Рішення

від 03.03.2015 по справі 910/13843/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015Справа №910/13843/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки

«Доктор Веб»

До Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк»

Про розірвання договору та стягнення 1 035 069,19 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кузнецов Р.В. - по дов. № 01/15Д від 16.02.2015

Метьолкін М.В. - по дов. № 01/2011 від 30.09.2011

від відповідача Андрюха О.В. - по дов. № 5/14 від 25.09.2014

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» до Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» про розірвання договору про розрахункового-касове обслуговування рахунків в національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 та про стягнення грошових коштів в розмірі 1 035 069,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/13843/14 від 21.08.2014 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 910/13843/14 від 21.08.2014 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/13843/14 від 04.11.2014 рішення Господарського суду міста Києва № 910/13843/14 від 21.08.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 у справі № 910/13843/14 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/13843/14 від 13.01.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі № 910/13843/14 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 910/13843/14 були отримані Господарським судом міста Києва 23.01.2014 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 справу призначено до розгляду на 17.02.2015.

Позивач у поданих 16.02.2015 до відділу діловодства суду поясненнях зазначає, що між сторонами у справі укладено договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків в національній та іноземній валютах від 29.06.2005 № 3387. Із заявою про закриття поточного рахунку юридичної особи від 17.06.2014 № 59-06 та відповідним платіжним дорученням від 17.06.2014 № 4785 про перерахування залишку грошових коштів на рахунок позивача, відкритий у іншій банківській установі, позивач звернувся до відповідача 17.06.2014 року, про що свідчить відповідна відмітка та штамп банку на перелічених документах, тобто до введення тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» - з 18.06.2014. Однак, банк в порушення вимог чинного законодавства, взяті на себе договірні зобов'язання щодо виконання розпорядження клієнта банку та перерахування протягом операційного часу в день його надходження грошових коштів за платіжним дорученням від 17.06.2014 № 4785 не здійснив. Позивач також зазначив, що у вказаних правовідносинах, він виступає у статусі клієнту банку, і не є ані кредитором в розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ані вкладником банку в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, позивач вказує, що зобов'язання банку здійснити перерахування грошових коштів, власником яких є позивач, та які знаходяться на рахунку, належному позивачу, є зобов'язанням немайнового характеру. Відтак, позивач звертає увагу, що на вказані вимоги не поширюється обмеження, встановлені п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в даному випадку не відбувається стягнення майна чи коштів банку. Фактично, беручи до уваги положення чинного законодавства та оскаржуваного договору, банк є зберігачем грошових коштів

Позивач в судовому засіданні 03.03.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 03.03.2015 проти позову заперечив у повному обсязі.

В судовому засіданні 17.02.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 03.03.2015.

Відповідач у поданих 24.02.2015 до відділу діловодства суду поясненнях зазначає, що позивач під час користування послугами банку дійсно мав статус клієнта банку, однак з огляду на те, що відповідач на даний час не здійснює банківську діяльність та відповідно не надає послуг банку, відтак інші особи, в т.ч. і позивач позбавлені можливості користуватися послугами банку, а тому і бути клієнтом банку. На думку відповідача, на даний час позивач має єдиний можливий статус - кредитора банку. Крім того, відповідач також стверджує про відсутність спору між сторонами у справі, позаяк вимоги позивача в повному обсязі включені в реєстр акцептованих вимог кредиторів, який затверджений дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що підтверджується відповідним протоколом від 18.12.2014 № 261/14. З огляду на зазначене та враховуючи те, що з 18.06.2014 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський банк», відповідач не може порушити вимог чинного законодавства та задовольнити кредиторські вимоги позивача поза процедурою ліквідації, в іншій черговості, ніж передбачена ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В судовому засіданні 03.03.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 628, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

29.06.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» (далі - позивач, клієнт) та акціонерним банком «Старокиївський банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» (далі - відповідач, банк) укладений договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунково-касових операцій банк відкриває клієнту рахунки у національній та іноземній валютах і здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.1.2 договору банк зобов'язується своєчасно та вірно здійснювати розрахункові операції за дорученням клієнта у відповідності з чинними нормативними актами про безготівкові розрахунки.

Пунктами 3.1.1 та 3.1.2 договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися у встановленому порядку грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, а також давати банку доручення щодо розрахунково-касового обслуговування поточного рахунку.

Даний договір укладений на невизначений термін і вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Дія договору припиняється у випадку закриття усіх рахунків клієнта у банку (п. 6.1, 6.2 договору).

Позивач звернувся до відповідача із заявою № 59-06 від 17.06.2014, якою просив банк закрити поточний рахунок № 260023013387 в національній валюті, а залишок коштів перерахувати на рахунок № 26004013011801 в ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії».

Також позивач надав відповідачу платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 для перерахування залишку грошових коштів сумі 1 034 500,00 грн. на рахунок позивача, відкритий у іншій банківській установі - АТ «Сбербанк Росії».

