Ухвала

від 14.01.2015 по справі 810/5827/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5827/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

14 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мажор» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Мажор» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 24.09.2014 року № 0002292200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 26.08.2014 року № 446/10-13-22-01-121/32549575 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мажор» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ «Ореол Трейд», ТОВ «Крефорд ЛТД», ТОВ «Тексоіл», ТОВ «Інмарко ЛТД» за період з 01.05.2011 року по 08.04.2014 року».

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пункти 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого за перевіряємий період занижено податок на додану вартість всього у сумі 2 249 352,26 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 24.09.2014 року № 0002292200 за платежем по ПДВ за на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 2 249 352,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 124 677, 00 грн.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Перш за все, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про правомірність висновку суду першої інстанції, що оскільки донарахування по ТОВ «Тексоіл» грошових зобов'язань не здійснювалося, тому взаємовідносини позивача по донарахуванню грошових зобов'язань відповідачем виникли виключно з контрагентами ТОВ «Ореол Трейд», ТОВ «Крефорд ЛТД» та ТОВ «Інмарко ЛТД».

Так, ТОВ «Мажор» здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини з вказаними вище контрагентами, зокрема, шляхом укладання договорів:

від 01.07.2013 року № ДПО10701 з ТОВ «Крефорд ЛТД»;

від 01.10.2013 року № ДП0П001 з ТОВ «Інмарко ЛТД»;

від 02.12.2013 року № 02121-ДП з ТОВ «Ореол Трейд».

Згідно вказаних договорів:

Продавець зобов'язується передати у власність, а покупець (позивач) зобов'язується прийняти та сплатити на умовах та в порядку, визначених цим договором, посуд з нержавіючої сталі та інші товари народного споживання.

Найменування товару та його кількість зазначаються в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору. Якість, упаковка, маркування. Якість, маркування та упакування товарів повинні відповідати діючим нормативним документам.

На товари, які підлягають сертифікації та гігієнічній експертизі продавець надає належним чином оформлені копії сертифікату відповідності, гігієнічні висновки.

У випадках виявлення дефектів у товарах при отриманні, підготовці до реалізації, чи в період реалізації продавець здійснює заміну неякісного товару.

Покупець повинен на протягом 2-х днів з моменту одержання товару перевірити їх кількість і комплектність. Після закінчення вказаного терміну вимоги не приймаються. Ризик випадкової загибелі переходить від продавця до покупця з моменту підписання накладної уповноваженою особою.

Порядок поставки товару та проведення розрахунків. Товари поставляються окремими партіями, на кожну з яких складається накладна, яка є невід'ємною частиною цього договору. Ціни на товар встановлюються в національній валюті України з урахуванням ПДВ.

Розрахунки за товар проводяться шляхом перерахування коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок продавця, а також шляхом передачі простого векселя.

Строк дії договору. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту підписання .

Договір може бути розірваний по заяві однієї із сторін, повідомивши письмово про це другу сторону за 15 днів. В разі невиконання, чи неналежного виконання умов договору покупцем, продавець має право розірвати цей договір, повідомивши письмово покупця за 15 днів. Обов'язковою умовою розірвання дії цього договору є проведення взаєморозрахунків між сторонами, які проводяться протягом 5 днів з моменту подачі акту звіряння однією із сторін.

Відповідно до умов зазначених вище договорів на адресу ТОВ «Мажор» було виписано (оформлено) відповідні належним чином оформлені податкові накладні. Асортимент, кількість та ціна товару, які передбачені умовами договорів, визначалися в накладних.

На виконання умов договорів контрагентами позивача у липні, серпні та вересні 2013 року було поставлено на адресу позивача посуд з нержавіючої сталі та інші товари народного споживання. Факт поставки підтверджується копіями видаткових накладних із зазначенням кількості, асортименту, одиниць виміру та ціни товару, що поставляється. Ці накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками організацій.

Фактичні розрахунки за вказаними господарськими операціями підтверджуються відповідними банківськими виписками, завіреними печатками банка. Відсутність заборгованості встановлено в акті перевірки.

Товари отримувались керівником підприємства згідно довіреності, на підтвердження факту транспортування товарів в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні.

Отже, факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, дорученнями, товарно-транспортними накладними тощо. Оплата за отримані товари здійснювалася у безготівковій формі.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Судом першої інстанції також правомірно зауважено, що основними видами діяльності ТОВ «Мажор» за КВЕД є: Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19); Неспеціалізована оптова торгівля (46,90); Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (47.19) та інше.

Придбаний позивачем у його контрагентів товар відповідає видам економічної діяльності підприємства позивача та був в подальшому реалізований, тобто використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зазначений товар реалізовувався позивачем у 2014 році, частина придбаного товару не реалізована та знаходиться на складі.

Також матеріали справи містять вибірку по номенклатурі придбаного та реалізованого товару, з яких чітко вбачається, що придбаний товар в подальшому був реалізований іншим підприємствам (товар збігається по назві, основним характеристикам, кількості тощо).

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентами ТОВ "Ореол Трейд", ТОВ "Крефорд ЛТД" та ТОВ "Інмарко ЛТД" було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Висновок апелянта про наявність ознак фіктивності та про безтоварність господарських операцій з контрагентом, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів, зокрема, актів про неможливість проведення зустрічної звірки зазначених товариств, а також постанови слідчого з ОВС ВКР СУФР ГУ Міндоходів у Житомирській області за матеріалами кримінального провадження, внесеного 06.06.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32013060000000074, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Мажор» від 08.04.2014, в якій зазначено, що здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню щодо службових осіб ПП «Натураліс-Україна», які в період з 2009 по 2013 років, внаслідок відображення в бухгалтерському обліку та податкової звітності проведення безтоварних операцій з СГД з ознаками «ризикових» ухилились від сплати податків на суму 3 мільйони гривень, що становить особливо великі розміри. Крім того встановлено, що службові особи ТОВ «Поліссяспецпартнер» в період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, внаслідок відображення в бухгалтерському обліку та податкової звітності проведення безтоварних операцій із ТОВ «Кренфорд ЛТД», ТОВ «Тексоіл», ТОВ «ТК «Прометей», ТОВ «Ориол Трейд», ТОВ «Січ Трейдінг», ТОВ «Інмарко ЛТД», ТОВ «Клинкор», ухилились від сплати податків на суму 2, 8 мільйони гривень.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 15.01.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.