Постанова

від 14.01.2015 по справі 914/2864/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2015 р. Справа № 914/2864/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

Суддів Матущака О.І.

Скрипчук О.С.

при секретарі Довгополові А.О.

розглянув апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поліс-Центр» (далі - ПрАТ «СК «Поліс-Центр») б/н від 24.09.2014 (вх. № ЛАГС 01-05/4723/14)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.08.2014 року

у справі № 914/2864/14 (суддя Щигельська О.І.)

за позовом ПрАТ «СК Поліс-Центр», м. Ужгород

до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : ОСОБА_3, с. Барвінок, Ужгородський район, Закарпатська область

про визнання недійсним договору про надання правових послуг та застосування наслідків недійсності договору і стягнення 18 6400,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шерегі В.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець, ОСОБА_5 - представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи: ОСОБА_3

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у зв'язку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Причини відкладення розгляду справи та підстави залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, викладені у відповідних ухвалах суду.

Причини зміни колегії по розгляду справи викладено у відповідних розпорядженнях голови суду, які знаходяться в справі.

Новим складом суду розпочато розгляд справи спочатку.

ФОП ОСОБА_2 подано до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до справи додаткових доказів, які, на його думку, підтверджують факт надання ним правових послуг за спірним договором з обгрунтуванням причин неможливості їх подання місцевому господарському суду.

Представник позивача заперечив проти цього клопотання, оскільки вважає, що відповідач мав можливість подати такі докази суду першої інстанції, так як у поясненні на відзив позивач заперечував факт надання правових послуг відповідачем за спірним договором, а, відтак, і факт схвалення цього правочину.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку додатковим доказам, які, на його переконання, свідчать про виконання спірного правочину.

Оскільки позивач в місцевому господарському суді шляхом подання пояснення на відзив відповідача на позовну заяву, відправленого на адресу місцевого господарського суду 26.08.2014р. в 09:25 год. електронною поштою, до початку розгляду справи судом у цей день, заперечував факт надання послуг відповідачем, то в силу приписів статтей 4-2, 4-3 ГПК України, суд першої інстанції зобов'язаний був надати можливість відповідачу реалізувати процесуальне право, визначене ст. 22 ГПК України на подання вищезазначених доказів шляхом відкладення розгляду справи, а відтак, порушивши норми процесуального закону, місцевий господарський суд тим самим зумовив неможливість подання доказів відповідачем.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції задоволив клопотання відповідача про долучення додаткових доказів до справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.08.2014 року (суддя Щигельська О.І.) у задоволенні позову ПрАТ «СК «Поліс-Центр» до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання правових послуг № 25/02/2013 від 25.02.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину: стягнення 186400,00грн. на користь позивача, відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд вважає, що позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору тариф на надання правових послуг перевищує ціни на аналогічні послуги, встановлені на ринку.

Даючи правову кваліфікацію договору як договору про надання послуг і констатуючи, що ціна не є його істотною умовою, місцевим господарським судом зроблено висновок про неможливість встановлення загальної ціни договору на момент його укладення, а, отже, і недоведеність факту перевищення повноважень директором ПрАТ «СК «Поліс-Центр» при його вчиненні . Також місцевий суд стверджує, що через відсутність у ЄДРПОУ відомостей про обмеження повноважень керівника на вчинення від імені товариства конкретних дій не можна вважати, що відповідач знав про наявність обмежень повноважень директора ПрАТ «СК «Поліс-Центр» на укладення спірного договору.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ «СК «Поліс-Центр» оскаржило таке в апеляційному порядку, вказуючи при цьому на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, зокрема, що ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не передбачає обов'язку юридичної особи вносити відомості у Єдиний державний реєстр про обмеження представництва від імені юридичної особи, відтак, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не знав про обмеження повноважень керівника ПрАТ «СК «Поліс-Центр» при укладенні спірного договору є необгрунтованим. Скаржник вказує, що відповідач на момент укладення спірного договору знав про наявність обмежень щодо повноважень директора ПрАТ «СК «Поліс-Центр», оскільки в спірному договорі зазначено, що той (директор) діє на підставі Статуту. Також апелянт стверджує про помилковість висновків місцевого господарського суду, що ціна не є істотною умовою для даного виду договорів, а також наполягає на відсутності доказів про фактичне надання послуг відповідачем, наполягаючи на відсутність в матеріалах справи доказів в підтвердження схвалення спірного правочину юридичною особою.

У відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях до неї ФОП ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, наголошуючи при цьому на правомірність висновків суду першої інстанції про неможливість встановлення загальної ціни договору про надання правових послуг на момент його укладення, оскільки, характер послуг, які могли надаватись згідно спірного договору не могли визначати необхідного обсягу їх надання. Такі обставини, на думку відповідача, підтверджують відсутність перевищення ОСОБА_3 наданих йому статутом товариства повноважень при укладенні зазначеного вище договору. Факт надання послуг відповідачем і прийняття-приймання їх позивачем, вважає відповідач, підтверджується актами приймання виконаних послуг.

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги також заперечив, зазначаючи при цьому, що укладення спірного договору про надання правових послуг було зумовлено необхідністю переоформлення ліцензій страховика та свідоцтва про реєстрацію товариства як фінансової установи, оскільки, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг у їх переоформлені неодноразово було відмовлено. Також третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача вказується, що ним щоквартально подавались фінансові звіти, тому наглядовій раді товариства про наявність укладеного договору було відомо.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивами на неї, заслухавши у судових засіданнях думку учасників процесу, оцінивши зібрані по справі докази, дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 11 ЦК України містить положення згідно якого цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Як вбачається зі справи, 25 лютого 2013р. ПрАТ «СК «Поліс-Центр» (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) уклали договір № 25/02/2013 про надання правових послуг, предметом якого виступають: зобов'язання виконавця по наданню замовнику на довгостроковій основі комплексу юридичних послуг у відповідності до умов договору та наступними додатковими письмовими угодами до нього. Факт надання послуг засвідчується актом прийому-передачі послуг (п. 1.2., 1.3. Договору).

З пункту 2.1. розділу 2 вказаного вище договору вбачається, що до складу послуг, які можуть надаватися позивачу включені послуги за наступними напрямками: надання усних та письмових консультацій, роз'яснень (в т. ч. за телефоном, за допомогою електронної пошти) з питань господарської діяльності замовника (здійснення страхової діяльності), підготовка проектів необхідних договорів (угод) та інших цивільно-процесуальних документів; надання консультацій та підготовка проектів документів для отримання ліцензії страховика на здійснення страхової діяльності; надання усних та письмових консультацій з питання реорганізації замовника, внесення змін та доповнень до установчих документів; участь у будь-яких переговорах за участю замовника в Україні, пов'язаних з його господарською діяльністю в Україні, в тому числі державними установами та іноземними партнерами; здійснення представництва інтересів замовника в судах України, у справах за його участю.

Обов'язком замовника, що вбачається з п. 3.1., 3.2., 3.3., 4.2. спірного договору, є надання по акту передачі виконавцю документів та інформації, необхідної для надання послуг визначених розділом 2 цього договору (збереження оригіналів документів забезпечується виконавцем), на підставі яких в подальшому виконавець надає замовнику необхідні послуги.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що фактично наданні послуги сплачуються замовником на підставі виставленого виконавцем рахунку, який обчислюється виходячи з погодинної ставки. Розмір погодинної ставки встановлюється на рівні 800, 00 грн. за кожну годину роботи виконавця. Розмір ставки дійсний протягом дії договору, якщо сторони його за взаємною згодою не змінять, і такий не підлягає зміні незалежно від часу надання послуг (робочий/неробочий час, вихідні, святкові чи неробочі дні та інше).

Таким чином, за своєю правовою природою спірний договір носить змішаний характер: містить ознаки договору про надання послуг і договору доручення. Власне представництво інтересів позивача (довірителя) в судах України, у справах за участю ПрАТ «СК «Поліс-Центр» (пп. 1.2. «е» договору) дає підстави суду апеляційної інстанції на такий висновок.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Умови п. 5.1. спірного договору щодо встановлення розміру погодинної ставки на рівні 800, 00 грн. за одну годину роботи відповідача, суперечить ст. 632 ЦК України, однак суд апеляційної інстанції вважає, що ціна договору погоджена шляхом підписання актів здачі-приймання виконаних робіт: № 01/06/2013 від 01.07.2013р. на суму 48 000 грн., № 02/07/2013 від 15.07.2013р. на суму 48 000 грн., № 04/07/2013 від 19.07.2013р. на суму 33 600 грн., № 05/07/2013 від 23.07.2013р. на суму 23 200 грн., № 03/07/2013 від 26.07.2013р. на суму 33 600 грн. Всього - на суму 186400 грн. Тобто сторони досягли згоди про ціну договору - 186 400 грн.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Не встановлення загальної ціни договору на момент його укладення суперечить приписам наведених вище норм матеріального права. Висновок місцевого господарського суду, що ціна не є істотною умовою для даного договору є помилковим.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення спірної угоди).

Предметом спору є визнання недійсним договору з підстав перевищення повноважень директором товариства, визначених п. п. 18 п. 9.4.2. Статуту та застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів статті 92 ЦК України: юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (частина перша); орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частина третя).

Згідно ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства» що кореспондується зі ст. 154 ЦК України установчим документом акціонерного товариства є його статут, в якому зокрема, повинно зазначатись про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

Згідно зі ст. 161 та ст. 47 Закону України «Про господарські товариства» виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Згідно ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 184 ЦК України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» установчі документи (статут) повинні містити відомості, зокрема, про склад та компетенцію органів управління товариства.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор, який призначається та звільняється наглядовою радою товариства.

Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених цим статутом і законом (п. 10.1., 10.2. статуту).

Підпунктом 1, 2, 4 пункту 10.5 Статуту ПрАТ «СК «Поліс-Центр», затвердженим загальними зборами акціонерів ПрАТ «СК «Поліс-Центр» згідно протоколу № 24 від 02.11.2012р., визначено що директор товариства без довіреності діє від імені товариства, в тому числі представляє його інтереси, зокрема, у відносинах з фізичними та юридичними особами; вчиняє правочини від імені товариства з урахуванням обмежень встановлених пп. 18 п. 9.4.2. цього Статуту; розпоряджається коштами товариства з урахуванням обмежень встановлених цим Статутом та Законом, тощо.

Підпунктом 18 пункту 9.4.2. цього ж Статуту встановлено, що до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішень про вчинення правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить понад 50 000, 00 грн.

В матеріалах справи міститься рішення наглядової ради товариства від 28.05.2014р., з якого вбачається, що директор товариства не звертався за погодженням правочину на суму понад 50 тис. грн.

З доданих до матеріалів справи актів здачі-приймання виконаних робіт від 01.07.2013р., 15.07.2013р., 19.07.2013р., 23.07.2013р., 26.07.2013р. вбачається, що за період з березня по липень 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 виконав, а ПрАТ «СК «Поліс-Центр» прийняв надані у відповідності до договору № 25/02/2013 від 25.02.2013р. правові послуги (усні та письмові консультації, роз'яснення питань господарської діяльності замовника (здійснення страхової діяльності), підготовка проектів необхідних договорів (угод) та інших цивільно-процесуальних документів; консультації та підготовка проектів документів для отримання ліцензії страховика на здійснення страхової діяльності; усні та письмові консультації з питання реорганізації замовника, внесення змін та доповнень до установчих документів; участь у переговорах за участю замовника в Україні, пов'язаних з його господарською діяльністю в Україні, в тому числі з державними установами та іноземними партнерами) всього на суму 186 400, 00 грн.

Представництво інтересів позивача в судах України, у справах за участю позивача, як передбачалось договором, не здійснювалось. Аналіз актів здачі-приймання виконаних робіт свідчить про те, що жодних послуг, які би мали вчинятись від імені товариства (довірителя) відповідачем не надавалось. Подані відповідачем докази, якими він доказує подання особисто директором товариства документів державному реєстратору для реєстрації змін в Єдиному державному реєстрі, пов'язаних із зміною місцезнаходження товариства не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України щодо надання послуг по спірному договору саме відповідачем. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 8, абзацу 4 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» такі документи могли подаватись державному реєстратору безпосередньо за підписом ФОП ОСОБА_2, як особи яка уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), засвідченого (підпис) відповідною посадовою особою в установленому порядку. Неналежним доказом надання послуг є також подані відповідачем заяви Нацкомфінпослуг про переоформлення ліцензії на провадження страхової діяльності та інші, оскільки в силу вимог розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003р. № 40 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 15.09.2003р. за N 805/8126) заявник (він же страховик, тобто позивач) такі документи має обов'язок подавати особисто. До того ж, згідно досягнутих домовленостей сторони у договорі, на підставі якого власне виникли зобов'язання в обох сторін, а не на підставі актів здавання-приймання наданих послуг, визначили, що відповідач як виконавець зобов'язався передати результати послуг у місячний термін з дня підписання акту передачі документів (п. 3.1., 4.2. договору) позивачем відповідачу, необхідних для надання послуг.

Характер інших послуг, про які складені акти, свідчать про те, що вони не носять матеріалізованого вигляду, а споживались в процесі їх надання (надання усних консультацій, роз'яснень з питань господарської діяльності позивача; надання консультацій для отримання ліцензії страховика на здійснення страхової діяльності, надання усних консультацій з питання реорганізації позивача, внесення змін та доповнень до установчих документів).

Про надання таких правових послуг матеріалізованого характеру, як от: письмових консультацій з питань господарської діяльності позивача, підготовка проектів необхідних договорів (угод) та інших цивільно-процесуальних документів (представництво в судах не здійснювалось); підготовка проектів документів для отримання ліцензії страховика на здійснення страхової діяльності; надання письмових консультацій з питання реорганізації замовника, про що теж складено акти здачі-приймання виконаних робіт, докази у справі відсутні.

Перелічені акти підписані директором товариства ОСОБА_3 і стали підставою для оплати послуг, про що свідчать платіжні доручення № 406 від 02.07.2013р. на суму 48 000 грн., № 408 від 03.07.2013р. на суму 48 000 грн., № 411 від 04.07.2013р. на суму 33 600 грн., № 461 від 24.07.2013р. на суму 23 200 грн., № 460 від 24.07.2013р. на суму 33 600 грн.

Попередньо відповідач виставив рахунки на оплату послуг.

Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На підставі наведеної вище норми права, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 стверджує, що наступне схвалення юридичною особою правочину підтверджується відсутністю претензій позивача щодо якості наданих відповідачем послуг та підписаними актами приймання виконаних робіт: № 01/06/2013 від 01.07.2013р., № 02/07/2013 від 15.07.2013р., № 04/07/2013 від 19.07.2013р., № 05/07/2013 від 23.07.2013р., № 03/07/2013 від 26.07.2013р., унеможливлює визнання укладеного та виконаного сторонами договору про надання правових послуг № 25/02/2013 від 25.02.2013р. недійсним.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Згідно із п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як вбачається із тексту договору, директор товариства діяв при підписанні спірного правочину на підставі статуту, а відтак, ФОП ОСОБА_2 був обізнаний про обмеження повноважень директора на момент вчинення спірного правочину, при цьому відсутність у такому випадку відповідного запису в Єдиному державному реєстрі відомостей, пов'язаних із обмеженням щодо представництва від імені юридичної особи (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») не є підставою для тверджень щодо не обізнаності контрагента про такі обмеження.

З протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «СК «Поліс-Центр» від 28.05.2014р. вбачається, що Наглядовій раді товариства не було відомо і така не надавала згоди на укладення ОСОБА_3 від імені позивача договору з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2

Зі сторони ПрАТ «СК «Поліс-Центр» вказані акти здачі-приймання виконаних робіт підписні директором ОСОБА_3, тобто тією ж особою, яка підписувала і сам договір про надання правових послуг № 25/02/2013 від 25.02.2013р., на що відповідних повноважень не мав, що свідчить про неналежність в розумінні ст. 34 ГПК України поданих відповідачем доказів, які би доводили схвалення товариством укладеного від його імені виконавчим органом (директором) договору в порядку ст. 241 ЦК України, з огляду на встановлені вище обставини справи.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, що визначає правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання спірного правочину.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про можливість застосування односторонньої реституції.

Таким чином позовні вимоги ПрАТ «СК «Поліс-Центр» про визнання недійсним договору про надання правових послуг № 25/02/2013 від 25.02.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину і стягнення 186 400, 00 грн. слід задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

Крім того, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Поліс-Центр» слід стягнути 7 419, 00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.08.2014р. у цій справі скасувати і прийняти нове рішення. Позов задоволити. Визнати недійсним договір про надання правових послуг № 25/02/2013 від 25.02.2013р., укладений між ПрАТ «СК «Поліс-Центр» та ФОП ОСОБА_2 і застосувати наслідки недійсності правочину, стягнути з ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; інд. код НОМЕР_1) на користь ПрАТ «СК «Поліс-Центр» (м. Ужгород, вул. Грушевського, буд.78а; код ЄДРПОУ 30649444) 186 400 грн., а також судові витрати в сумі 7 419 грн.

Місцевому господарському суду видати наказ.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.01.2015 року

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Скрипчук О.С.