Рішення

від 19.01.2015 по справі 922/5316/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р.Справа № 922/5316/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВЦ "Норма", м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Харків про стягнення коштів в розмірі 113902,34 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Воробйова Ю.В., дов. від 02.12.2014 року.

Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю НВЦ "Норма", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 108902,34 грн., з яких: 1686,00 грн. - вартість комунальних послуг та експлуатаційних послуг за грудень 2012р., 91234,00 грн. - сума боргу з орендної плати, 2429,93 грн. - 3% річних, 13552,41 грн. - інфляційні втрати. Підставою для звернення позивача до суду стало неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нежитлових приміщень №2 від 01.01.2012р., укладеним між сторонами даного спору. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати та витрати на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду від 21.11.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.12.2014р. о 10:45 год.

Ухвалами господарського суду від 08.12.2014р., 22.12.2014р., 13.01.2015р. розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 19.01.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 19.01.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 19.12.2014 року, про що свідчить відмітки про направлення ухвал суду, яка направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали суду повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - ФОП ОСОБА_1, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Присутній в судовому засіданні 19.01.2015р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалами господарського суду Харківської області сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

01.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр "Норма" (позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) укладено договір оренди №2 нежитлових приміщень, відповідно до розділу 1 якого орендодавець - передає у володіння та користування орендарю частину нежитлових приміщень, загальною площею 31,9 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, а також майно, що знаходиться у приміщенні, відповідно до додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною договору.

Передача орендарю у користування частини нежитлового приміщення була здійснена у відповідності до п. 1.5 вказаного договору, що підтверджується актом здачі- приймання від 01.01.2012 року.

Згідно до п. 3.1 договору оренди за користування орендованим нежитловим приміщенням орендар не пізніше 10 числа наступного місяця за звітним, повинен перераховувати на розрахунковий рахунок орендодавця оренду плату за поточний місяць із розрахунку 130,00 грн. за 1 кв. м., а також відшкодовувати загальні для всієї будівлі та прилеглої території експлуатаційні та комунальні витрати, пропорційно орендованій площі.

Розділом 8 договору оренди встановлено, що договір діє з моменту підписання до 31.12.2012 року.

Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що приміщення, що орендується, вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання відповідного акту здачі-приймання.

Згідно до п. 7.4 договору оренди, у випадку припинення дії договору орендар зобов'язаний протягом двох днів з моменту спливу його строку або дострокового розірвання повернути орендодавцю приміщення, що орендувалося, в робочому, нормальному стані з підписанням двостороннього акту передачі.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначає, що на теперішній час, частина приміщень, які були передані в оренду відповідачу, орендодавцю не повернуті, відповідний акт здачі-приймання між сторонами договору не підписаний. Фактично орендар продовжує займати орендовані приміщення, не сплачуючи орендну плату та витрати по сплаті комунальних та експлуатаційних витрат, передбачених договором оренди.

Таким чином, за період з 01.01.2013р. по 31.10.2014р. у відповідача утворилась заборгованість в сумі 108902,34 грн., яка складається з: 91234,00 грн. - сума заборгованості з орендної плати, 1686,00 грн. - вартість комунальних послуг за грудень 2012р., 2429,93 грн. - 3% річних, 13552,41 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до матеріалів справи, на адресу відповідача (орендаря) направлялись повідомлення про необхідність сплати заборгованості з орендної плати та комунальних витрат, а також повідомлення про необхідність, в разі невикористання орендованого приміщення, повернути його за актом приймання-передачі орендодавцю (вих. № 9 від 25.08.2014р., № 1-30/03 від 30.09.2014р.).

Таким чином, на час розгляду справи, частина нежитлових приміщень, загальною площею 31,9 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2, орендодавцю не повернуті, орендна плата та комунальні витрати за період з 01.01.2013р. по 31.10.2014р. орендодавцем не сплачені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що приміщення, що орендується, вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання відповідного акту здачі-приймання.

Згідно до п. 7.4 договору оренди, у випадку припинення дії договору орендар зобов'язаний протягом двох днів з моменту спливу його строку або дострокового розірвання повернути орендодавцю приміщення, що орендувалося, в робочому, нормальному стані з підписанням двостороннього акту передачі.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи вимоги законодавства та умови договору оренди від 01.01.2012р. р., орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві приміщення з обов"язковим оформленням цього повернення відповідним актом.

Позивач, посилаючись на непідписання ним акту приймання-передачі орендованого приміщення, в зв"язку з чим, останнє не було звільнено належним чином, вважає що договір оренди, укладений між сторонами 11.01.2012р. не припинив свою дію, що і служить підставою для стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості за період з 01.01.2013р. по 31.10.2014р.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити, що акт повернення приміщення, як це передбачено п.п. 5.3., 7.4. договору оренди, укладеного між сторонами даного спору, орендодавцем не підписаний, приміщення не прийнято, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача (орендаря) до директора ТОВ НВЦ "Норма" для прийняття приміщення.

З наведених вище положень договору та закону вбачається, що обов"язок з повернення приміщення відповідачем після припинення договору оренди передбачає запрошення орендодавця (позивача) за місцезнаходженням цього приміщення у визначений час для його прийняття, яке включає огляд приміщення з метою встановлення відповідності стану, в якому воно повертається та стану, в якому воно була передано в оренду, та складання відповідного двостороннього акту передачі. Зважаючи на це, без виконання зазначених дій, не може вважатися належним виконанням відповідачем обов"язку з повернення майна.

З зазначеного вбачається, що договір оренди, укладений між сторонами 01.01.2012р. не є припиненим та діє на період розгляду справи.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до частини 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем не було виконано обов"язку з повернення орендованого приміщення, суд вважає, що договір оренди від 01.01.2012р. не припинив свою дію, в зв"язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2013р. по 31.10.2014р. в сумі 91234,00 грн. та 1686,00 грн. - вартості комунальних та експлуатаційних послуг за грудень 2012р. обґрунтовані, доведені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання за договором оренди від 01.01.2012р. за період з 11.02.2013р. по 14.11.2014р. нараховано 3% річних в розмірі 2429,93 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 13552,41 грн. Надані розрахунки перевірені судом та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого центру "Норма" законодавчо обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, тому такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати в даній справі в сумі 2178,04 грн. покладаються на відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката за надання правової допомоги, суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 ті частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Так, позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження оплати послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. Відсутнє будь-яке посилання на те, що ці витрати здійснено позивачем за представництво його інтересів у господарському суді по даній справі та за складання відповідних процесуальних документів. А також в матеріалах справи відсутні докази надання адвокатських послуг адвокатом ОСОБА_4

Зважаючи на всі ці обставини, у господарського суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 55, 124 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 612, 626-629, 662-664, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61204, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр "Норма" (61022, м. Харків, пр. Правди, 7, літ. Б-2, код ЄДРПОУ 23143067) суму заборгованості в розмірі 108902,34 грн. (з яких: 91234,00 грн. - сума боргу з орендної плати, 1686,00 - вартість комунальних та експлуатаційних послуг за грудень 2012р., 2429,93 грн. - 3% річних, 13552,41 грн. - інфляційні втрати) та суму судового збору в розмірі 2178,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.01.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/5316/14