Ухвала

від 15.01.2015 по справі 2а-14405/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Київ К/9991/32471/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-14405/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Твінс-К»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Твінс-К» звернулось до Одеського Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Твінс-К» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Вакко» за період з 01.12.2009 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт №1001/23-09 32855390 від 05.05.2011.

На підставі зазначеного акту фіскальним органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003432309 від 02.06.2011р., яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 79 076.00 гри., з яких 63 261,00 грн. основного платежу та 15 815,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Вакко», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору купівлі-продажу № 20 від 27.11.2009 року, укладеного між позивачем та вказаним постачальником.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за місцезнаходженням.

Крім того, відповідач посилався на пояснення співзасновника ТОВ «Вакко» ОСОБА_3, а також співзасновника та директора вказаного підприємства ОСОБА_4, надані в рамках кримінальної справи № 69-107, щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Вакко».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як встановлено судами попередніх інстанцй, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Вакко» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, наявність факту узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Вакко» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відхилили посилання податкового органу на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 69-107, які, в свою чергу, покладено судом першої інстанції в основу прийнятого рішення, оскільки, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 69-107 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

Більш того, судами встановлено, що постановою старшого слідчого з особливо важливих справ Слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011 року закрито кримінальну справу № 69-107, порушену стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом створення фіктивних підприємств, зокрема, ТОВ «Вакко», за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-14405/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-14405/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Л.І. Бившева С.Е. Острович