Рішення

від 06.01.2015 по справі 922/4699/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2015 р.Справа № 922/4699/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за первісним позовом ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш", м. Дніпропетровськ до ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", м. Харків про та зустрічним позовом до про стягнення коштів ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", м. Харків ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш", м. Дніпропетровськ розірвання договору та визнання договору частково недійсним за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - Чернусь П.О., дов. № б/н від 11.03.14 р., Мазуров С.В., директор;

відповідача за первісним позовом - Ярова Л.І., дов. № 1/207 від 04.11.14 р.;

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" заборгованість за зберігання продукції в сумі 165263,07 грн., 17454,01 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 37249,94 грн., 3% річних в сумі 3690,11 грн. та 4603,19 грн. судового збору, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом його зобов'язань за договором №26/03 від 23.05.12 р.

02.12.14 р. відповідач за первісним позовом надав письмовий відзив, в якому проти задоволення первісного позову заперечував та зазначив, що пункти 7.3, 7.4 договору № 26/03 поставки товару та пункт 6 Специфікації № 14 від 17.01.2013 р. не відповідають вимогам ч. 2 ст. 936 ЦК України, оскільки відповідач не є професійним зберігачем. Крім того, відповідач за первісним позовом зауважив, що позивач за первісним позовом неодноразово відмовлявся від завантаження продукції в автомобіль ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", що і стало причиною затримки вивозу готової продукції зі складу ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш".

19.11.14 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - відповідача за первісним позовом надав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву, в якій просить суд розірвати договір № 26/03 поставки товару, укладений 23.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування". Крім того, позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними пункти 7.3 та 7.4 договору № 26/03 поставки товару, укладеного 23.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", а також пункт 6 Специфікації № 14 від 17.01.2013 р., яка є додатком №1 до договору № 26/03 від 23.05.2012 р., укладеного між сторонами. Судові витрати просить покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані істотним порушенням відповідачем за зустрічним позовом вимог закону щодо повернення, на першу вимогу поклажодавця, майна. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що пункти 7.3, 7.4 договору № 26/03 поставки товару та пункт 6 Специфікації № 14 від 17.01.2013 р. не відповідають вимогам ч. 2 ст. 936 ЦК України, оскільки відповідач не є професійним зберігачем.

Розглянувши зустрічну позовну заяву та додані до неї документи, суд прийшов до висновку про відповідність їх вимогам ст.ст. 1, 2, 3, 5, 10, 12, 21, 32 - 38, 45, 54-58 ГПК України, та ухвалою від 20.11.14 р. прийняв зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" до сумісного розгляду разом із первісним позовом.

02.12.14 р. представник відповідача за зустрічним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуваними положеннями спірного договору встановлено оперативно-господарську санкцію у вигляді нарахування плати за зберігання понад встановлений безоплатний термін задля попередження порушення зобов'язань позивача за зустрічним позовом з оплати та вивезення готової продукції, що цілком та повністю відповідає вимогам ст. 235 ГК України. На підставі викладеного, відповідач за зустрічним позовом вважає посилання позивача за зустрічним позовом на приписи ч. 2 ст. 936 ЦК України, неправомірними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.14 р., за клопотанням позивача за первісним позовом, строк розгляду даної справи продовжено по 06 січня 2015 року.

Представники позивача за первісним позовом в судовому засіданні 06.01.15 р. первісний позов підтримали, проти задоволення зустрічного позову заперечували та через канцелярію надали додаткові документи та пояснення.

Суд, дослідивши надані документи, долучив їх до матеріалів справи.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 06.01.15 р. проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та заявив клопотання про призначення комплексної економічно-технічної експертизи, в якому просив поставити перед експертами наступні питання:

- Чи підтверджують документи первинного бухгалтерського обліку, наданими ТОВ "Прес Маш", факт виготовлення цим товариством за кресленнями (ескізами) ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", поковок сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, та поковок сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, а також факт зберігання ТОВ "Прес Маш" станом на 01.01.2015 р. поковок сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 496 штук, та поковок сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 500 штук, за договором поставки товару № 26/03, укладеним 23.05.2012 року між ТОВ ВКФ "Прес Маш" та ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування";

- якщо даними первинного бухгалтерського обліку підтверджується факт зберігання на складі ТОВ "Прес Маш" поковок сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 496 штук, та поковок сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 500 штук, виготовлених ТОВ "Прес Маш" за договором поставки товару N° 26/03, укладеним 23.05.2012 року між ТОВ ВКФ "Прес Маш" та ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", чи відповідають поковки, що зберігаються на складі ТОВ "Прес Маш", кресленням (ескізам), наданим ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування";

- якщо даними первинного бухгалтерського обліку підтверджується факт зберігання на складі ТОВ "Прес Маш" поковок сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 496 штук, та поковок сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 500 штук, виготовлених ТОВ "Прес Маш" за договором поставки товару № 26/03, укладеним 23.05.2012 року між ТОВ ВКФ "Прес Маш" та ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", хто станом на 01.01.2015 р. за даними первинного бухгалтерського обліку ТОВ "Прес Маш" є власником цих поковок.

Суд, дослідивши вказане клопотання, зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

В п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд зазначає, що факти виготовлення та зберігання продукції на складі позивача за первісним позовом досліджувалися господарським судом під час розгляду справи №922/987/14. Так, рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року по вказаній справі, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2014 року, позовні вимоги ТОВ "ВКФ "Прес Маш" були задоволені у повному обсязі, зокрема, і в частині стягнення з відповідача за первісним позовом плати за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи існування рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, яке набрало законної сили, та яким встановлені факти виготовлення та зберігання спірної продукції на складі позивача за первісним позовом, призначення судової експертизи для з'ясування цих питань є недоцільним.

Крім того, відповідно до приписів ст. 69 ГПК України (ч. 1, 3), спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як вже було зазначено, ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.14 р., за клопотанням позивача за первісним позовом, строк розгляду даної справи продовжено по 06 січня 2015 року. Таким чином, 06.01.15 р. - це останній день строку розгляду даного спору, а отже, час для зупинення провадження по справі та призначення комплексної економічно-технічної експертизи відсутній.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про призначення комплексної економічно-технічної експертизи.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" (продавець, позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (покупець, відповідач за первісним позовом) укладено договір поставки товару № 26/03 (далі - договір)(а.с. 19-20), за умовами якого, відповідач за первісним позовом доручає, а позивач за первісним позовом приймає на себе зобов'язання виготовити продукцію з матеріалу позивача за кресленнями (ескізами) відповідача за первісним позовом та поставити виготовлену продукцію відповідачу за первісним позовом, а відповідач за первісним позовом зобов'язується прийняти виготовлену продукцію та оплатити її на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування продукції, її кількість, якість (стандарт, ТУ), вартість одиниці маси готової продукції та строки виготовлення продукції наведені в специфікаціях (додатках).

Умовами пунктів 2.1.2 - 2.1.4 договору визначені обов'язки відповідача за первісним позовом, а саме своєчасно оплатити продукцію згідно п. 6.2. договору (п. 2.1.2), протягом 10 (десяти) днів з дня письмового (факсом) повідомлення відповідача за первісним позовом про готовність продукції до відвантаження прийняти готову продукцію за фактичною вагою (п. 2.1.3), протягом 10 (десяти) днів після приймання вивезти готову продукцію зі складу відповідача (п. 2.1.4).

Згідно з п. 6.2 договору, платежі за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця згідно специфікації, що додається, яка є невід'ємною частиною договору, на підставі виставлених продавцем рахунків.

Відповідно до п.3.2 договору, позивач за первісним позовом передає готову продукцію відповідачу за первісним позовом на умовах "Франко-склад виконавця" EXW (м. Дніпропетровськ) за фактичною вагою. Позивач за первісним позовом зобов'язаний завантажити готову продукцію на транспортний засіб відповідача за первісним позовом.

Пунктом 3.1 договору визначено, що позивач за первісним позовом починає виготовлення продукції після перерахування відповідачем за первісним позовом передплати згідно доданим специфікаціям, які є невід'ємною частиною договору.

В пункті 7.3 договору закріплено, що якщо строк вивозу готової продукції, встановлений п. 2.1.4. договору, не дотримується, відповідач за первісним позовом оплачує позивачу послуги за її зберігання, починаючи з наступного дня після закінчення встановленого строку, з розрахунку 0,5% від вартості продукції, що зберігається, без урахування ПДВ, за кожен день зберігання.

Відповідно до п. 7.4 договору, у разі порушення встановлених строків вивозу продукції, її відвантаження відбувається після оплати покупцем рахунку за зберігання.

У пункті 10.4 договору визначено, що в тому разі, якщо будь-яке положення договору суперечить положенням специфікації, пріоритет мають положення специфікації.

Сторонами була узгоджена та підписана специфікація № 14 від 17 січня 2013 року (далі - специфікація)(оборотна сторона 20 а.с.), яка є невід'ємною частиною договору поставки, в якій сторонами погоджено, що позивач за первісним позовом зобов'язаний виготовити та передати відповідачу за первісним позовом товар - поковка сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 165 грн. (без урахування ПДВ); поковка сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 85 грн. (без урахування ПДВ); на загальну вартість 300000,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Пунктом 6 специфікації передбачено, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

Відповідно до п. 9 специфікації, визначені наступні умови оплати: 50% передплата, залишкова сума на момент відвантаження.

Позивачем за первісним позовом на адресу відповідача був виставлений рахунок на оплату готової продукції на загальну сумі 300000,00 грн., з яких передплата - 50%.

28 січня 2013 року відповідачем за первісним позовом на рахунок позивача було перераховано платіжним дорученням № 278 суму в розмірі 150000,00 грн. за поковку сателіт, що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с. 27).

Після надходження коштів, позивач за первісним позовом розпочав виготовлення зазначеної у специфікації продукції.

Так, у період з 02.04.2013 року по 31.05.2013 року (за ТТН серії 0ЗААТ № 46 від 02.04.2013 року; за ТТН серії 0ЗААТ №60 від 15.05.2013 року; за ТТН серії 0ЗААТ № 68 від 31.05.2013 року) відповідачем за первісним позовом була отримана наступна продукція: поковка сателіт (В-10), ч.№12-87356, марка сталі ст.40Х; в кількості 9 шт., поковка сателіт (В-14), ч.№12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 362 шт.

30.07.2013 року листом за вих. № 276, надісланим факсом, відповідача за первісним позовом було повідомлено про виготовлення позивачем за первісним позовом продукції згідно специфікації № 14 від 17.01.2013 року в повному обсязі та вказано на необхідність оплати залишкових 50 % суми по договору, тобто 150000 грн. за рахунком № 2 від 17.01.2013 року, а також про необхідність приймання та вивезення готової продукції.

У подальшому, з метою безпосереднього урегулювання спору, позивач за первісним позовом неодноразово звертався до відповідача за первісним позовом з листами та претензіями в усній формі, факсом та засобами поштового зв'язку про наявність у останнього заборгованості в розмірі 150000 грн. та необхідності виконання умов договору.

11.09.2013 року відповідач за первісним позовом здійснив часткову оплату продукції на суму 50000 грн.

16.09.2013 року позивачем за первісним позовом було надіслано лист за вих. № 318 на адресу відповідача за первісним позовом про необхідність здійснення повної оплати продукції на залишкову суму 100000 грн.

Листом від 17.09.2013 року за вих. № ПДО/1/738/630, відповідач за первісним позовом гарантував погасити остаточну заборгованість в сумі 100000 грн. у строк до 15.11.2013 року.

Після отримання листа з гарантією про сплату заборгованості, позивачем за первісним позовом було дозволено відвантаження частини продукції, в зв'язку з чим 17.09.2013 року за ТТН серії 0ЗААТ № 115, відповідачу за первісним позовом було відвантажено наступну продукцію: поковка сателіт (В-10), ч.№12-87356, марка сталі ст.40Х; в кількості 500 шт.; поковка сателіт (В-14), ч.№12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 138 шт.

У зв'язку з тим, що відповідач за первісним позовом продовжував зволікати виконанням своїх зобов'язань з оплати, приймання та вивозу продукції, позивач за первісним позовом направив на адресу відповідача за первісним позовом лист від 15.11.2013 року за вих. № 347 про необхідність сплати боргу в сумі 100000 грн. та необхідність відвантаження товару зі складу позивача за первісним позовом.

Оскільки, станом на 11.03.2014 року, відповідач за первісним позовом так і не виконав свого обов'язку зі сплати боргу в сумі 100000 грн., 11.03.2014 року позивач за первісним позовом звернувся з позовом до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача за первісним позовом 100000 грн. заборгованості за договором поставки № 26/03 від 23.05.2012 року та специфікацією № 14 від 17.01.2013 року, 7105,48 грн. пені; 256,01 грн. інфляційних витрат; 1853,42 грн. 3% річних; та 174110,73 грн. за зберігання виготовленої продукції.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду вищезазначене рішення від 19.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2014 року, позовні вимоги ТОВ "ВКФ "Прес Маш" були задоволені у повному обсязі, стягнуто з ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" основну заборгованість у сумі 100000 грн., пеню в сумі 7105,48 грн., інфляційні втрати в сумі 256,01 грн., 3% річних в сумі 1853,42 грн., плату за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 5666,52 грн.

На виконання вищезазначеного рішення, 19.06.2014 року ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" перерахував 100000 грн. основної заборгованості за платіжними дорученнями №№ 1505 та 1506 від 19.06.2014 року.

29.09.2014 року ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" було перераховано пеню в сумі 7105,48 грн., інфляційні втрати в сумі 256,01 грн., 3% річних в сумі 1853,42 грн., плату за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5666,52 грн. Вказані обставини сторонами не заперечуються та були досліджені під час розгляду справи №922/987/14.

Втім, незважаючи на виконання відповідачем за первісним позовом рішення суду, оскільки під час судового, апеляційного та касаційного розгляду на складах позивача за первісним позовом продовжувала зберігатись наступна продукція: поковки сателіт (В-10), ч.№12-87356, марка сталі ст.40Х; в кількості 491 шт., вартістю 198 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 шт.; поковки сателіт (В-14), ч.№12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 500 шт., вартістю 102 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 шт., заборгованість відповідача за первісним позовом за зберігання продукції після 11.03.2014 р. продовжувала збільшуватись.

Після часткового погашення боргу відповідачем за первісним позовом 19.06.2014 року (100000 грн. основної заборгованості за платіжними дорученнями № 1505 та 1506 від 19.06.2014 року), відповідач за первісним позовом на адресу позивача за первісним позовом надіслав лист від 20.06.2014 року за вих. № ПДО-1/916 (а.с. 34), яким просив повідомити дату отримання поковок сателіт.

В свою чергу, позивач за первісним позовом листом від 27.06.2014 року за вих. № 32 (а.с. 35) повідомив відповідача за первісним позовом про те, що господарським судом Харківської області було вирішено спір між сторонами, та задоволено позовні вимоги у повному обсязі. Разом з тим, враховуючи положення п. 7.4, п. 10.4 договору та п. 6 специфікації, відвантаження продукції буде можливим лише після виконання відповідачем за первісним позовом обов'язку з оплати послуг зберігання, в тому числі й поточної. До даного листа був включений розрахунок заборгованості з оплати послуг зберігання та додано рахунок № 3 від 27.06.2014 року на оплату цих послуг. Вказаний лист був отриманий відповідачем за первісним позовом 02.07.2014 р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 36).

В той же час, незважаючи на отримання вищевказаного листа, відповідач за первісним позовом листом від 03.07.2014 року за вих. № ПДО-1/978 (а.с. 37), знову просив повідомити позивача за первісним позовом можливу дату отримання продукції за договором та специфікацією.

Листом від 28.07.2014 року за вих. № ПДО-1/1076 (оборотна сторона 37 а.с.), відповідач за первісним позовом повідомив позивача за первісним позовом, що 30.07.2014 року за продукцією, що зберігається на складі позивача за первісним позовом, прибуде автомобіль МАЗ, р/н 198-84 ХА, р/н напівпричепа 096-51 ХА, під керуванням водія Пипи Юрія Володимировича. При цьому відповідач за первісним позовом зазначив, що ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" виконало всі договірні зобов'язання за спірним договором.

29.07.2014 року, листом за вих. № 38 (а.с. 38), позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про те, що твердження щодо виконання всіх договірних зобов'язань ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" не відповідає дійсності, адже останнім не погашено заборгованість зі зберігання продукції до моменту відвантаження, а з урахуванням згадуваних п. 7.4, п. 10.4 договору та п. 6 специфікації, відвантаження продукції буде можливим лише після виконання відповідачем за первісним позовом обов'язку з оплати рахунку за послуги зберігання продукції.

