Рішення

від 15.07.2009 по справі 50/412

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

50/412

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  50/412

15.07.09

За позовом     товариства з обмеженою відповідальністю „М енд С Форвардінг Ко”

до                     товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія України”

про                  стягнення 4 013,75 грн.

Суддя   Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача                 Хоменко А.О. (дов. № 90-П від 14.04.2009)

Від відповідача      не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по договору перевезення вантажів по території України № D-04/09 від 23.01.2009 та договору-заявки на перевезення вантажів № 24/01 від 23.01.2009 у розмірі 4 013,75  грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2009 порушено провадження у справі № 50/412 та призначено її до розгляду на 24.06.2009.

Представник відповідача в судове засідання 24.06.2009 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 24.06.2009 прибув представник позивача, дав пояснення по справі та подав заяву про припинення провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 1 100,00 грн. у зв'язку зі сплатою даної суми відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та просив:

1. Стягнути з відповідача пеню в сумі 2 890,00 грн.;

2. Стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 23,75 грн.;

3. Відшкодувати позивачу за рахунок відповідача, суму державного мита у сумі 102,00 грн.;

4. Відшкодувати позивачу за рахунок відповідача, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 грн.

Суд прийняв до уваги дану заяву позивача.

Розгляд справи був відкладений на 15.07.2009.

Представник відповідача в судове засідання 15.07.2009 повторно не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 15.07.2009 прибув представник позивача, дав пояснення по справі та підтримав раніше подану заяву про припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю „М енд С Форвардінг Ко” (далі –позивач, перевізник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія України”  (далі –відповідач, замовник за договором) було укладено договір на перевезення вантажів по території України № D-04/09 (далі –договір).

Відповідно до умов п.1.1 договору перевізник надає транспортні та допоміжні транспортним послуги (далі –транспортні послуги).

Згідно п.2.1. перевізник надає транспортні послуги на підставі письмових разових договорів-заявок. Сторони домовились, що єдиним документом, що підтверджує надання транспортних послуг перевізником замовнику є товарно-транспортна накладна (п.2.6.).

Згідно умов п. 3.1. договору на перевізника покладені такі обов'язки, як: - надавати транспортні послуги відповідно до письмових заявок замовника; - надавати інформацію щодо додаткових витрат при перевезенні вантажів, ставок державних та інших зборів, сплата яких необхідна для здійснення перевезення; - передати вантаж вантажоодержувачу у пункті призначення згідно товарно-транспортної накладної; - інформувати замовника про вимушені затримки автомобільного  транспорту при виконані перевезення тощо.

Згідно умов п. 3.2 договору на замовника покладені такі обов'язки, як: - надати перевізнику заявку у строк, не менший ніж визначений договором; - видати перевізнику документи щодо організації перевезення; - підготувати вантаж до завантаження на перевезення у терміни, передбачені заявкою; - забезпечити отримання вантажу від перевізника уповноваженою особою вантажоодержувача з оформленням всіх необхідних документів; - після перевезення своєчасно оплатити перевізнику вартість перевезення у відповідності з узгодженими розцінками тощо.

Порядок розрахунків сторони передбачили розділом 5 договору. Згідно п.5.1. вартість кожної окремої транспортної послуги узгоджується в заявці; сумою договору є сума вартості всіх транспортних послуг здійснених протягом дії даного договору; оплата транспортних послуг здійснюється замовником перевізнику на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника. Рахунок-фактура виписується перевізником після доставки вантажу та має бути оплачена замовником протягом трьох банківських днів з моменту отримання її замовником (п.5.3.).

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 3 300,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 010312 від 23.01.2009 та підписаним сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-000197 від 26.01.2009 на суму 3 300,00 грн.

Вищевказані документи приймаються судом у якості належного доказу виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем  та прийняття їх останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію № 17-2/749 від 22.04.2009 з вимогою погасити існуючу заборгованість. Після цього відповідачем 07.05.2009 було здійснено часткову оплату наявної заборгованості у сумі 700,00 грн. Проте на дату звернення позивача з позовом до суду, відповідач остаточно не розрахувався і його заборгованість за вищевказаним договором становила 1 100,00 грн.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Статтею 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 908 ЦК України умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами тощо.

Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами транспортними кодексами (статутами).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 100,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором перевезення вантажів по території України № D-04/09 від 23.01.2009 в сумі 1 100,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на свою користь пеню в сумі 2 890,00 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до п. 4.3 договору встановлює, що у випадку прострочення замовником строків оплати наданих послуг, відповідач сплачує пеню у розмірі 1% від вартості послуг за кожен день прострочення платежу.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це  є підставою для застосування відповідальності за умовами договору (п.4.3.) та чинного законодавства, а тому суд дійшов  висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені згідно розрахунку позивача в сумі 2 890,00 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних в розмірі 23,75 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими так як має місце прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

В судовому засіданні позивач надав суду належним чином оформлені докази оплати відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, виписка з банку позивача від 02.06.2009 (наявна в матеріалах справи).

Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази позивача про сплату відповідачем суми основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення суми  основного боргу. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву не подав, пояснень на спростування обставин повідомлених позивачем не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

          1. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 1 100,00 грн.

          2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

          3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія України»(03680, м. Київ, Академіка Кримського, буд. 4-А, офіс 405; код ЄДРПОУ 34731977) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С Форвардінг Ко» (02092, м. Київ, вул. Олекси Довбуша, буд. 37, код ЄДРПОУ 32305728) пеню в сумі 2 890 (дві тисячі вісімсот дев'яносто) 00 коп., 3 % річних в сумі 23 (двадцять три) грн. 75 коп.; витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп.  

       4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                                     Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 27.07.2009