Ухвала

від 12.01.2015 по справі 812/1982/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2015 року м. Київ К/800/52091/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року

у справі № 812/1982/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбосінтез»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбосінтез» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 року у справі № 812/1982/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області від 07.02.2013 року № 0000061540.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за грудень 2012 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбосінтез», відповідачем складено акт від 22.01.2013 року № 98/15/35217190, яким встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по деклараціям з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року та січень, лютий, травень, липень, серпень 2012 року всього на суму 1 014 140, 00 грн. та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 1 014 140, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 року № 0000061540, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 014 140, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо формування податкового кредиту за періоди відсутності господарської діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт / послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано докази, які підтверджують факти здійснення господарської діяльності, а саме: договори, акти вводу в експлуатацію основних виробничих засобів, акти прийому-передачі виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Отже, висновки податкового органу про завищення позивачем сум податкового кредиту є безпідставними.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 812/1982/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук