Ухвала

від 05.01.2015 по справі 813/573/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2015 року м. Київ К/800/25139/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Вербицької О.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014

у справі № 813/573/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Екран - віконні конструкції" товариства з обмеженою відповідальністю "Екран"

до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2012 № 0000572210, № 0000582210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 348654,00 грн. та № 0000931702 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб 416,46 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 до 30.09.2012, складено акт від 14.12.2012 № 3356/22-10/32561990, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 14.1.36, пп. 14.1.56, пп. 14.1.228 п.14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 264 551,00 грн.; пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму у сумі 235 660,00 грн.; ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176, п. 177.8 ст. 177 ст. 169, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 1 665,83 грн.; п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, а саме: відображення не у повному обсязі та не з достовірними відомостями про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників за IV квартал 2011 року та І-III квартали 2012 року у податкових розрахунках за формою № І-ДФ; п .3.1, п. 7.39 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті Україні», затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, а саме відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 1194,73 грн.

На підставі акта перевірки, 28.12.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000572210, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на 380 269,00 грн., в тому числі 264 551,00 грн. за основним платежем та 115 718,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000582210, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 353 490,00 грн., в тому числі 235 660,00 грн. за основним платежем та 117 830,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000931702, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 3 008,75 грн., в тому числі 1 665,83 грн. за основним платежем та 1 342,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00001742230, яким до позивача застосовані штрафні санкції, згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», в розмірі 1 194,73 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.56 та пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, а витрати - це суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.228 даної статті, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу, визначається як витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Аналізуючи вказані норми, судами вірно зазначено, що господарська діяльність повинна бути спрямована на отримання доходу, а не прибутку, а тому твердження відповідача про неналежність до господарської діяльності підприємства окремих операцій з реалізації товарів нижче від собівартості через відсутність прибутку не ґрунтується на законі, оскільки прибуток та дохід не є тотожними поняттями.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 5 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2012 року № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п. 6 розділу І цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, як встановлено судами, ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи відповідач не зазначив і не надав будь-яких доказів щодо спростування відомостей рядка 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларації позивача про прибуток за 2011 рік, тому зазначені вище висновки податкового органу є необґрунтованими.

З акта перевірки вбачається, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Гарант+К» та ПП «ВО «Інструмент», тобто, не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій, тому, надані до перевірки документи не мають силу первинних документів, так, як господарські операції фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

В обґрунтування таких висновків податковий орган посилається на акт Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова від 23.08.2012 № 1792/22-104/32336913, в якому зазначено, що згідно з документами, наданими до перевірки, ТОВ «Гарант+К» не є кінцевим споживачем отриманих від ТОВ «Промспец Консалтинг» товарів. Відповідно до бухгалтерських документів ТОВ «Гарант+К», встановлено продаж отриманих товарів від ТОВ «Промспец Консалтинг» до ДП «Екран-віконні конструкції», а також, що «під час перевірки використано матеріали перевірки, а саме: акт Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова від 26.10.2012 року № 813/22-207/32133861 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ВО «Інструмент» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2012 року», яким встановлено «нереальність здійснення господарської діяльності ПП «ВО «Інструмент» у серпні 2012 року.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Фактичне здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Гарант+К» та ПП «ВО «Інструмент» підтверджується наявними в матеріалах справи: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, вимогами-накладними, актом здачі-прийняття робіт, актом списання.

Також, з матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем, ТОВ «Гарант+К» та ПП «ВО «Інструмент» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Гарант+К» та ПП «ВО «Інструмент», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо застосування підвищених розмірів штрафів у разі повторного виявлення податкових порушень, як це передбачено пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що визначені розглядуваною законодавчої нормою санкції застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України. Тому, повторність визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування слід застосовувати в розрізі кожного окремого з податкових порушень, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54. Тобто, повторним у розумінні статті 123 Податкового кодексу України є визначення контролюючим органом податкових зобов'язань внаслідок вчинення одного й того самого порушення: або неподання податкової декларації, або заниження податкових зобов'язань з окремого виду податку, або завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість тощо. У разі повторного визначення податкових зобов'язань за вчинення різних податкових порушень (наприклад, спочатку внаслідок виявлення заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а згодом протягом 1095 днів через виявлення завищення суми бюджетного відшкодування) підвищений розмір відповідальності застосовуватися не повинен.

Як вбачається зі складених відповідачем розрахунків штрафних санкцій до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в яких вказано податкові періоди щодо яких допущено порушення податкового законодавства, повторними в розумінні п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України є лише порушення податкового обліку з податку на додану вартість, а щодо інших податків, факт вчинення позивачем повторного порушення вимог податкового законодавства податковий орган не довів.

З врахуванням наведеного вище, відповідачем протиправно застосовано штрафні санкції в розмірі 50%, а не 25% від суми визначених грошових зобов'язань в податкових повідомленнях-рішеннях № 0000572210, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафними санкціями в сумі 115718 грн. (50% основного зобов'язання) та № 0000931702, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями в сумі 832,92 грн. (50% основного зобов'язання).

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 28.12.2012 №0000572210, №0000582210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 348654,00 грн. та №0000931702 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 416,46 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) О.В. Вербицька (підпис) В.В. Кошіль