Постанова

від 11.12.2014 по справі 826/18039/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/503

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2014 року 15:52 № 826/18039/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участі представників сторін:

представника позивача Сенько А.В.,

представника відповідача Галуненко І.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003362204 від 01.08.2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18039/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 11.12.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу відповідача № 2313 від 09.07.2014, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (код ЄДРПОУ 32305602) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування ПДВ за лютий 2014 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Елеконбуд» (код ЄДРПОУ 32305602), за результатом якої складено акт перевірки від 18.07.2014 № 1756 (т. 1, арк. 16-20).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені порушення п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року в сумі 356792,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 01.08.2014:

- № 0003362204, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 535188,00 грн. з якої: за основним платежем - 356792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 178396,00 грн., за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 21).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став:

- акт перевірки ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.06.2014 № 1361/26-53-22-01-21/32305602 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Елеконбуд» (код ЄДРПОУ 32305602) з питань отримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ЗКХР» (код ЄДРПОУ 34656607), ТОВ «Алькор-2012» (код ЄДРПОУ 38503007), ТОВ «Укрмонолітбуд-2001 код ЄДРПОУ 37501014) за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року» (т. 1, арк. 18, 19), згідно якого ТОВ «Елеконбуд» було неправомірно сформовано податкове зобов'язання з ПДВ з метою надання податкової вигоди контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання.

У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «ЕЛЕКОНБУД» виступає посередником з метою штучного формування податкового кредиту для ПРАТ ВПБФ «Атлант» (код за ЄДРПОУ 19016506), дані операції не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням), тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-замовниками та постачальниками (т. 1, арк. 19).

Крім того, як вбачається із розрахунку фінансових санкцій до акту перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506 (т. 1, арк. 178 - на звороті), відповідач застосував до позивача фінансову санкцію, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 178396,00 грн.

Згідно п. 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Проте, позивач зазначає, що відповідач не мав права застосовувати фінансову санкцію, в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, враховуючи повторність протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14, яка набрала законної сили, було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.04.2014 № 0001302201.

Відтак, ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» не погоджується з висновками акта перевірки та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 01.08.2014 № 0003362204, а тому звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» (підрядник) було укладено договір підряду від 23.04.2013 № 2-04 (т. 1, арк. 36).

Згідно до умов даного договору, генпідрядник доручає та фінансує, а субпідрядник зобов'язується виконати комплекс електромонтажних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку № 1 (секції «А», «Б») по вул. Черняховського, 36 в м. Бровари у відповідності до проектно-кошторисної документації.

Згідно п. 1.2 договору, вартість робіт, що належать до виконання субпідрядником та матеріалів погоджена сторонами по фактичним обсягам згідно проектно-кошторисної документації . Договірна вартість виконаних робіт визначається ДБН-Д 1.1-1-2000. Вартість матеріальних ресурсів визначається за фактичними витратами на підставі документів державної звітності.

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 договору, генпідрядник до початку робіт перераховує на р/р субпідрядника 100% суми вартості матеріалів . Перерахування коштів на р/р субпідрядника генпідрядником проводиться щомісяця на протязі 10 днів після підписання актів виконаних робіт.

Згідно розділу 3 договору, початок робіт - 2 квартал 2013 року, кінець роботи - 2 квартал 2014 року.

Відповідно до п. 4.1 договору, генпідрядник передає субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада) (т. 1, арк. 41); акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада) (т. 1, арк. 42-44); акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання послуг генерального підряду 1% на суму 16221,40 грн. (т. 1, арк. 46); платіжні доручення за виконані роботи від 12.02.2014, 17.02.2014, 25.02.2014, 28.02.2014(т. 1, арк. 48-51); протокол про залік взаємних вимог від 28.02.2014 на суму 21407,52 грн. (т. 1, арк. 47); податкові накладні (т. 1, арк. 53, 55).

Відтак, з наведеного вбачається, що позивач не надав докази оплати вартості матеріалів до початку робіт, не надав докази існування та передачі генпідрядником субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості, як і не надав сертифікати якості на матеріали та докази складання документації щодо вартості матеріальних ресурсів, які повинні були складатися до початку робіт.

