Ухвала

від 22.01.2015 по справі 826/11627/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11627/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланет Нетворк» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2014 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 24.02.2014 року № 985/26-58-22-01-17/33440550, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

- п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст.2-4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 488 027,00 грн., в тому числі по періодах: IV квартал 2010 року - 53 640 грн., І квартал 2011 року - 36 637 грн., ІІ квартал 2011 року - 66 682 грн., ІІІ квартал 2011 року - 86 918 грн., IV квартал 2011 року - 91 628 грн., І квартал 2012 року - 91740 грн., ІІ квартал 2012 року - 44 988 грн., III квартал 2012 року - 15 794 грн.;

- пп. 7.2.3. п.7.2., пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1., п.198.2., п.198.6. ст.198, п.201.1. ст.201 та п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, у результаті чого занижено податок додану вартість на загальну суму 430 723 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2010 - 33 302,00 грн., листопад 2010 - 5 985,00 грн., грудень 2010 - 3 625,00 грн., січень 2011 - 5 206,00 грн., лютий 2011 - 13 704,00 грн., березень 2011 - 10 400,00 грн., квітень 2011 - 12 852,00 грн., травень 2011 - 15 233,00 грн., червень 2011 - 29 900,00 грн., липень 2011 - 12 478,00 грн., серпень 2011 - 31 565,00 грн.; вересень 2011 - 31 538,00 грн., жовтень 2011 - 22 406,00 грн.; листопад 2011 - 7 646,00 грн., грудень 2011 - 49 624,00 грн., січень 2012 - 21 388,00 грн., лютий 2012 - 27 229,00 грн., березень 2012 - 38 754,00 грн., квітень 2012 - 11 816,00 грн., травень 2012 - 11 809,00 грн., червень 2012 - 19 221,00 грн., липень 2012 - 8 502,00 грн., серпень 2012 - 6 540,00 грн.;

- пп.163.1.2 п.163.1 ст.163, пп.164.1.2. п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп.168.4.4 п.168.4 ст.168, пп. «а» п.171.2 ст.171, пп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, внаслідок чого не перераховано на код платежу 11010402 податок на доходи фізичних осіб у сумі 31 379,36 грн.

На підставі акта перевірки позивача від 24.02.2014 року № 985/26-58-22-01-17/33440550, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 19.03.2014 року:

- № 0000131702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших ніж 11010400 на суму 31 379,86 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7 844,97 грн.;

- № 0002522201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 382 605,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 75 132,00 грн.;

- № 0002542201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 434 387,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 38 132,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «ЕМ СІ.Ю ЕЙ» та ТОВ «НВП «РОМСАТ», на підтвердження реальності яких, позивачем подані первинні документи, зокрема, акт виконаних робіт (наданих послуг), видаткові та податкові накладні, під час огляду та дослідження яких, не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, вони містять всі обов'язкові реквізити, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами.

На підтвердження реальності господарських операцій з вказаними контрагентами, позивачем були надані докази зарахування ТМЦ на баланс і відображення у бухгалтерському обліку на відповідних рахунках, а також докази їх використання у власній господарській діяльності, яка полягає в наданні послуг доступу до мережі Інтернет та послуг кабельного телебачення.

При цьому, доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем не подано.

Також встановлено, що на момент здійснення відповідних господарських операцій, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача та/або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у тому числі, й укладання нікчемних правочинів та/або здійснення нереальних господарських операцій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.2.4, п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З аналізу п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення встановлено, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, оформлені належним чином (згідно вимог діючого законодавства України) податкова накладна, розрахункові, платіжні та інші первинні документи, є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат підприємства.

Тобто, фактично відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Між тим, наявність податкових накладних та інших первинних документів (розрахункових, платіжних) є обов'язковою але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та валових витрат підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та валові витрати.

