Постанова

від 13.01.2015 по справі 910/13843/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року Справа № 910/13843/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Панової І.Ю., суддів - Білошкап О.В., Погребняка В.Я., за участю представників:

ПАТ "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Пантіної Л.О. - Андрухи О.В.,

ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" - Кузнецова Р.В.,

директора ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" - Метьолкіна М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/13843/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" до Публічного акціонерного товариства" Старокиївський банк " про розірвання договору та стягнення 1 035 069,19 грн, -

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.08.2014 року (суддя Удалова О.Г.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" про розірвання договору та стягнення 1 035 069,19 грн. задоволено, розірвано договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк", стягнено з Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" грошові кошти у розмірі 1035 069,19 грн., стягнено з Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" судовий збір у розмірі 21 919,38 грн., повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 0,01 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (колегія суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий, Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014 року залишено без змін.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіна Л.О. звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.5 ст. 36, ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 11 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,36,43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.12.2014 розгляд даної касаційної скарги було відкладено на 13.01.2015р.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.06.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" (позивач, клієнт) та Акціонерним банком "Старокиївський банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" (відповідач, банк) був укладений договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунково-касових операцій банк відкриває клієнту рахунки у національній та іноземній валютах і здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.1.2 договору банк зобов'язується своєчасно та вірно здійснювати розрахункові операції за дорученням клієнта у відповідності з чинними нормативними актами про безготівкові розрахунки.

Пунктами 3.1.1 та 3.1.2 договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися у встановленому порядку грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, а також давати банку доручення щодо розрахунково-касового обслуговування поточного рахунку.

Відповідно до п. 6.1 договору даний договір укладений на невизначений термін і вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Дія договору припиняється у випадку закриття усіх рахунків клієнта у банку (п. 6.2 договору).

Пунктом 20.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах (інструкція) встановлено, що датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви. У день закриття поточного рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

17.06.2014 року клієнт звернувся до банку з заявою про закриття поточного рахунку юридичної особи № 59-06, в якій просив закрити поточний рахунок № 260023013387 в національній валюті, а залишок коштів перерахувати на рахунок № 26004013011801 у ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", надавши при цьому платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 року для перерахування залишку грошових коштів на рахунок позивача, відкритий у іншій банківській установі - АТ "Сбербанк Росії".

Вказані заяву та платіжне доручення банк отримав 17.06.2014 року о 14 год. 20 хв., про що свідчать відповідні відмітки банку та штамп відповідача.

Однак, банком платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 року було повернуто позивачу 03.07.2014 без виконання у зв'язку з введенням 18.06.2014 тимчасової адміністрації ПАТ "Старокиївський банк", про що на зворотному боці платіжного доручення наявна відповідна відмітка банка з посиланням на положення п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У зв'язку з цим ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" про розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 року та стягнення з ПАТ "Старокиївський банк" на користь позивача 1 035 069,19 грн.

Задовольняючи позов про розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 року, укладений між ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" та ПАТ "Старокиївський банк" та стягуючи 1 035 069,19 грн. з ПАТ "Старокиївський банк" на користь ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" грошові кошти у розмірі 1 035 069,19 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що вимога позивача про розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 року є обґрунтованою, а відповідач без достатніх правових підстав зберігає грошові кошти позивача у розмірі 1 035 069,19 грн.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин справи.

Згідно ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 628, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ч. 5 ст. 341 ГК України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частиною 3 ст.1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України "Про банки і банківську" регламентовано, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Судами встановлено, що позивач мав намір закрити поточний рахунок № 260023013387 в ПАТ "Старокиївський банк" та здійснити перерахування залишку коштів на рахунок № 26004013011801 у ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.06.2014 року Правлінням Національного банку України було винесено постанову "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних" № 365, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Старокиївський банк" № 50 від 17.06.2014 року з 18.06.2014 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 18.06.2014 року по 18.09.2014 року включно.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Отже, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону, тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Однак, дійшовши висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 035 069,19 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили правову природу договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків від 29.06.2005 року та характер правовідносин, які виникли між сторонами при укладанні даного договору.

Крім того, суди попередніх інстанцій не з'ясували, який статус має позивач у даних правовідносинах, а саме, чи є він вкладником банку в розумінні п.4 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або він є кредитором банку відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

Однак, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи підлягають грошові кошти у розмірі 1035 069,19 грн. внесенню до ліквідаційної маси банку.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що при розгляді даної справи мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ТОВ "Центр технічної підтримки "Доктор Веб" до ПАТ "Старокиївський банк" про розірвання договору та стягнення на користь позивача 1 035 069,19 грн. зроблені без дослідження в повному обсязі всіх суттєвих обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014 прийняті з порушенням норм ст.43 ГПК України, тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі №910/13843/14 скасувати.

Справу №910/13843/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

Головуючий: Панова І.Ю. Судді: Білошкап О.В. Погребняк В.Я.