Постанова

від 06.07.2009 по справі 7/113

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/113

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.07.2009                                                                                           № 7/113

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Калатай  Н.Ф.

 суддів:            Пашкіної С.А.

          Коротун  О.М.

 при секретарі:           Москаленко М.М.

 За участю представників:

 від позивача - Олійник Ф. В. – представник за довіреністю № 01/07-1 від 01.07.2009 року

 від відповідача - Власюк С. В. – представник за довіреністю від 01.07.2009 року

                              Весна Л. В. – генеральний директор за протоколом № 1 від 24.09.2008 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.03.2009

 у справі № 7/113 (суддя Якименко М.М.)

 за позовом                               Приватного підприємства "Лакрас"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод"

 про                                                   стягнення 437992,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 98000,40 грн. за поставлений за договором купівлі – продажу від 01.04.2008 року, але неоплачений товар, штрафу в сумі 329281,34 грн. та пені в сумі 10710,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку по оплаті товару, поставленого йому позивачем за договором купівлі – продажу від 01.04.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва  від 12.03.2009 року, повний текст якого підписаний 06.04.2009 року, у справі № 7/113 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача  на користь позивача 98000,40 грн. основного боргу, 98000,40 грн. штрафу, 10710,45 грн. пені, 2067,10 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем свого обов'язку по оплаті товару, отриманого за умовами спірного Договору, проте враховуючи, що розмір неустойки явно перевищує розмір збитків та користуючись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу до 98000,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2009 року у справі № 7/113 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірний товар відповідачем отримано не було, оскільки на видатковій накладній, якою позивач ґрунтує поставку, відсутні підпис посадової особи відповідача та печатки, довіреність на отримання матеріальних цінностей щодо спірної поставки не може бути прийнята в якості належного доказу, оскільки вона видана на отримання товару від ТОВ „Крем полімер”, а до податкових декларації, які на думку суду, підтверджують спірну поставку, відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку внесено зміни.

Ухвалою від 15.06.2009 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Пашкіна С. А, Коротун О. М. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський лакофарбовий завод” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

03.07.2009 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.04.2008 позивач та відповідач уклали договір купівлі–продажу (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача Лак ПФ 060 (далі Товар) у кількості 10 тон за ціною 9,8 грн. за 1 кг. на загальну суму 98 000 грн., а відповідач зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах Договору.

На виконання умов Договору за видаткової накладної № РН – 0000015 від 02.04.2008, копія якої наявна у матеріалах справи, позивач поставив відповідачеві 10 тон Лаку ПФ 060 на загальну суму 98000,40 грн.

По факту спірної поставки позивачем було видано відповідачу податкову накладну від 02.04.2008, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.70 т.1).

Факт видачі зазначеної накладної підтверджується реєстром отриманих та виданих ПП „Лакрас” податкових накладних № 4 за квітень 2004 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.65-66 т.1).

Поставку відповідачу Товару на 68000,40 грн. позивач відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2008, датованій 12.05.2008, копія якої з розшифровкою податкових зобов'язань на податкового кредиту в розрізі контрагентів міститься у матеріалах справи (а.с.67-69 т.1)

Згідно пп. 7.5.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В даному випадку факт придбання відповідачем Товару на суму 98000,40 грн., а також  дата виникнення в нього в зв'язку з цим права на податковий кредит, засвідчується податковою накладною від 02.04.2008, виданою позивачем як продавцем відповідачу як покупцю.

Відповідач проти одержання від позивача зазначеного Товару заперечує.

Проте, як слідує з доданих на запит суду Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва до матеріалів справи копій податкових декларацій відповідача з податку на додану вартість за період з квітня по грудень 2008 року та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.101-141 т.1), спірну поставку відповідачем враховано при обчисленні податку на додану вартість за квітень 2008 року і відображено у податковій декларації з податку на додану вртість, датованій 15.05.2008 (а.с.102-104 т.1).

Факт подання відповідачем 16.02.2009 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва податкової декларації з податку на додану вартість та розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (а.с. 7-8 т.2), на які посилається відповідач і копії яких додані ним до апеляційної скарги, не може бути прийнятий колегією суддів як належний доказ того, що відповідач не одержував від позивача за видаткової накладною РН–0000015 від 02.04.2008 Товар на загальну суму 98000,40 грн., оскільки операція з придбання відповідачем зазначеного Товару відображена у виданій позивачем відповідачу податковій накладній, яка датована 02.04.2008, в той час як у доданому відповідачем до апеляційної скарги розрахунку накладна, за якою проводиться корегування, датована 30.04.2008.

Крім того, на доданій відповідачем до апеляційної скарги копії розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість відсутня відмітка державного податкового органу про прийняття його від відповідача.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів визнається недоведеним факт внесення відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку змін до податкових декларації, які підтверджують спірну поставку.

Факт відсутності на видатковій накладній № РН – 0000015 від 02.04.2008 відбитку печатки відповідача та відсутність підпису посадової особи, на що посилається відповідач, не спростовують факту отримання відповідачем Товару на суму 98000,40 грн., яка підтверджується наявними у справі належними документальними доказами.

