cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 січня 2015 року м. Київ К/800/23961/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря : Загороднього А.А.
представників:
позивача: не з'явився
відповідача : Аландаренко Е.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року
у справі № 808/8108/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ПАК»
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
про визнання протиправними висновки акта перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-ПАК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними висновки акта перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 30.05.2013 року № 0001292211 та № 0000612214/4826. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій, їх реальності та відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 14.05.2013 року №132/22-1421/36855671.
В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.231. п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на суму 1858661 грн. та п. 1.7. ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.36, пп. 14.1.181 ст. 14. п. 44.1 п. 44.3, п. 44.6 ст. 44 п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200. ст. 201 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 1 751 793 грн., що призвело до: заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ (р. 18 податкової Декларації з ПДВ) на суму ПДВ 1 751 793 грн., заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ 1 751 793 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.05.2013 року №0001292211, яким ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем 1751793,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 431854,75 грн. та № 0000612214/4826, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток за основним платежем 1858661,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 414821,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, доводи відповідача, щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту сум витрат, сформованих від його контрагентів, а саме: TOB «ФЛОРІН-БУДПРОЕКТ», TOB «KAMEЛAH ТРЕЙД», TOB «ЛІГРАН», TOB «ШОКОВІТА» ґрунтуються на висновках актів перевірки ДПІ у Бабушкінському та Кіровському районі м. Дніпропетровська і Ленінському районі м. Запоріжжя (акт від 28.12.2012 року №7250/224/34656476 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЛІГРАН» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з контрагентами TOB «ІНФОТЕРМ», TOB «ОЛІМП», ПП «СВ ГЕРМЕС» ПВП «ФОРЕСТ» TOB «КАФЕПРОДАКШН», TOB «ПАСІФІК», БПП «СУРА», TOB «ХІМАГРОСЕРВІС»; акт від 21.12.2012 року №7206/229/33421689 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України TOB «ШОКОВІТА» під час здійснення господарських відносин з БПП «СУРА» за період вересень 2011 року, TOB «КОМПАНІЯ «ХІМАГРОСЕРВІС» за період листопад 2011 року; акт від 15.03.2011 року №574/23-08/36911521 «Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки TOB «ФЛОРІН-БУДПРОЕКТ» з питань дотримання діючого податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року).
Судами попередніх інстанцій встановлено, між ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК» та TOB «ФЛОРІН-БУДПРОЕКТ», TOB «KAMEЛAH ТРЕЙД», TOB «ЛІГРАН», TOB «ШОКОВІТА» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.
Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що TOB «ФЛОРІН-БУДПРОЕКТ», TOB «KAMEЛAH ТРЕЙД», TOB «ЛІГРАН», TOB «ШОКОВІТА» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).
Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.
В частині відмови в задоволенні позову ТОВ «ІНВЕСТ-ПАК» сторонами рішення першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.01.2015 |
Оприлюднено | 20.01.2015 |
Номер документу | 42353663 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Вербицька О.В.
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Конишева Олена Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні