Постанова

від 14.01.2015 по справі 910/16256/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2015 р. Справа№ 910/16256/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16256/14 (суддя Любченко М.О.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" про стягнення 141 094,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" заборгованості в сумі 141 094 грн. 96 коп., з яких: 110 125 грн. 23 коп. - основна заборгованість, 11 796 грн. 06 коп. - пеня, 3 543 грн. 77 коп. - три відсотки річних та 15 629 грн. 90 коп. - інфляційні (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16256/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 110 125 грн. 23 коп., пеню в сумі 10 739 грн. 68 коп., 3% річних в сумі 1 986 грн. 77 коп. та інфляційні в сумі 15 629 грн. 90 коп., у задоволенні решти вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16256/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що строк виконання зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції не настав, у зв'язку з відсутністю вимоги про погашення заборгованості (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Крім цього, апеляційна скарга мотивована тим, що накладна, на підставі якої заявлено позовні вимоги у даній справі, не може бути доказом отримання відповідачем товару, оскільки підписана з боку покупця не уповноваженою особою.

Сторони не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу сторонам на врегулювання даного спору мирним шляхом.

Від позивача будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні до суду не надійшло.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання відповідача дійшла висновку про його відхилення, з огляду на наступне.

Проведення між сторонами переговорів щодо мирного врегулювання даного спору жодним чином не перешкоджає представникам з'явитись у судове засідання та надати відповідні пояснення по справі.

При цьому, позивачем не було поданого жодного клопотання про відкладення чи письмового пояснення, яким би була підтверджена інформація викладена в клопотанні апелянта щодо мирного врегулювання даного спору.

Крім того, на стадії апеляційного провадження укладення та затвердження судом мирової угоди є процесуально неможливим. Натомість, після набрання рішенням законної сили (винесення постанови апеляційним судом) у сторін є можливість врегулювати спір різними способами.

Слід також, зазначити, що представник апелянта жодного разу не з'являвся у судові засідання апеляційного суду, подаючи при цьому клопотання про відкладення з різними мотивами, що може свідчити про намагання затягнути розгляд справи.

Отже, враховуючи належне повідомлення сторін, а також те, що саме товариством з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною і зрозумілою та з метою недопущення зловживання процесуальними правами, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Транслюкс", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт", як покупцем 10.05.2012 укладено договір поставки продукції № 80-В.

Згідно предмету даного договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами до договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію товару, переданого постачальником, протягом 60 календарних днів з моменту передачі такої продукції.

У випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу (п. 5.3 договору).

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, а саме, Покупцю було поставлено товар на загальну суму 135 125 грн. 23 коп.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується товарно-транспортною накладною №ВРС-010780 від 08.11.2013р., оформленою належним чином (а.с. 12-13).

Відповідачем грошові зобов'язання за договором не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 110 125 грн. 23 коп. (з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару на загальну суму 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками з банківського рахунку).

Враховуючи невиконання відповідачем в повному обсязі зобов'язання з оплати вартості поставленого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" заборгованості в сумі 110 125 грн. 23 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію товару, переданого постачальником, протягом 60 календарних днів з моменту передачі такої продукції.

Відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару своєчасно та в повному обсязі виконано не було.

Як вже зазначалось вище, відповідач перерахував на рахунок позивача лише 25 000 грн. 00 коп. (16.07.2014р. - 15 000 грн., а 17.07.2014р. - 10 000 грн. )., що підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с. 20-21).

Решта заборгованості в сумі 110 125 грн. 23 коп. (135 125 грн. 23 коп. - вартість поставленого товару - 25 000 грн. 00 коп. - вартість оплаченого товару) відповідачем погашена так і не була.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Доводи апелянта про те, що строк виконання зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції не настав, у зв'язку з відсутністю вимоги про погашення заборгованості (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю, оскільки пунктом 3.3 договору чітко визначено строк протягом якого відповідач зобов'язаний здійснити оплату товару.

Отже, враховуючи встановлення у договорі строку виконання зобов'язання, не направлення вимоги не впливає на настання цього строку.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Доводи апелянта про те, що накладна підписана з боку підприємства відповідача неуповноваженим представником та відповідно про недоведеність прийняття товару, відхиляються з наступних підстав.

Так, підпис особи в графі одержувача товару в накладній скріплено штампом підприємства відповідача.

Зважаючи на те, що відбиток штампу особи, яка його поставила, є способом підтвердження підпису особи на документі, а відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачем не доведено того, що штамп вибув з його володіння і відтиск його нанесений на документ у протиправний спосіб.

Отже, вищезазначена накладна є належним доказом отримання відповідачем товару.

Крім цього, спірна накладна відповідачем була частково оплачена, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Таким чином, відповідач своїми подальшими діями схвалив правочин, що оформлений цією товарно-транспортною накладною.

Крім того, апелянтом не доведено підписання накладної з його боку не уповноваженою особою.

Враховуючи наведене, заперечення відповідача щодо неотримання ним товару за такою накладною відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 110 125 грн. 23 коп.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 11 796 грн. 06 коп., три відсотки річних в сумі 3 543 грн. 77 коп. та інфляційні в сумі 15 629 грн. 90 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 10 739 грн. 68 коп., 3% річних в сумі 1 986 грн. 77 коп. та інфляційних в сумі 15 629 грн. 90 коп., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс Форт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16256/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/16256/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко