з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Законом України "Про планування і забудову територій", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов'язок органів влади розробляти схеми планування територій з метою визначення потреб у будівництві нових об'єктів, вилученні земельних ділянок та передачу їх для містобудівних потреб.

Згідно до ст. 9 зазначеного закону районні державні адміністрації після завершення робіт з розроблення схем планування територій подають їх до обласних державних адміністрацій для проведення експертизи та підготовки висновку щодо їх затвердження.

Разом з тим, докази наявності схеми планування території Березанського району, в якій передбачено розміщення подібних будівель відповідачами не представлено. Отже, доводи відповідача, що будівництво готельного комплексу здійснювалося для задоволення потреб територіальної громади району у суду викликають сумніви.

При цьому, до об'єктів, що пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, належать такі, що мають призначення щодо забезпечення соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів району, однаковим задоволенням потреб жителів відповідної територіальної громади, для чого органами місцевого самоврядування здійснюється стратегічне планування та прогнозування соціально-економічного розвитку даної території, що супроводжується в тому числі складанням інвестиційного паспорту з відображенням соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів відповідної територіальної громади, необхідність інвестицій та можливі інвестиційні ризики з урахуванням характерних властивостей даної території. Відтак, за наслідком будівництва відповідних об'єктів забезпечується необхідний рівень соціально-економічної стабільності, сприяння розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, покращенню її життєвих стандартів.

Доказів того, що туристичний готель, під який відведена земельна ділянка, будуватиметься переважно для потреб територіальної громади району ВК «Чорноморська волна» не надано.

На думку суду, такими підтверджуючими матеріалами могли бути матеріали погодження місця розташування об'єкту зазначені у ч. 15 ст. 151 ЗК України, схема планування території Березанського району, в яких надається визначення потреби району в такому будівництві.

Тому, на переконання суду згідно положень ч. 6 ст. 149 та ч. 4 ст. 122 ЗК України питання про вилучення спірної земельної ділянки у постійного користувача, зміни її цільового призначення, надання її в оренду та продаж мало вирішуватися її власником - державою в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, райдержадміністрацією були перевищені надані їй законом повноваження при зміні цільового призначення, наданні в оренду, продажі спірної земельної ділянки. При цьому, як встановлено судом рішення про вилучення земельної ділянки у постійного користувача - ДП "Очаківське ЛМГ" взагалі не приймалося.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно ч.1, 2 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Положення зазначених статей ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 84 ЗК України.

З огляду на приписи ст. ст. 17, 84, 122 ЗК України, 316, 317, 324, 326 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" належним розпорядником спірної земельної ділянки є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Через те, що розпорядження спірною земельною ділянкою не входило в коло повноважень райдержадміністрації, прийняте нею розпорядження про продаж земельної ділянки та укладений на його підставі договір купівлі-продажу мають бути визнані недійсними ще й з підстав порушення порядку зміни її цільового призначення

Стосовно посилання прокурора на таку обставину як неможливість відчуження земельної ділянки у приватну власність, які перебувають у межах прибережних захисних смуг (ст. 85 ВК України, ст. 59 ЗК України), слід зазначити наступне.

Відповідно до п. „б" ч. 1 ст. 58 ЗК України та п. 2 ст. 4 ВК України до земель водного запасу відносяться, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Прибережна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. (ст. ст. 1, 88, 90 ВК України, ст. ст. 60, 62 ЗК України).

Частинами 1, 3 ст. 60 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Право на землі водного фонду, встановлене ст. 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (ч. 4 ст. 59 цього Кодексу). При цьому, за положень ст. 83 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення про продаж спірної земельної ділянки) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (далі - Постанова №486), з урахуванням конкретної ситуації.

Статтею 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води.

Із системного аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, передбачених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486, тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму захисної смуги.

На підтвердження позовних вимог прокурором надано: план меж земельної ділянки та експлікацію земельних угідь (т.1 а.с. 12-13), де зазначено, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі шириною 2 км уздовж урізу води (Березанський лиман); акт технічного обстеження ділянок лісового фонду ДП "Очаківське ЛМГ", потрібних для надання у тимчасове користування для інших видів використання від 03.08.2007 року, де зазначено, що обстежена ділянка розміщена в межах забороненої для експлуатації водоохоронної зони Чорного моря та має водоохоронне значення (т.1 а.с. 36 зворотній бік; а.с. 37); висновок державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря від 17.10.2007 року, де зазначено, що із півдня земельна ділянка межує з прибережною зоною лиману (т.1 а.с. 87); погодження санітарно - епідеміологічною станцією Березанського району Миколаївської області проекту землеустрою щодо відведення в оренду (користування) земельною ділянкою від 27.09.2007 року, де зазначено розміщення спірної земельної ділянки стосовно навколишніх територій, а саме - межування на півдні з Березанським лиманом (т.1 а.с. 89), акт № 18 від 18.09.2013 року Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області щодо обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в межах території Рибаківської сільської ради, Березанського району в зоні відпочинку "Рибаківка", з якого вбачається, що земельна ділянка загальною площею 9,93 га розташована на узбережжі Березанського лиману на відстані 30-40 метрів від урізу води (том 1 а.с. 126).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі викладеного у зв'язку із тим, що розпорядження на підставі якого райдержадміністрацією було укладеного договір купівлі-продажу земельної ділянки визнається судом недійсним договір також підлягає визнанню недійсним за цією підставою, а також у зв'язку із встановленими численними порушеннями законодавства при відчуженні спірної ділянки.