У вищезазначеному листі позивачем за первісним позовом також було наголошено, що у разі, якщо станом на зазначену дату прибуття автомобілю МАЗ (30.07.2014 року) за продукцією по договору № 26/03 від 23.05.2012 року, ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" не виконає свого обов'язку з оплати за зберігання виготовленої продукції, ТОВ "ВКФ "Прес Маш" буде діяти у відповідності до п. 6 специфікації та п. 10.4, 7.4 договору, тобто, у відвантаженні залишку продукції буде відмовлено до моменту виконання обов'язку з оплати за зберігання виготовленої продукції. До листа було додано рахунок на оплату зберігання продукції № 5 від 29.07.2014 року, а сам лист був надісланий: поштою, електронною поштою та факсом (отримано представником відповідача за первісним позовом Афоніною Л.Н. 29.07.2014 року, що підтверджується копією сторінки факсимільних відправлень (а.с. 40).

15.08.2014 року за вих. № 40 на адресу відповідача за первісним позовом було надіслано вимогу (а.с. 41) про сплату заборгованості за рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року та поточної заборгованість за зберігання продукції. Даний лист отримано відповідачем за первісним позовом 19.08.2014 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (оборотна сторона 44 а.с.).

30.09.2014 року (після погашення плати за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн., що була предметом розгляду справи №922/987/14) листом за вих. № 52 (а.с. 47) позивач за первісним позовом знову повідомив відповідача за первісним позовом, що за останнім існує поточна заборгованість за зберігання продукції у сумі 150441,27 грн., що підлягає сплаті згідно умов договору та специфікації. До листа було додано рахунок № 7 від 30.09.2014 року. Також зазначеним листом відповідача за первісним позовом було повідомлено про те, що позивач за первісним позовом буде вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав у разі подальшого зволікання з виконання зобов'язань відповідачем.

Вищевказаний лист був отриманий відповідачем за первісним позовом 02.10.2014 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач за первісним позовом ніяким чином на зазначені вимоги позивача за первісним позовом не відреагував, заборгованість за зберігання продукції не сплатив, що і стало підставою для звернення ТОВ "ВКФ "Прес Маш" з первісним позовом до господарського суду Харківської області.

В свою чергу, як вже було зазначено, 19.11.14 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - відповідач за первісним позовом звернувся до господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою, в якій просить суд розірвати договір №26/03 поставки товару, укладений 23.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування". Крім того, позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними пункти 7.3 та 7.4 договору № 26/03 поставки товару, укладеного 23.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", а також пункт 6 специфікації № 14 від 17.01.2013 р., яка є додатком №1 до договору № 26/03 від 23.05.2012 р., укладеного між сторонами. Судові витрати просить покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані істотним порушенням відповідачем за зустрічним позовом вимог закону щодо повернення на першу вимогу поклажодавця майна, що, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для розірвання спірного договору. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що пункти 7.3, 7.4 договору № 26/03 поставки товару та пункт 6 специфікації № 14 від 17.01.2013 р. не відповідають вимогам ч. 2 ст. 936 ЦК України, оскільки відповідач не є професійним зберігачем і право зберігання продукції у нього відсутнє.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються зустрічні позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

З умов спірного договору вбачається, що його предметом є виготовлення продукції з матеріалів продавця по кресленням (ескізам) покупця та поставка виготовленої продукції останньому. Крім того, спірним договором та специфікацією до нього передбачене надання продавцем послуг щодо зберігання товару, які стають платними у випадку порушення покупцем строків вивозу продукції.

Аналізуючи правову природу укладеного сторонами договору поставки товару № 26/03 від 25.03.2012 р. та додатків до нього, суд доходить висновку, що за своєю правовою природою спірний договір є змішаним та містить в собі елементи договорів підряду, поставки та зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, правовідносини сторін, за укладеним між ними договором №26/03 від 25.03.2012 р., в частині поставки продукції регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж", а в частині зберігання продукції положеннями глави 66 Цивільного кодексу України "Зберігання".

Позивач за зустрічним позовом, в обґрунтування своїх вимог в частині розірвання договору поставки товару №26/03 від 23.05.2012 р., посилається на листи, направлені на адресу відповідача за зустрічним позовом, які містили вимоги щодо відвантаження товару, але були залишені ТОВ "ВКФ "Прес Маш" без виконання, що, на думку позивача за зустрічним позовом, свідчить про порушення припису ст. 953 ЦК України, в якій зазначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. У зв'язку з викладеним, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач за зустрічним позовом допустив істотне порушення умов спірного договору, а ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" позбавлено того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору, а отже, вказаний договір має бути розірвано за рішенням суду.

Проте, суд не погоджується з такими висновками позивача за первісним позовом, виходячи з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Пунктом 6 специфікації передбачено, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

Таким чином, суд приходить до висновку, що конкретний строк зберігання продукції спірним договором не встановлений.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).

В статті 953 ЦК України також закріплено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В той же час, відповідно до п. 7.4 договору, у разі порушення встановлених строків вивозу продукції, її відвантаження відбувається після оплати покупцем рахунку за зберігання.

Згідно ч. 2 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, сторони, на власний розсуд, визначили в спірному договорі обов'язкову для сторін умову відвантаження (повернення) продукції відповідачем за зустрічним позовом, а саме - повна оплата позивачем за зустрічним позовом рахунку за зберігання.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та умови спірного договору, беручи до уваги припис ст. 629 ЦК України, згідно якого, договір є обов'язковим для виконання сторонами, та приймаючи до уваги порушення позивачем за зустрічним позовом встановлених строків вивозу продукції та існування у зв'язку з цим заборгованості за її зберігання, суд приходить до висновку, що відповідач за зустрічним позовом мав право відмовити у відвантаженні продукції позивачу за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що умови договору поставки товару №26/03 від 23.05.2012 р. відповідачем за зустрічним позовом не порушувались, а отже, вимога про розірвання спірного договору є необґрунтованою та такою, що підлягає відхиленню.

Щодо вимог про визнання недійсними пункти 7.3 та 7.4 договору № 26/03 поставки товару та пункту 6 специфікації № 14 від 17.01.2013 р., яка є додатком №1 до договору № 26/03 від 23.05.2012 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В обґрунтування своїх вимог, позивач за зустрічним позовом посилається на порушення припису ч. 2 ст. 936 ЦК України, в якій зазначено, що договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що оскільки відповідач за зустрічним позовом не є професійним зберігачем, останній не має права зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому, у зв'язку з чим, пункти 7.3 та 7.4 договору №26/03 поставки товару та пункт 6 специфікації № 14 від 17.01.2013 р. підлягають визнанню недійсними.

Суд вважає, що посилання позивача за зустрічним позовом на ч. 2 ст. 936 ЦК України в даному випадку є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, за спірним договором зберігачем є саме відповідач за зустрічним позовом - ТОВ "ВКФ "Прес Маш", а поклажодавцем - ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (позивач за зустрічним позовом).

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 936 ЦК України, договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві (відповідачеві за зустрічним позовом) в майбутньому.

Вищенаведена норма має на увазі, що обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому може взяти на себе лише особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач).

Проте, в даному випадку, умовами спірного договору не передбачено зберігання речі, яка буде передана зберігачеві (відповідачеві за зустрічним позовом) в майбутньому, оскільки виготовлена продукції не буде передаватись ТОВ "ВКФ "Прес Маш" на зберігання в майбутньому, а вже передана відповідачу за зустрічним позовом з моменту її виготовлення та переміщення на склад останнього.

Право на зберігання речі будь-якою особою встановлено ч. 1 ст. 936 ЦК України, згідно якої, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач за зустрічним позовом, який не є професійним зберігачем, має право зберігати продукцію, зазначену в спірному договорі.

Враховуючи викладене, посилання позивача за зустрічним позовом на порушення умовами договору (п.п. 7,3 та 7,4) та специфікації (п. 6) припису ч. 2 ст. 936 ЦК України є безпідставними.

Крім того, як вже було зазначено, рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2014 року, позовні вимоги ТОВ "ВКФ "Прес Маш" були задоволені у повному обсязі та присуджено до стягнення з ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", зокрема, плату за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом під час розгляду справи №922/987/14 встановлено, що нарахування позивачем плати за зберігання готової продукції відповідає умовам договору №26/03 від 23.05.2012р. з урахуванням специфікації № 14 від 17.01.2013р., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Підстав для визнання даних умов договору недійсними, суд не убачив та правом, визначеним в п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, щодо визнання, за власної ініціативи, недійсним повністю чи у певній частині спірного договору, не скористався.

За таких підстав, вимоги позивача за зустрічним позовом є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у зустрічному позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Враховуючи викладене, умови договору поставки товару №26/03 від 23.05.2012 р. (п.п. 7,3 та 7.4) та специфікації № 14 від 17.01.2013 р. (п. 6) не суперечать нормам ЦК України та іншим законам України, є чинними та обов'язковими до виконання сторонами.

Щодо первісного позову, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами пунктів 2.1.2 - 2.1.4 договору визначені обов'язки відповідача за первісним позовом, а саме своєчасно оплатити продукцію згідно п. 6.2. договору (п. 2.1.2), протягом 10 (десяти) днів з дня письмового (факсом) повідомлення відповідача за первісним позовом про готовність продукції до відвантаження прийняти готову продукцію за фактичною вагою (п. 2.1.3), протягом 10 (десяти) днів після приймання вивезти готову продукцію зі складу відповідача (п. 2.1.4).

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач за первісним позовом продукцію за спірним договором в повному обсязі не вивіз, чим порушив умови 2.1.4 договору.

Факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, яке набрало законної сили.

У пункті 10.4 договору визначено, що в тому разі, якщо будь-яке положення договору суперечить положенням специфікації, пріоритет мають положення специфікації.

Пунктом 6 специфікації передбачено, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

30.07.2013 року листом за вих. № 276, надісланого факсом, відповідача за первісним позовом було повідомлено про виготовлення позивачем за первісним позовом продукції згідно специфікації № 14 від 17.01.2013 року в повному обсязі та вказано на необхідність оплати залишкових 50 % суми по договору, тобто 150000 грн. за рахунком № 2 від 17.01.2013 року, а також про необхідність приймання та вивезення готової продукції.

Отже, враховуючи вищевикладене, з 15.08.2013 року позивач за первісним позовом має право вимагати від відповідача за первісним позовом оплати послуг за зберігання товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за первісним позовом, на виконання рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, була погашена заборгованість за зберігання готової продукції за період з 15.08.2013 року по 11.03.2014 року в сумі 174110,73 грн.

В той же час, станом на час розгляду справи, відповідачем за первісним позовом не погашена заборгованість за зберігання продукції за період з 12.03.2014 року по 20.10.2014 р. Факт знаходження продукції на зберіганні підтверджено рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14, яке набрало законної сили, та наданими позивачем за первісним позовом доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, актом огляду від 05.01.2015 року, актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей, станом на 05.01.2015 року, та інвентаризаційним описом від 05.01.2015 року.

Наданий розрахунок перевірений судом, такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за зберігання продукції за період з 12.03.2014 року по 20.10.2014 р. в сумі 165263,07 грн., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 12.03.14 р. по 12.09.14 р. в сумі 17454,01 грн., яка була нарахована на заборгованість за послуги зберігання, що була стягнута рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, пунктом 7.2 спірного договору визначено, що у разі, якщо строки виконання прийнятих зобов'язань не виконуються, боржник сплачує кредитору неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені за період з 12.03.14 р. по 12.09.14 р. в сумі 17454,01 грн., яка була нарахована на заборгованість за послуги зберігання, що була стягнута рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14 є законною, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки, які нараховані на основну суму заборгованості в розмірі 100000 грн. за період, який не охоплювався першим позовом (справа №922/987/14), тобто з 12.03.2014 року по 19.06.2014 року (день погашення зазначеної заборгованості), інфляційні збитки на заборгованість за послуги зберігання, що були предметом стягнення за першим позовом, нараховані за період з 12.03.2014 року (наступний день за днем подання першого позову) по 28.09.2014 року (дата погашення суми заборгованості за послуги зберігання продукції за першим позовом), 3 % річних, які були нараховані на основну суму заборгованості в розмірі 100000 грн. за період, який не охоплювався першим позовом, тобто з 12.03.2014 року по 19.06.2014 року (дата погашення зазначеної заборгованості) та 3 % річних на заборгованість за послуги зберігання в сумі 174110,73 грн., що були предметом стягнення за першим позовом, які нараховані за період з 12.03.2014 року (наступний день за днем подання першого позову) по 28.09.2014 року (дата погашення суми заборгованості за послуги зберігання продукції за першим позовом).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 37249,94 грн. та 3% річних в сумі 3690,11 грн. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, беручи до уваги приписи ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про призначення комплексної економічно-технічної експертизи - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ілліча, 118, код ЄДРПОУ 19364229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" (49700, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, код ЄДРПОУ 34837059) заборгованість за зберігання продукції в сумі 165263,07 грн., 17454,01 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 37249,94 грн., 3% річних в сумі 3690,11 грн. та 4603,19 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.01.2015 р.

Суддя Т.В. Інте