Постанова

від 19.05.2015 по справі 910/13843/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. справа№ 910/13843/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Метьолкін М.В., Кузнецов Р.В.

відповідача - Боровський І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2015 р.

у справі № 910/13843/14 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб»

до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

про розірвання договору та стягнення 1 035 069,19 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» (далі - позивач) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (далі - відповідач) про розірвання договору № 3387 про розрахунково-касове обслуговування рахунків в національній та іноземній валютах від 29.06.2005 р.; стягнення з відповідача грошові кошти у сумі 1 035 069,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13843/14 від 21.08.2014 р. позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/13843/14 від 04.11.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/13843/14 від 13.01.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі № 910/13843/14 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13843/14 від 03.03.2015 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 03.03.2015 р., Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що позивач під час користування послугами банку дійсно мав статус клієнта банку, однак з огляду на те, що відповідач на даний час не здійснює банківську діяльність та відповідно не надає послуг банку, відтак позивач позбавлений можливості користуватися послугами банку. На думку скаржника, на даний час позивач має єдиний можливий статус - кредитора банку. Крім того, відповідач також стверджує про відсутність спору між сторонами у справі, позаяк вимоги позивача в повному обсязі включені в реєстр акцептованих вимог кредиторів, який затверджений дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що підтверджується відповідним протоколом від 18.12.2014 р. № 261/14. З огляду на зазначене та враховуючи те, що з 18.06.2014 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк», відповідач не може порушити вимог чинного законодавства та задовольнити кредиторські вимоги позивача поза процедурою ліквідації, в іншій черговості, ніж передбачена ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/13843/14, а розгляд справи призначено на 16.04.2015 р.

В судовому засіданні 16.04.2015 р. було оголошено перерву до 19.05.2015 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.06.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» (далі - клієнт) та Акціонерним банком «Старокиївський банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк», було укладено договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунково-касових операцій банк відкриває клієнту рахунки у національній та іноземній валютах і здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.1.2 договору банк зобов'язується своєчасно та вірно здійснювати розрахункові операції за дорученням клієнта у відповідності з чинними нормативними актами про безготівкові розрахунки.

Як передбачено п. п. 3.1.1, 3.1.2 договору, клієнт має право самостійно розпоряджатися у встановленому порядку грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, а також давати банку доручення щодо розрахунково-касового обслуговування поточного рахунку.

Даний договір укладений на невизначений термін і вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 6.1 договору).

У відповідності до п. 6.2 договору дія договору припиняється у випадку закриття усіх рахунків клієнта у банку.

17.06.2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 59-06 про закриття його поточного рахунку № 260023013387 в національній валюті, а залишок коштів просив перерахувати на рахунок № 26004013011801 в ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії».

Разом з вказаною заявою позивач також надав відповідачу платіжне доручення № 4785 для перерахування залишку грошових коштів сумі 1 034 500,00 грн на його рахунок, відкритий в АТ «Сбербанк Росії».

Вищевказані документи відповідач отримав 17.06.2014 р., що підтверджується відміткою та штампом відповідача на вказаних документах.

Згідно з банківськими виписками від 13.06.2014 р. та 05.08.2014 р. залишок на поточному рахунку позивача № 260023013387 становив 1 035 069,19 грн.

03.07.2014 р. платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 р. було повернуто банком позивачу без виконання у зв'язку із введенням з 18.06.2014 р. тимчасової адміністрації ПАТ «Старокиївський банк», що підтверджується відповідною відміткою банку з посиланням на положення п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на зворотному боці вказаного платіжного доручення.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач рахунок позивача не закрив, грошові кошти за реквізитами призначення, вказаними у платіжному дорученні № 4785 від 17.06.2014 р., не перерахував.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції послався на те, що вимога позивача про розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 р. є обґрунтованою, а відповідач без достатніх правових підстав зберігає грошові кошти позивача у розмірі 1 035 069,19 грн.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п. 1.15. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р., доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Як передбачено ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. № 377/8976, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Пунктом 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Банк і клієнт мають право, ураховуючи встановлені законодавством строки проведення переказу, передбачити в договорі банківського рахунку інші, ніж встановлені в абзаці першому цього пункту, строки виконання розрахункових документів клієнта. Порядок виконання таких документів визначається договором між банком і клієнтом та внутрішніми правилами банку.

Згідно з п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Вбачається, що постановою правління Національного банку України № 365 від 17.06.2014 р. Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням № 50 від 17.06.2014 р. виконуючою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Старокиївський банк» строком на три місяці з 18.06.2014 р. по 18.09.2014 р. та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л.О.

11.09.2014 р. Правління Національного банку України прийняло постанову № 563 «Про відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк».

17.09.2014 р. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 92 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, під час користування послугами банку позивач мав статус клієнта банку, однак після заявлення вимог до відповідача набув статусу кредитора банку, оскільки заявив документально підтверджені вимоги.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюється спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що позивач не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Однак суд апеляційної інстанції такий висновок суду першої інстанції вважає необгрунтованим, оскільки на підставі положень ЦК України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про банки та банківську діяльність» між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку, які носять майново-грошовий характер, та враховуючи те, що постановою Правління Національного банку України від 11.09.2014 р. № 563 було вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Старокиївський банк», а відтак у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, відповідно до ч. 3 ст. 1 вказаного Закону відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюється цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідач на час розгляду справи не здійснює банківську діяльність та не надає банківських послуг, тому позивач позбавлений можливості бути клієнтом цього банку.

Крім того, 15.10.2014 р. позивачем була подана кредиторська вимога до відповідача № 111-10, а тому позивач фактично визнав свій статус кредитора.

Так, вимоги ТОВ «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» в розмірі 1 035 069,19 грн були включені в реєстр акцептованих вимог кредиторів, який затверджений протоколом виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2014 р. № 261/14.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 зазначеного вище Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач боржником, і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції банком обмежується положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час виникнення спору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 910/9232/14 від 25.03.2015 р.

Крім того, відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 ЦК, статей 92 - 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

Таким чином ПАТ «Старокиївський банк» не має права здійснити виплату коштів позивачу у спосіб або в іншому порядку, ніж порядок задоволення вимог кредиторів, що визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На виконання вказівок Вищого господарського суду України щодо необхідності дослідження правової природи договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків від 29.06.2005 р. та характеру правовідносин, які виникли між сторонами при укладанні даного договору, колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Таким чином, правова природа договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків відповідає регулюванню договору банківського рахунка.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як передбачено ч. 2 ст. 1066 ЦК України, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Таким чином, наявність права банку розпоряджатися грошовими коштами клієнта банку, свідчить про те, що банк у цих правовідносинах не є зберігачем, а грошові кошти клієнта банку, внесені або зараховані на рахунок клієнта в готівковій або безготівковій формі, є борговим зобов'язанням банку.

З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги те, що на даний час у відповідача відкликано банківську ліцензію, розпочато процедуру ліквідації та введено тимчасову адміністрацію, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, розірвання договору № 3387 про розрахунково-касове обслуговування рахунків в національній та іноземній валютах від 29.06.2005 р. та стягнення з відповідача грошові кошти у сумі 1 035 069,19 грн.

При цьому судом апеляційної інстанції було враховано вказівки суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі належних доказів.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 03.03.2015 р. у справі № 910/13843/14 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2015 р. у справі № 910/13843/14 скасувати повністю та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» в доход Державного бюджету України 10 959 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять),69 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.

5. Матеріали справи № 910/13843/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко