Ухвала

від 13.01.2015 по справі 820/16671/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 р.Справа № 820/16671/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Запара Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2014р. по справі № 820/16671/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трейдторгопт"

до Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдторгопт" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2014 р. за № 0002772203 на суму 1336345,20 грн., з яких 1069076,16 грн. - основний платіж та 267269,04 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдторгопт" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.07.2014 р. № 0002772203.

Стягнуто з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдторгопт" (код 38876615) сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 р. по справі № 820/16671/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивачем на апеляційну скаргу відповідача письмових заперечень до суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до положень п. 10 ст. 3, ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдторгопт" 03.09.2013 р. взято на податковий облік за № 203313139285 і станом на даний час перебуває на обліку в Західній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області.

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з придбання товарів ( робіт, послуг) у ТОВ "ІРА "Наша лінія" за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. та їх подальшої реалізації або використання у господарській діяльності підприємства.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 01.07.2014 р. № 2270/20-33-22-03-07/38876615.

Актом перевірки зафіксовано порушення підприємством - позивачем вимог п. 198.2, 198.3 та 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6,п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість на суму 1069076,16 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 15.07.2014 р. за № 0002772203, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 1069076,16 грн. та 267269,04 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірне винесення відповідачем оспорюваних податкових повідомлень - рішень .

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до договору купівлі - продажу №2 від 03.02.2014 р., укладеному між ТОВ "Трейдторгопт" (Покупець) та ТОВ "ІРА "Наша лінія" (Постачальник): Постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки другій стороні картон ММ, каолін та інш.тмц, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах вказаного Договору за товар у кількості, асортименту та за цінами, що визначені у накладних за товар (т. 1, а.с 39-40).

На виконання даного договору, були надані видаткові та податкові накладні, які за своїм змістом, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16.07.1999 р., а тому є первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом позивача та факт отримання товару уповноваженими представниками останнього, товарно-транспортні накладні, довіреність, відомості бухгалтерського обліку, картки складського обліку, докази проведення розрахунків, інвентаризаційний опис та ін.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п. 200.2. ст. 200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3. ст. 200 Податкового Кодексу України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З урахуванням зазначеного та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2 ст.3 Закону України від 16.07.1999р. № 996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями) встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична і другі види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Матеріали справи свідчать, що фінансово-господарські операції оформлені первинними документами, які не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу ст.. ст.. 198, 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) та не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Зазначені ТМЦ були транспортовані на замовлення та за рахунок позивача з залученням перевізника - ТОВ «АСС».

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача викладені в акті перевірки від 01.07.2014 р. № 2270/20-33-22-03-07/38876615 «Про результати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдторгопт» (код за ЄДРПОУ 38876615) з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «ІРА «Наша лінія», код30978769 за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. та подальшої їх реалізації або використання у господарській діяльності підприємства. Є суперечливими та необґрунтованими.

Так на сторінках 6-8 вказаного Акту перевірки зазначено, що на виконання умов договору ТОВ «ІРА «Наша лінія» відвантажило на адресу ТОВ «Трейдторгопт» продукцію на загальну суму 6414456,80 грн., що підтверджується видатковими накладними. Товар отримував по довіреності № 1 від 03.02.2014 р. директор ОСОБА_1. В бухгалтерському обліку дані операції відображено проводками: Д-т 281 К-т 631, д-т 64 К-т 631.

Таким чином, по бухгалтерському обліку було встановлено оприбуткування придбаних ТМЦ та відображення суми податкового кредиту з ПДВ.

Крім того, на сторінці 11 Акту перевірки від 01.07.2014 р. також зазначено, що відповідно договору відповідального зберігання від 30.04.2014 р. б/н, укладеного з ТОВ «АСС» (зберігач), ТОВ «Трейдторгопт» здало йому на зберігання наступне майно: картон ММ у кількості 748,5517 т на суму 6414456,80 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна за лютий 2014 р. від 28.02.2014 р.

Станом на 28.02.2014 р. та на 01.06 2014 р. відповідно до даних бухгалтерського рахунку 281 Товари на складі та інвентаризаційного опису складеного за результатами проведеної інвентаризації на підставі наказу (розпорядження) від 30.05.2014 р. № 1И, картон ММ рахується на залишках у кількості 748,5517 у сумі 5345380,67 грн. без ПДВ.

Отже, податковим органом самостійно встановлено фактичний рух активів та зміни у зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю, проте зроблено хибний висновок про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у покупця належним чином оформлених товаро-транспортних накладних не може бути підставою для позбавлення підприємства права на податковий кредит та на формування витрат, оскільки товаро-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажу, а не факт придбання товарів.

За вказаних обставин, колегія суддів, вважає доводи апеляційної скарги про відсутність реальності господарських операцій на підставі тверджень відповідача про заповнення товарно-транспортних накладних з порушенням встановленого порядку та невірного зазначення словами кількості місць, є необґрунтованими.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Тобто, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, матеріали справи свідчать, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень .

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 р. по справі № 820/16671/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2014р. по справі № 820/16671/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О. Судді (підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.01.2015 р.