Вище перелічені документи, а саме: заяву № 59-06 від 17.06.2014 та платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 відповідач отримав 17.06.2014 (вівторок) о 14 год. 20 хв., про що свідчать відповідні відмітки банку та штамп відповідача на вказаних документах.

Залишок на поточному рахунку позивача № 260023013387 згідно банківських виписок від 13.06.2014 та 05.08.2014 на вказані дати становив 1 035 069,19 грн.

Проте відповідач, дій спрямованих на закриття рахунку не вчинив, грошові кошти за реквізитами призначення, вказаними у платіжному дорученні № 4785 від 17.06.2014, поданому позивачем до банку, не перерахував.

Платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 повернуто банком позивачу 03.07.2014 без виконання у зв'язку з введенням з 18.06.2014 тимчасової адміністрації ПАТ «Старокиївський банк», про що на зворотному боці вказаного платіжного доручення наявна відповідна відмітка банка з посиланням на положення п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на викладене позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд розірвати договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005, укладений між сторонами у справі, та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1 035 069,19 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку .

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа , якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 341 Господарського кодексу України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Згідно п. 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до п. 20.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви. У день закриття поточного рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Згідно п. 1.15. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Пунктом 8.1. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження . Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Банк і клієнт мають право, ураховуючи встановлені законодавством строки проведення переказу, передбачити в договорі банківського рахунку інші, ніж встановлені в абзаці першому цього пункту, строки виконання розрахункових документів клієнта. Порядок виконання таких документів визначається договором між банком і клієнтом та внутрішніми правилами банку.

Частиною 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час .

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається , крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України «Про банки і банківську» регламентовано, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

17.06.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» № 365, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк» № 50 від 17.06.2014 з 18.06.2014 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 18.06.2014 по 18.09.2014 включно.

Судом встановлено, що заява про закриття поточного рахунку юридичної особи № 59-06 та платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 були отримані відповідачем 17.06.2014, про що свідчать відповідні відмітки банку та штамп відповідача.

Зазначене спростовує твердження відповідача про те, що позивач звернувся до нього з заявою про закриття поточного рахунку юридичної особи № 59-06 та надав для виконання платіжне доручення № 4785 від 17.06.2014 після введення тимчасової адміністрації.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значенні «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Отже, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону, тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач, уклавши з відповідачем спірний договір, виступає в даних правовідносинах як клієнт банку, яким відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, є особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами.

Відповідач, в свою чергу, на виконання умов договору відкрив позивачу поточний рахунок, тобто згідно п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. У зв'язку з чим, отримавши доручення клієнта, у банка виникає зобов'язання немайнового характеру, а саме щодо здійснення дій спрямованих на переказ грошових коштів з рахунку чи на рахунок позивача, відкритий у банку відповідача.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивач в даних правовідносинах не є ані вкладником банку в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , ані кредитором банку відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Водночас, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Таким чином, норми частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо надають право Уповноваженій особі Фонду на тимчасову адміністрацію продовжувати виконання будь-яких банківських операцій.

Враховуючи зазначене, жодна норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також будь-яка норма іншого акту законодавства не пов'язує введення згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в неплатоспроможному банку процедури тимчасової адміністрації з припиненням операційної та іншої діяльності такого банку, у тому числі з припиненням зобов'язань такого банку по укладеним ним з іншими особами (клієнтами) договорами банківського обслуговування тощо.

Також, законодавством України не обмежено право розпорядження коштами на рахунках в неплатоспроможному банку, які обліковуються на рахунках клієнта неплатоспроможного банку під час процедур тимчасової адміністрації та ліквідації такого банку.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

З огляду на те, що грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта є власністю клієнта і банк не набуває права власності на вказані грошові кошти, а також враховуючи те, що в силу приписів чинного законодавства України та положень договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків банк здійснює зберігання грошових коштів і вчиняє дії спрямовані на розрахунково-касові операції, відтак грошові кошти у розмірі 1 035 069,19 грн. не підлягають внесенню до ліквідаційної маси банку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо розірвання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи те, що судом задоволена вимога позивача щодо розірвання спірного договору, а також те, що на час розгляду справи відповідачем, в порушення приписів чинного законодавства та умов договору не було вчинено всіх належних дій щодо виконання розпорядження позивача про перерахування грошових коштів на рахунок в іншій банківській установі, суд дійшов висновку про те, що відповідач без достатніх правових підстав зберігає грошові кошти позивача у розмірі 1 035 069,19 грн.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 035 069,19 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені в письмових поясненнях та запереченнях проти позову, судом до уваги при вирішенні спору не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір про розрахунково-касове обслуговування рахунків у національній та іноземній валютах № 3387 від 29.06.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, будинок 6/8, код ЄДРПОУ 19024948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, будинок 27, п'ятий поверх, офіс 6, код ЄДРПОУ 33602079) грошові кошти у розмірі 1 035 069 (один мільйон тридцять п'ять тисяч шістдесят дев'ять) грн. 19 коп. та 21 919 (двадцять одну тисячу дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового з0бору.

Повне рішення складено 11.03.2015.

Суддя В.В.Сівакова