Рішення

від 23.12.2014 по справі 910/3599/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3599/14 23.12.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки

Суддя Ярмак О.М.

Представники :

Від прокурора: Пилипенко Т.А. за посв. № 018324

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2:Ружицький Б.В. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В березні 2014 р. заступник прокурора міста Києва звернувся з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ", в якому просив:

-визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 22.05.2013 року № 495/9552 "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва",

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2035 кв.м. по просп. Генерала Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.08.2008 за № 66-6-00483,

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,2035 га по просп. Генерала Ватутіна у Дніпровському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстр. в реєстрі 22.07.2013 року за № 3492,

-визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" права користування земельною ділянкою площею 0,2035 га, кадастровий номер 8000000000:66:038:0032, вартістю 785722,35 грн., що розташована по просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва,

-відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,2035 га, кадастровий номер 8000000000:66:038:0032, вартістю 782722,35 грн., що розташована по просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року у справі № 910/3599/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року у справі № 910/3599/14 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 910/3599/14 передано для розгляду судді Ярмак О.М.

Ухвалою від 17.10.2014р. справу № 910/3599/14 призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.11.2014р.

03.11.2014р. через відділ діловодства суду відповідач 2 подав пояснення по справі.

04.11.2014р. через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.11.2014р. розгляд справи було відкладено на 18.11.14.

В судовому засідання 18.11.14 представником прокуратури міста Києва подані пояснення у справі.

Ухвалою суду від 18.11.2014р. розгляд справи було відкладено на 16.12.14.

15.12.14 від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 16.12.2014р. розгляд справи було відкладено на 23.12.14.

В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2010 р. було скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2008 р. у справі № 34/126 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2008 р., на підставі яких між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2035 кв. м., зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 01.08.2008 р. за № 66-6-00483, таким чином підстава для передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «ПроВат» визнана судами незаконною та скасована 17.05.2010 р., водночас, рішенням КМР від 22.05.2013 р. № 495/9552 поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки від 01.08.2008. Прокурор зазначає, що рішення прийнято та договори оренди укладені з порушенням чинного законодавства, посилається на ст.ст. 9, 116, 123 ЗК України, ст. 16, 33 Закону України «Про оренду землі», Закон України «Про місцеве самоврядування».

Відповідач 1 у відзиві проти позову прокурора заперечує, зазначає, що починаючи з 01.08.2008 і до моменту прийняття оскаржуваного рішення про поновлення договору, договір оренди земельної ділянки 2008 р. залишався чинним для сторін, КМР законно поновила договір, вся процедура щодо поновлення договору була дотримана обома відповідачами, суди адміністративної юрисдикції вже надали правову оцінку оспорюваному рішенню.

Відповідач 2 позов не визнає, свої заперечення виклав у письмових поясненнях по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача 2, господарський суд встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва у справі №34/126 від 23.04.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2008 року, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" право на оренду земельної ділянки площею 2035 кв.м. по просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва, визнано укладеним договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ".

На підставі вказаного судового рішення зазначений договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 01.08.2008 р. за № 66-6-00483.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2010 року за касаційним поданням заступника прокурора міста Києва вказані судові рішення було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи № 34/126 господарським судом міста Києва рішенням від 01.07.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2011 року, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" про визнання права на оренду земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва та визнання укладеним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 року № 495/9552 "Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" договору оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва" було вирішено поновити на 15 років договір оренди земельної ділянки від 01.08.2008 року №66-6-00483, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва.

22.07.2013 між Київської міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2035 кв.м. по просп. Генерала Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва на 15 років, кадастровий номер 8000000000:66:038:0032, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі 22.07.2013 року за № 3492, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.07.2013 року за №1748402, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110827480366.

Заступник прокурора звернувся з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 22.05.2013 року № 495/9552, відповідно до ст. 21 ЦК України, визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 01.08.2008 року та від 22.07.2013 року, які є похідними від незаконного судового рішення та незаконного рішення органу місцевого самоврядування, визнання відсутнім у відповідача 2 права користування земельною ділянкою та відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження відповідача 1 спірної земельної ділянки, оскільки оспорюваними рішенням та договорами порушені інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Заступник прокурора в позовній заяві вказує, що зазначені права та охоронювані законом інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності права користування спірною земельною ділянкою у ТОВ «ПроВат», а обраний спосіб захисту спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні факту відсутності у ТОВ «ПроВат» права користування спірною земельною ділянкою, підлягає поновленню право територіальної громади міста Києва щодо вказаної земельної ділянки.

Вищий господарський суд України в постанові від 07.10.2014р. як на підставу для нового розгляду даної справи послався, на те, що розглядаючи спір по суті суди припустились порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, а саме ні суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що прокурор, в порушення статті 2 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив у позові орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. За відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень прокурор повинен зазначити про це в позовній заяві та набути статусу позивача.

В постанові ВГСУ зазначено, що для розгляду спору судам насамперед необхідно було встановити правову природу спірних відносин, встановити процесуальне становище прокурора та надати оцінку посиланням прокурора у позовній заяві на те, що функції контролю за використанням і охороною земель Державне агентство земельних ресурсів України позбавлене, а Державна інспекція сільського господарства України не наділена повноваженнями звернення до суду з позовом.

Крім того, розглядаючи спір по суті ні суд першої, ні апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що рішення суду міста Києва від 23.04.2008 року у справі №34/126 про визнання укладеним договору №66-6-00483 від 01.08.2008 року було скасовано, а під час нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року у задоволенні позову про визнання вказаного договору укладеним відмовлено. Отже, правова підстава для виникнення орендних відносин між відповідачами відсутня.

Будь - який інший договір, укладений в порядку статті 181 Господарського кодексу України у матеріалах справи також відсутній, а відтак посилання на наявність договору у розумінні підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є необґрунтованим.

Також помилковим є посилання судів попередніх інстанцій на державну реєстрацію договору, визнаного укладеним рішенням суду, оскільки державна реєстрація це один з елементів процедури вчинення правочину певної категорії, а не самостійною підставою виникнення прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 07.10.2014 р., враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судових засіданнях докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих прокуратурою міста Києва письмових пояснень, заступник прокурора міста Києва, пославшись на порушення інтересів держави наданням Київською міськрадою в користування Товариству з обмеженою відповідальністю «ПроВат» земельних ділянок територіальної громади міста та враховуючи , що з прийняттям 23.02.2012 р. змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду з позовами, вказує, що даний позов поданий до суду відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в порядку, передбаченому ч.2 ст. 29 ГПК України, прокурором як позивачем.

Згідно з ч.2. ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.ч. 3, 5, 6 статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями)

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, у позовній заяві прокурора повинно бути: а) зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави; б) обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави; в) вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України за N 3-рп/99 від 08.04.99 р. зазначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, вважаючи, що під час прийняття рішення Київської міської ради від 22.05.2013 року за № 495/9552 та укладення між Київською міською радою та ТОВ «ПроВАТ» договорів оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва відбулося порушення загальнодержавного інтересу в результаті недодержання встановленого законом порядку набуття та реалізації прав на землю, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з даним позовом, зазначивши, що з прийняттям 23.02.2012 р. змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлене функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду.

Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 р. N 459/2011, визначено, що Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

В силу пункту 1 статті 4 Положення Держсільгоспінспекція України, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

В позовній заяві заступник прокурора вказує, що оскаржуваними рішенням та договорами щодо передачі спірної земельної ділянки ТОВ «ПроВат» в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель визначені статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Згідно пункту "а" частини першої статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, законодавство чітко визначає повноваження державного органу при здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель та шляхи реалізації цього контролю, до яких, разом з тим, не відноситься право на подання позову до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради та визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки.

З приведених нормативних актів також слідує, що центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин (Державна інспекція сільського господарства України) не наділений правом розпорядження земельними ресурсами.

Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення від 22.05.2013 року № 495/9552 заступник прокурора обґрунтовує тим, що Київською міською радою вказане рішення прийняте з порушенням чинного законодавства, а саме: через три роки після скасування судового рішення, на підставі якого було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.08.2008 р. та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду, у порушення вимог ст. ст. 116, 123 ЗК України, ст. 16, 33 Закону України «Про оренду землі», тому відповідно до вимог ст. 21 ЦК України підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Статтями 9, 122 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями комунальної власності територіальної громади м. Києва віднесено до повноважень Київської міської ради.

З 01.01.2013 року в Україні згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відбулось розмежування земель на землі державної та комунальної власності та з цієї дати землі за критеріями, визначеним цим Законом землі в Україні, вважаються розмежованими на землі державної та комунальної власності.

В п. 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділ.

Рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 N 63/9120 "Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві" затверджено Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, яким встановлено особливості та процедуру надання в постійне користування , передачі в оренду та у власність земельних ділянок із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, процедуру поділу чи об'єднання земельних ділянок комунальної власності, а також визначено засади організації здійснення землеустрою, організації і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності при проведення землеустрою, координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка віднесена до земель комунальної власності, для будівництва, експлуатації та обслуговування автосалону з мийкою та відкритою автостоянкою на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва відповідачем 1 прийняте у відповідності до зазначеного вище порядку та в межах його повноважень.

Зазначені обставини також встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 р. у справі № 826/17452/13.

Статтями 13, 14 Конституції України визначається правовий статус землі і природних ресурсів в Україні, згідно з яким земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Положення даних статей гарантують кожному право користування природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Підстави для набуття права на землю громадянами та юридичними особами унормовані главою 19 Земельного кодексу України.

За приписами статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Отже, наведеною нормою врегульовані відносини щодо набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками та встановлена підстава набуття такого права, а саме: рішення органів місцевого самоврядування (виконавчої влади) в межах повноважень встановлених Земельним кодексом України.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України, якою також встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Із зазначеною нормою кореспондується і стаття 16 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради приймаються рішення, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суду не доведено, що рішення Київської міської ради № 495/9552 від 22.05.2013 року не відповідає вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, що було б підставою для визнання вказаного рішення незаконним. Судом також не встановлено факту порушення у зв'язку з прийняттям вказаного рішення інтересів позивача у справі, тому відсутні правові підстав для задоволення позову в цій частини.

На підставі оспорюваного рішення укладено договір оренди земельної ділянки від 22.07.2013 р. відповідно до якого Київська міська рада (орендодавець) передає, а ТОВ «ПРОВАТ» (орендар) приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим договором , яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Прокурор зазначає, що у зв'язку з тим, що договори оренди земельної ділянки укладені між Київською міською радою та ТOB «ПроВат» на підставі незаконного судового рішення та незаконного рішення органу місцевого самоврядування, зазначені договори підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 33 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В даному випадку, це стосувалося прокурора, який мав довести суду, що укладений відповідачами 22.07.2013 р. договір не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Таких доказів суду не надано.

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.08.2008 р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01.08.2008 за № 66-6-00483, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Отже, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За результатами нового розгляду справи № 34/126 рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2011 року, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ" про визнання права на оренду земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва та визнання укладеним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Таким чином, вимоги про визнання недійсним договору оренди земельною ділянки від 01.08.2008 є безпідставними.

При цьому суд відзначає, що рішення господарського суду міста Києва у справі № 34/126, яким було визнано за ТОВ «Проват» право на оренду вказаної земельної ділянки та визнано укладеним договір оренди, було скасоване через два роки, але починаючи з 01.08.2008 р. і до моменту прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради про поновлення договору, дані про реєстрацію вказаного договору містились у книзі записів державної реєстрації договорів.

Після скасування рішення господарського суду міста Києва у справі № 34/126 за касаційним поданням заступника прокурора м. Києва, ні прокуратура, ні Київська міська рада не звертались до ТОВ «Проват» з вимогами про повернення орендованої земельної ділянки і відповідач 2 безперешкодно і відкрито користувався вказаною ділянкою, сплачуючи плату за користування.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах громадянина або держави.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно вимог статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосувалося прокурора, що мав довести суду факт порушення інтересів держави відповідачами та надати відповідні докази.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 07.10.2014р. судом досліджено та надано правову оцінку спірним правовідносинам, в результаті чого встановлено, що між відповідачами виникли відносини користування земельною ділянкою, яка віднесена до земель комунальної власності, право розпорядження якими надано Київській міській раді.

Матеріали справи не містять доводів про порушення прав або інтересів держави при прийнятті відповідачем 1 оспорюваного рішення та укладенні договору оренди земельної ділянки від 22.07.2013 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВАТ", які потребують захисту шляхом визнання незаконним та скасування у судовому порядку рішення Київської міської ради від 22.05.2013 р. № 495/9552 та визнання недійсними договорів оренди.

Всупереч приписів норм ст. ст. 1, 2 , 29 ГПК України прокурором не визначено, в чому полягає порушення інтересів держави в результаті передачі в орендне користування відповідачем 1 відповідачу 2 спірної земельної ділянки, не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави шляхом пред'явлення даного позову, а також не вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто не доведено суду наявність у прокурора передбачених законом повноважень на звернення з даним позовом до суду.

Стосовно заявлених прокурором вимог про визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження відповідача - Київської міської ради земельної ділянки площею 0,2035 га, кадастровий номер 8000000000:66:038:0032, вартістю 782722,35 грн., що розташована по просп. Генерала Ватутіна в Дніпровському районі міста Києва, суд зазначає, що вказані вимоги не ґрунтується на положеннях статті 152 Земельного кодексу України, якою передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, та не призводять до поновлення порушеного права згідно із положеннями цього кодексу.

Прокурором не доведено суду та не надано належних доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, які б свідчили, що відповідачами порушені інтереси держави , які стосуються розпорядження спірною земельною ділянкою, правом на розпорядження якою наділена Київська міська рада, яка виступає в даній справі відповідачем.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заступник прокурора міста Києва звернувся з даним позовом за захистом інтересів держави не маючи повноважень на звернення з таким позовом, та не довів суду порушення прав та загальнодержавних інтересів.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 29, 32-34, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя О.М. Ярмак

Повне рішення складено 12.01.2015р.