Надані позивачем платіжні доручення не містять підтвердження про оплату матеріалів, оскільки складені після складання актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), хоча повинні були бути оформлені відповідні документи до початку робіт, а тому матеріали позивачем не оплачені, оскільки доказів зворотнього суду не надано.

Крім того, як зазначалося судом, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) не відповідають вимогам законодавства України, оскільки не містять розшифровку підпису (ПІБ, посада), що унеможливлює підтвердження їх підписання уповноваженими особами.

Крім того, між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» (підрядник) було укладено договір підряду від 05.02.2013 № 2-02 (т. 1, арк. 37).

Згідно до умов даного договору, генпідрядник доручає та фінансує, а субпідрядник зобов'язується виконати комплекс електромонтажних робіт з будівництва виробничо-складської бази по бульвару Незалежності в м. Бровари у відповідності до проектно-кошторисної документації .

Згідно п. 1.2 договору, вартість робіт, що належать до виконання субпідрядником та матеріалів погоджена сторонами по фактичним обсягам згідно проектно-кошторисної документації. Договірна вартість виконаних робіт визначається ДБН-Д 1.1-1-2013. Вартість матеріальних ресурсів визначається за фактичними витратами на підставі документів державної звітності.

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 договору, генпідрядник до початку робіт перераховує на р/р субпідрядника 100% суми вартості матеріалів . Перерахування коштів на р/р субпідрядника генпідрядником проводиться щомісяця на протязі 10 днів після підписання актів виконаних робіт.

Згідно розділу 3 договору, початок робіт - 1 квартал 2014 року, кінець роботи - 4 квартал 2014 року.

Відповідно до п. 4.1 договору, генпідрядник передає субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада) (т. 1, арк. 38); акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада) (т. 1, арк. 39-40); акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання послуг генерального підряду 1% на суму 1618,20 грн. (т. 1, арк. 46); протокол про залік взаємних вимог від 28.02.2014 на суму 21407,52 грн. (т. 1, арк. 47); податкові накладні (т. 1, арк. 52, 54).

Відтак, з наведеного вбачається, що позивач не надав докази оплати вартості матеріалів до початку робіт, не надав докази існування та передачі генпідрядником субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості, не надав доказів оплати робіт за договором, як і не надав сертифікати якості на матеріали та докази складання документації щодо вартості матеріальних ресурсів, які повинні були складатися до початку робіт.

Отже, позивачем не надано підтвердження про оплату матеріалів, хоча відповідні документи, в тому числі платіжні доручення, повинні були бути оформлені до початку робіт, а тому матеріали позивачем не оплачені, оскільки доказів зворотнього суду не надано.

Крім того, як зазначалося судом, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) не відповідають вимогам законодавства України, оскільки не містять розшифровку підпису (ПІБ, посада), що унеможливлює підтвердження їх підписання уповноваженими особами.

Крім того, із наданого позивачем договору від 12.11.2012 № 02/11 (т. 1, арк. 31-35) не можливо встановити, що будівельні роботи були виконані саме ТОВ «Елеконбуд», а не генпідрядником - ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант».

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами ухвалою суду від 26.11.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача перелік доказів на підтвердження реальності господарських операцій.

Дана ухвала суду отримана представником позивача 02.12.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01014 0919455 0 (т. 1, арк. 92).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт виконання саме ТОВ «Елеконбуд» робіт.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) та акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) підписані від імені контрагента невстановленими особами.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ «Елеконбуд» договори та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Таким чином, суд погоджується з висновком державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Крім того, щодо тверджень позивача, що відповідач протиправно застосував до позивача фінансову санкцію в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 178396,00 грн., оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14, яка набрала законної сили, було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.04.2014 № 0001302201 суд зазначає наступне.

Згідно інформації із бази «Діловодство спеціалізованого суду» судом було встановлено, що 23.10.2014 від ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надійшла апеляційна скарга на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14 та 04.11.2014 адміністративна справа № 826/10192/14 була скерована до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до частин першої та третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Отже, станом на момент проведення перевірки та оформлення її результатів актом перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506 постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14 не існувала та не набрала законної сили.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно застосував до позивача фінансову санкцію в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 178396,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (код ЄДРПОУ 19016506) решту суми судового збору у розмірі 4383,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят три грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 грудня 2014 року.