Сам факт наявності господарських відносин з контрагентами, які порушують податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Окрім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «ЕМ СІ.Ю ЕЙ», з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не був замовником зустрічної звірки контрагента позивача, а тому отриманий ним акт про неможливість її проведення не може бути належним доказом, оскільки отриманий всупереч діючому законодавству у неналежній формі.

Зокрема, в порушення вимог Податкового кодексу України (п.73.5 ст.73), відповідачем прийнятий як доказ акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

По-друге, за правилами діючого податкового законодавства, наведена в акті інформація підлягала перевірці належними та допустимими доказами, проте, як вбачається з тексту акту перевірки позивача, насправді, податкова інформація з акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, фактично була переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з контрагентом та іншим доказам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані, крім іншого, на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача є безпідставними.

В судовому засіданні, 18.12.2014 року, позивачем надано додаткові докази, а саме договір оренди житлового приміщення № 2510-10/1, додаткова угода № 1 до договору оренди житлового приміщення № 2510-10/1, акт приймання -передачі орендованого майна, накази про прийняття на роботу ОСОБА_2, копії трудової книжки, копії книги обліку довіреностей, товарно транспортні накладні, документи, які підтверджують залишкову вартість на складі, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, що підтверджують реальність господарських операції з контрагентами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи податкового органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, викладені в акті перевірки позивача, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання господарських операцій між позивачем та контрагентами нереальними та не можуть одночасно бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, внаслідок чого спірні податкові повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 19.03.2014 року №№ 0002522201, 0002542201 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Щодо спірного податкового повідомлення-рішення від 19.03.2014 року № 0000131702 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до пп.164.1.2 п.164.1 ст.164 Податкового Кодексу України (Далі-Кодекс), загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Відповідно до пп.168.1.1., пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст.167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 Кодексу, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

При цьому, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пп.49.18.1. п.49.18. ст.49 Кодексу).

Згідно пп.14.1.180. п.14.1. ст.14 Кодексу, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за місцем свого обліку (п.51.1. ст.51 Кодексу).

Відповідно до пп. 168.4.4 п.168.4 ст.168 Кодексу, юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Органи, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в установленому Бюджетним кодексом України порядку розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними Бюджетним кодексом України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів.

При цьому, за правилами п.127.1. ст.127 Кодексу, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті перевірки підсумків утримання податку на доходи фізичних осіб, відповідачем було встановлено, що податок з виплат фізичним особам утримано у джерел виплати, але перераховано на невірний розрахунковий рахунок, а саме: з зазначення коду платежу 11010502 та 11010505 замість 11010401. При цьому, підприємству повідомлено та запропоновано зробити перерахування коштів на відповідний розрахунковий рахунок у сумі 31379,86 грн. за актом перевірки. Зазначений факт позивач не заперечував, з ним погодився.

Позивач листами від 12.02.2014 року № 1-1202/14 та від 18.02.2014 року № 1-1802/14 звертався до відповідача з проханням зробити відповідний перезалік між рахунками, а саме: зарахувати помилково перераховані кошти за 26.01.2012 року, 23.02.2012 року, 26.10.2010 року, 23.04.2012 року, 26.06.2012 року, 23.07.2012 року, 16.08.2012 року, 19.09.2012 року, 18.10.2012 року, 19.11.2012 року, 27.12.2012 року на розрахунковий рахунок № 33118342700010 (код платежу 11010400).

Згідно картки особового рахунку позивача, податковим органом були проведенні відповідні коригування.

При цьому, за правилами п.2.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків і кодів бюджетної класифікації несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Таким чином, фактично, позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в загальному розмірі 31 379,86 грн.

Проте, у зв'язку з неправильним визначенням позивачем рахунку призначення платежу (коду платежу), відповідні суми, фактично, надійшли за призначенням (податок на доходи фізичних осіб) невчасно.

Враховуючи вищенаведене, колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 19.03.2014 року № 0000131702 лише в частині донарахування позивачу основного платежу в сумі 31 379,86 грн.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

Повний текст ухвали виготовлений 23.01.2015 року.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.