Ухвала

від 20.11.2014 по справі 806/1819/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/39138/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал» на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі №806/1819/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал» доНовоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Баранівської міжрайонної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Новоград-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області, від 15.02.2013 №0000022200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Баранівською міжрайонною державною податковою інспекцією за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з контрагентами за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 складено акт від 29.01.2013 №5/22/34842048 про порушення позивачем при взаємовідносинах з ПП «Техно КМП», ТОВ «Укрянбуд», ТОВ «Форіст» вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 241137 грн., в тому числі за: січень 2010 року на суму 16001 грн.; березень 2010 року на суму 24217 грн.; квітень 2010 року на суму 10198 грн.; червень 2010 року на суму 25636 грн.; вересень 2010 року на суму 40057 грн.; березень 2011 року на суму 20506 грн.; квітень 2011 року на суму 17131 грн.; липень 2011 року на суму 9450 грн.; березень 2012 року на суму 23574 грн.;квітень 2012 року на суму 54367 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки та за наслідками розгляду заперечень Баранівською міжрайонною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2013 №0000022200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 206711,00 грн. в тому числі за основним платежем - 137807,00 грн. та за штрафними санкціями - 68904,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Техно КМП», ТОВ «Укрянбуд» та ТОВ «Форіст», встановивши, що господарські операції з названими контрагентами формально оформлені, є безтоварними та не потягли за собою зміни в активах позивача шляхом придбання товару (послуг).

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, з зазначенням обов'язкових реквізитів, визначених цим пунктом.

При цьому пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у пункті 1.7 статті 1, підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.4, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст '/господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Враховуючи викладене, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише у разі оформлення господарської операції відповідними документами або наявності даних про рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції, зважаючи на що при оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаної у контрагента продукції, слід враховувати дані про рух активу на шляху від виробника до платника, що вимагає з'ясування яким чином транспортувався товар, де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем з контрагентами («Техно КМП», ТОВ «УкрЯНбуд», та ТОВ «Форіст») були укладені договори поставки (т.2 а.с.50-51, 52-53, 54-57), за умовами яких постачальники повинні були доставити товар на склад позивача. Судами попередніх інстанцій встановлено, та не спростовано доводами касаційної скарги, що згідно товарно-транспортних накладних доставка товару позивачу здійснювалась автоперевізниками за замовленням та за плату товариства з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал».

Крім того, договір поставки, укладений позивачем з ТОВ «Форіст» та з ТОВ «УкрЯнбуд» підписаний зі сторони контрагента однією і тією ж особою - директором ОСОБА_1, а договір з ПП «Техно КМП» не містить взагалі посади та П.І.Б. особи, яка його підписала. Крім того, в цьому договорі, ТОВ «ВТС «Імперіал» зазначено як Покупець, але підпис директора ОСОБА_2 зазначено як підпис Постачальника. В акті перевірки обґрунтовано зазначено, що всі підписи на первинних документах від імені ОСОБА_1 відрізняються.

На видаткових накладних, виданих ТОВ «УкрЯНбуд» відсутні посади та ПІБ осіб відповідальних за складання цих документів. Відсутні довіреності на отримання продукції.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у рахунках бухгалтерського обліку позивача відсутні дані про автоперевізників, зазначені у вказаних товарно-транспортних накладних; відсутні будь-які документи, які підтверджують оплату транспортних послуг; товарно-транспортні накладні містять недоліки, такі як: відсутність посад та ПІБ осіб, що здавали та отримували товар; відсутність посад, ПІБ, печатки та підписів перевізників; відсутність печатки вантажовідправника та автоперевізника; пункти навантаження та розвантаження не містять конкретної адреси; відсутність даних про державний номер автомобіля, яким здійснювалися перевезення.

Таким чином, всі досліджені судами первинні документи в сукупності з поясненнями свідка ОСОБА_2, допитаного судом першої інстанції, який в період з 11.12.2008 по 28.09.2012 був керівником товариства з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал», дають підстави для висновку про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Відтак, надаючи оцінку обставинам справи, суди першої та апеляційної інстанції правомірно звернули увагу на відсутність доказів щодо наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданих господарських операцій та позбавляє можливості встановити факт товарності зазначених господарських операцій. А також на наявність суттєвих недоліків у товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та договорі.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «В-Т-С Імперіал» залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун