Ухвала

від 20.01.2015 по справі 826/12669/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12669/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

20 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Добродуба О.Я. Декань М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизайн Монтаж» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизайн Монтаж» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизайн Монтаж» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2014 № 0004112208 та № 0004102208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 31.03.2014 по 04.04.2014 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизайн Монтаж» (код ЄДРПОУ 38516042) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР» (код ЄДРПОУ 37354227) за період з 01.07.2013 по 31.07.2013.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 427 177,00 грн.

- ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 405 819,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 11.04.2014 № 127/1-22-08/38516042 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.05.2014:

- № 0006472205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 533 971,25 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 427 177,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 106 794,25 грн.;

- № 0006482205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 570 273,75 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 405 819,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 101 454,75 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано всіх первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Дизайн Монтаж» (замовник) та ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.» (виконавець) укладено договір від 01.07.2013 № 1, відповідно до якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконання послуги розробки експозиції спеціалізованих виставок «PHARMPROM-2013» та «CleanTechExpo-2013» і виконання монтажно-демонтажних робіт.

Так, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані акти приймання-здачі робіт від 31.07.2013, від 30.09.2013, від 01.07.2013; податкові накладні від 31.07.2013 № 19, від 31.07.2013 № 45.

Розрахунок за вищевказаними договорами здійснювався у безготівковій формі, за договором здійснено розрахунок в повному обсязі, що встановлено відповідачем відповідно до акту перевірки від 11.04.2014 № 127/1-22-08/38516042.

Істотними умовами договору передбачено, що виконавець зобов'язаний провести консультації та передати замовнику матеріали в електронному вигляді в термін, передбачений договором. В свою чергу, замовник зобов'язаний надати матеріали для роботи.

Однак, позивачем не було надано жодного підтвердження отримання виконавцем матеріалів для виконання послуг, а також підтвердження надання консультацій. Зазначений факт ставить під сумнів реальний характер фінансово-господарської операції.

Стосовно надання консультацій також слід зазначити про відсутність кількості годин, протягом яких було надано послуги, вартості однієї години наданих послуг, переліку проектів документів, які готувалися, будь-яких порівняльних таблиць та інших документів, які дають можливість проводити експертизу тощо. Крім цього, відсутній взаємозв'язок між вартістю послуг та обсягом отриманих послуг.

Так, заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач в своїх доводах посилається, зокрема, на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.10.2013 № 1270/22-07/37354227 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.06.2013 по 31.07.2013».

Зі змісту даного акту вбачається, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Таким чином, позивачем не доведено реальність виконання умов договору, оскільки не надано пояснень, якими особами виконувались послуги, не надано підтвердження що у спірного контрагента є професійні працівники з цього напрямку, яким чином передавались проектні роботи, як перевірялись, не надано документів на передачу права власності (або іншу документацію) на проектні розробки.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, тобто отримання податкової вигоди, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Позивачем до матеріалів справи не було надано будь-якого підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих послуг.

Наявну в матеріалах справи проектну документацію на підтвердження виконання ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.» умов договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки з неї не вбачається, що цей проект експозиції виконано саме ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.».

Разом з тим, відповідно за КВЕД у ТОВ «ЕС.ДЕ.ЕР.» відсутні види діяльності щодо розробки проектної документації та технічної документації. Також, відсутня ліцензія на будівельну діяльність, у тому числі на проектні роботи для будівництва.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, зважаючи на обставини даної справи та приймаючи до уваги наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за спірними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25.04.2014 № 0004112208 та № 0004102208.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизайн Монтаж» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 23.01.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.