Постанова

від 15.01.2015 по справі 917/1866/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 917/1866/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Штепа Н.В. (дов. №631/юр від 05.11.2013 р.)

відповідача - Ульянов Р.А. (дов. б/н від 19.09.2013 р.)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№4045П/1-8) на рішення господарського суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ", м. Київ

до Малого приватного підприємства "Ребоб", м. Кременчук, Полтавська область

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення 2 966 083,00 грн. збитків

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Піреус Банк МКБ", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з МПП "Ребоб" збитки у розмірі 2 966 083,00 грн.; судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі №917/1866/14 (суддя Тимощенко О.М.) в задоволенні позову відмовлено.

ПАТ "Піреус Банк МКБ" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити; стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 59321,66 грн.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що скаржник як на підставу для стягнення збитків посилається на п. п. 3.1.13, 4.1 договору іпотеки від 04.02.2008 р., не враховуючи, що збитки можуть бути стягнуті лише за порушення умов договору, які з його боку відсутні. Представник в судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Третя особа вимоги ухвали суду від 01.12.2014 р. не виконала, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надала, свого представника в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75, тому вважає за можливе розглядати справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2008 р. між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ", (банк) та ФО ОСОБА_4 (позичальник) було укладено кредитний договір №КЛ/8-2, згідно п. 1.1. якого банк надав позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію в сумі 485 000,00 доларів строком з 04.02.2008 р. по 03.02.2012 р. із сплатою відсотків згідно п. п. 3.1, 3.2, 3.3. договору за умови виконання вимог п. 4.1. договору (т. 1 а. с. 15-22).

Додатковою угодою №1 від 24.11.2008 р. розділ 3 вказаного договору доповнено пунктами щодо порядку нарахування та сплати відсотків за кредит в період з 01.11.2008 р. по 31.05.2009 р. (т.1 а. с. 22).

04.02.2008 р. між ВАТ "Міжнародний комерційний банк" (іпотекодержатель) та МПП "Ребоб" (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1625 (т.1 а. с. 23-28).

Відповідно до п.1.1. договору іпотеки він забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, як кредитора, за умовами кредитного договору №КЛ/08-2 від 04.02.2008 р. із всіма змінами і доповненнями до нього.

Згідно розділу 2 договору в іпотеку банку було передано, зокрема, нежитлова нерухомість, а саме будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та складаються з: цеху по переробці повторних полімерів з прохідною, літ. А, літ. а, літ. аг, літ. аг1, літ.аг2 загальною площею 1327,7 кв. м.; складу, літ. Б, загальною площею 206,7 кв. м.; сушарки, літ. С, загальною площею 29,2 кв. м. Загальна площа складає 1 563,6 кв. м., реєстраційний номер об'єкту 20799612.

Вказана нежитлова нерухомість належала іпотекодавцеві на праві власності на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Полтавській торгово-промисловій палаті від 14.09.2007 р., що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого КП "Кременчуцьке міжміське БТІ" за номером 16643445 від 13.11.2007 р. номер запису 581 в книзі Н-2 (т. 1 а. с. 29-33).

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 23.03.2011 р. (т. 1 а. с. 39-41), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30.05.2012 р. (т. 1 а. с. 49-51), рішення постійно діючого Третейського суду при Полтавській торгово-промисловій палаті від 14.09.2007 р., у справі №28/2007-К за позовом МПП "Ребоб" до ОСОБА_7 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна скасовано.

У зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за кредитним договором №КЛ/08-2 від 04.02.2008 р., банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором та звернення стягнення на предмети іпотеки.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.12.2011 р. по справі №2-208/2010 p., №2-50/11 p. позов задоволено. З ОСОБА_4 на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 540466,41 дол. США та звернено стягнення на предмети іпотеки, що на праві власності належать МПП "Ребоб".

В зв'язку із скасуванням права власності МПП "Ребоб" на цех по переробці повторних полімерів з прохідною літ. "А,а" площею 1327,7 кв.м, склад літ. "Б" площею 206,7 кв. м, сушарку літ. "С" площею 29,2 кв. м по АДРЕСА_1 вказані об'єкти були виключені з заявлених банком вимог про звернення стягнення на предмети іпотеки.

Вказані обставини стали підставою для звернення ПАТ "Піреус Банк МКБ", до господарського суду Полтавської області з позовом до МПП "Ребоб" про стягнення з останнього на свою користь збитків у розмірі 2 966 083,00 грн.

В обґрунтування позову банк посилається на порушення МПП "Ребоб" умов договору іпотеки, а саме, відповідач не виконує умови договору щодо збереження предмету іпотеки за власний кошт (п.п. 3.1.2., 3.3.2. договору), а тому банк має право на відшкодування збитків, завданих таким невиконанням (п. п. 3.3.13., 4.1. договору).