Відповідно до пункту 6 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ дає обов'язкові роз'яснення.

Відповідно до п. 2.3 пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

У зв'язку із тим, що судом задовольняються вимоги прокурора та позивача про визнання недійсним укладеного договору вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку теж підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як було описане вище райдержадміністрація не мала права відчужувати спірну земельну ділянку на користь ВК "Чорноморська волна" і вона вибула з володіння держави поза її волею.

Не можна погодитися із доводами ВК "Чорноморська волна" що воно не знало і не могло знати чи вправі райдержадміністрація розпоряджатися спірною земельною ділянкою з огляду на те, що її компетенція по розпорядженню землями державної власності чітко встановлена Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та ЗК України, які оприлюднені у встановленому порядку та набули чинності.

Таким чином, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання ВК "Чорноморська волна" повернути спірну земельну ділянку її належному власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації є законною і підлягає задоволенню.

Встановивши та з'ясувавши факт порушення суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу позивача - Миколаївської облдержадміністрації, за захистом якого звернувся прокурор до господарського суду, суд відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України не може застосувати позовну давність до заявлених вимог, про що просить ВК «Чорноморська волна» з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено строком 3 роки. Указаний строк обчислюється з моменту, коли зацікавлена особа дізналась про порушення свого права (ст.261 ЦК України).

З наданих суду доказів вбачається, що позивачу не було відомо про прийняття оспорюваних розпоряджень райдержадміністрацією та укладення спірних договорів до моменту проведення прокурором перевірки у 2013 році.

Так, на підтвердження доводів, викладених у відзиві щодо пропущення позивачем строку позовної давності, відповідачем було надано копію листа райдержадміністрації про направлення спірних розпоряджень та договорів на адресу позивача від 19.08.2012 року за №1246-01-2-30-13 (т.1 а.с. 90).

При цьому, супровідних листів, які підтверджують направлення безпосередньо на адресу позивача саме оспорюваного розпорядження № 76 від 26.01.2009 року представлено судові не було.

За інформацією загального відділу апарату Миколаївської обласної державної адміністрації (в якому здійснюється облік та реєстрація всіх матеріалів, які надходять до облдержадміністрації) розпорядження голови райдержадміністрації № 76 від 26.01.2009 року до облдержадміністрації не надходили (лист Миколаївської обласної державної адміністрації від 23.09.2013 року № 2804/2/05-47/3-13 (т.1 а.с. 119).

Таким чином, вищевикладені обставини, що виникли незалежно від волі Миколаївської обласної державної адміністрації (позивача), об'єктивно унеможливили звернення за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Що стосується доводів відповідача про відсутність підстав для позбавлення його права власності згідно ст. 140 ЗК України, то суд вважає за необхідне вказати таке. На думку суду, зазначеною статтею наводиться перелік підстав припинення права власності набутого у порядку встановленому законодавством.

У разі набуття права власності на землю з порушенням вимог ЗК України застосуванню підлягають приписи ст. 155 ЗК України, ст. ст. 203, 215, 388 ЦК України.

Що стосується застосування практики Європейського суду з прав людини, то суд вважає зазначити таке.

Звернення прокурора до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про відчуження земель належних Українському народу, тобто державі, на користь однієї юридичної особи та повернення у власність держави земельної ділянки, яка вибула з її володіння незаконно. Тобто, вирішуючи справу, суд оцінює справедливу рівновагу інтересів усієї держави Україна та однієї юридичної особи - ВК "Чорноморська волна".

Отже, обставини справи "Стретч проти Сполученого Королівства" та цієї справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" не може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи.

Щодо розподілу судових витрат.

На переконання суду судовий збір по немайновим вимогам щодо скасування розпорядження, визнання недійсним договору та державного акту необхідно покласти на відповідача - Березанську райдержадміністрацію (3441 грн.), а судовий збір по майновій вимозі щодо повернення земельної ділянки необхідно розподілити між відповідачами порівну .

Згідно звіту про експертну грошову оцінку вартість земельної ділянки на дату прийняття рішення становить 1136436 грн. (22728,72 грн.).

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №76 від 26.01.2009 року "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення".

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який 26.01.2009 року посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим № 119

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140833 від 13.02.2009 року, яким посвідчується право власності на земельну ділянку за виробничим кооперативом "Чорноморська волна" площею 0,99 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Квартал п'ятий, №21, зона відпочинку "Рибаківка".

Зобов'язати виробничий кооператив "Чорноморська волна" повернути у власність держави - Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 0,99 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Квартал п'ятий, №21, зона відпочинку "Рибаківка" (кадастровий номер 4820983900:09:000:0344).

Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 14805,36 гривень.

Стягнути з виробничого кооперативу "Чорноморська волна" в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 11364,36 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складений та підписаний 06.01.2015 року.

Суддя А.П. Алексєєв