Також відповідачем не доведено, що правом ставити підпис на видаткових накладних по факту отримання від контрагентів товарів наділені лише посадові особи відповідача, зокрема, генеральний директор Весна Л.В.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту поставки позивачем відповідачу Товару за Договором на суму 98000,40 грн.

При цьому, видана відповідачем 10.04.2008 довіреність серії ЯОШ № 171708 на отримання матеріальних цінностей від ТОВ „Крем полімер”, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.9 т.1), не може бути прийнята як така, що має відношення до правовідносин позивача та відповідача за укладеним між ними Договором, оскільки видана відповідачем на отримання товару від іншої особи, тому до уваги колегією суддів не приймається як така, що не впливає на розгляд справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України (ЦК України) покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4.2 Договору відповідач зобов'язаний сплатити за поставлений Товар на протязі 14 календарних днів з моменту отримання Товару.

Відповідно до п. 4.3 Договору оплата здійснюється відповідачем у безготівковій формі шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідач в порушення умов Договору та вимог закону поставлений Товар не оплатив, що ним не заперечується.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 98000,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 98000,40 грн. основного боргу.

Щодо вимог про стягнення штрафу в сумі 329281,34 грн. та пені в сумі 10710,45 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої  договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 6.3 Договору за порушення строків, вказаних у п. 4.2 Договору, відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 2 % від суми неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи із змісту ст. 549 ЦК України, незважаючи на назву „штраф”, фінансова санкція в розмірі 2 % від суми неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, що її передбачено п. 6.3 Договору, за своєю правовою природою є пенею, що свідчить про те, що позивач вимагає застосувати до відповідача за порушення строків розрахунку за Товар, вказаних у п. 4.2 Договору, майнову відповідальність у вигляді стягнення пені на загальну суму 339991,79 грн. за двома різними ставами - у розмірі 2 % від суми неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Проте, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

А відтак, за порушення відповідачем договірного зобов'язання за порушення строків оплати Товару відповідальність у вигляді стягнення пені до нього може бути застосовано лише один раз і за одною ставкою.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Щодо розміру пені, що підлягає стягненню за порушення грошового зобов'язання, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлені обмеження, згідно яким, розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевірка доданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, обрахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за час прострочення, показала наявність помилок, що їх припустився позивач, які не виправив суд першої інстанції, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 10646,16 грн., рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

98000,40/100*20/366*14= 749,43

98000,40/100*24/366*154= 9893,43

В задоволенні вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 329281,34 грн. відмовляється, а рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2009 у справі № 7/113 підлягає зміні, стягненню з відповідач на користь позивача підлягає основний борг в сумі 98000,40 грн. та пеня в сумі 10646,16 грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Апеляційна скарга задовольняється частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат відповідача на подачу апеляційної слід зазначити наступне.

Рішенням від 12.03.2009 у справі № 7/113 господарським судом міста Києва присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача загалом 206711,25 грн.

За правилами ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із апеляційних скарг, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідач вимагав скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі, сплативши 1033,55 грн. державного мита.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 7/113 на часткове задоволення апеляційної скарги до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 108646,56 грн. У стягненні 98064,69 грн. (206711,25-108646,56) відмовлено.

За таких обставин, з урахуванням норм ст. 49 ГПК України, з позивача на користь відповідача належить стягнути 490,33 грн. (50% 98064,69 грн.) державного мита за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський лакофарбовий завод” на рішення господарського суду міста Києва  від 12.03.2009 року у справі № 7/113  задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва  від 12.03.2009 року у справі № 7/113 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2009 року у справі № 7/113  в наступній редакції:

          „ 1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський лакофарбовий завод” (02088, м. Київ, Леніна, 61, ідентифікаційний код 33693098, р/р 26002000000178 у ВАТ „Родовид банк”, МФО 321712, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного підприємства „Лакрас” (39611, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Маршала Рокосовського, 32/9, ідентифікаційний код 35026792, р/р 26003010110196 у ВАТ АКБ „Автокразбанк”, МФО 331100) основний борг в сумі 98000 (дев'яносто вісім тисяч) грн. 40 коп., пеню в сумі 10646 (десять тисяч шістсот сорок шість) грн. 16 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1086 (одна тисяча вісімдесят шість) грн. 47 коп. та 29 (двадцять дев'ять) грн. 27 коп. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

          3. В решті позову відмовити.

          4. Видати наказ.”

4 Стягнути з Приватного підприємства „Лакрас” (39611, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Маршала Рокосовського, 32/9, ідентифікаційний код 35026792, р/р 26003010110196 у ВАТ АКБ „Автокразбанк”, МФО 331100 або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський лакофарбовий завод” (02088, м. Київ, Леніна, 61, ідентифікаційний код 33693098, р/р 26002000000178 у ВАТ „Родовід банк”, МФО 321712) 490 (чотириста дев'яносто) грн. 33 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 7/113.

 Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

 Судді                                                                                          Пашкіна С.А.

                                                                                          Коротун  О.М.

 09.07.09 (відправлено)