Таким чином, на думку ПАТ "Піреус Банк МКБ", відповідач своєю бездіяльністю допустив господарське правопорушення та завдав позивачу збитків в межах вартості нежитлових приміщень, яка згідно даних звіту про експертну грошову оцінку нежитлової нерухомості від 01.11.2007 р. складає 2 966 083,00 грн. (т. 1 а. с. 34-36).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції визнав заявлений позивачем розмір збитків в сумі 2 966 083,00 грн. недоведеним, оскільки позивачем не враховано, що в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором №КЛ/08-2 від 04.02.2008 р. виступає й інше заставне майно.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

В силу приписів статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено застосування у сфері господарювання наступних видів господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 2 ч. 1 с. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Таким чином, застосування положень ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України можливо лише за умови існування між сторонами господарських відносин.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Надаючи оцінку даним правовідносинам, господарський суд правомірно виходив з того, що згідно вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

В обґрунтування позову банк посилається на невиконання МПП "Ребоб" своїх зобов'язань щодо збереження предмету іпотеки, покладених на нього в п.3.1.2. та п. 3.3.2. договору іпотеки у вигляді не вчинення відповідачем дій щодо оформлення права власності на нежитлові об'єкти, що є предметом іпотеки.

Колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про відсутність доказів в підтвердження того, що така бездіяльність відповідача призвела до понесення банком збитків, враховуючи наступне.

Вказаними пунктами сторони обумовили, зокрема, право іпотекодержателя вимагати від іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки (п.3.1.2. договору), та обов'язок іпотекодержателя вживати за власний кошт всіх заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки (п. 3.3.2. договору).

Так, згідно п.3.1.2. договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки. За порушення іпотекодавцем обов'язків щодо вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки, вимагати дострокового виконання зобов'язань за умовами кредитного договору, при необхідності звернувши стягнення на предмет іпотеки. За порушення іпотекодавцем обов'язків щодо страхування предмету іпотеки згідно умов п. 3.3.4. даного договору, іпотеко держатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредитному договору, при необхідності звернувши стягнення на предмет іпотеки, або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок в інтересах іпотеко держателя із стягненням з іпотекодавця витрат по страхуванню.

Відповідно до п. 3.3.2. договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт всіх заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог третіх осіб.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні претензії щодо підтримання відповідачем вимог прокуратури в оскарженні правовстановлюючого документу, підтримання відповідачем заяви ОСОБА_4 в оскарженні судового рішення щодо звернення стягнення на нежитлову нерухомість, не оскарження відповідачем ухвали суду про скасування правовстановлюючого документу та невжиття заходів до відновлення свого права власності на об'єкти нерухомості, не вчинення відповідачем дій щодо визнання права власності на нежитлову нерухомість чи надання банку іншого забезпечення.

Проаналізувавши вказані умови договору та нормативно-правову базу, що регулює відповідні правовідносини, колегія суддів зазначає, що ані договором ані чинним законодавством не передбачений обов'язок іпотекодавця щодо юридичного захисту предмету іпотеки.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що звернення до суду із позовом є правом відповідача, а не його обов'язком. При цьому, можливість звернення відповідача до суду із позовом не втрачена.

Крім того, позивачем не доведено заявлений в сумі 2 966 083,00 грн. розмір збитків.

Договір іпотеки від 04.02.2008 року укладений між позивачем та відповідачем забезпечує всі вимоги іпотекодержателя (позивача), як кредитора, за умовами кредитного договору №КЛ/08-2 від 04.02.2008 року, із всіма змінами і доповненнями до нього укладеного між іпотекодержателем (позивачем) та позичальником (ОСОБА_4.).

За змістом п. 1.4. кредитного договору №КЛ/08-2 в якості забезпечення за даним договором виступає також ряд майна, яке перелічено в пунктах 1.4.1., 1.4.2.

На момент розгляду справи частину предметів іпотеки вже реалізовано на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.04.2012 р. На стадії примусової реалізації з метою погашення заборгованості за вказаним кредитним договором в роботі відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Полтавській області перебуває земельна ділянка площею 0,1000 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 5310436100:06:003:0554, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Тобто, виконавче провадження триває.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми, а також те, що вартість земельної ділянки та розташованого на ній майна буде визначена лише за результатами аукціону, вимоги про стягнення 2 966 083,00 грн. є передчасними та безпідставними.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі №917/1866/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.2014 р. у справі №917/1866/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 15.01.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.