Постанова

від 21.01.2015 по справі 908/3578/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа №908/3578/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - не з'явився;

відповідач - Ясир А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4329 З/1-35) на рішення господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року по справі №908/3578/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс", с. Кам'янське Запорізької обл.

про стягнення 193964,06 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року по справі (суддя Топчій О.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" основну заборгованість в розмірі 144141,10 грн., штраф в розмірі 14414,11 грн., 3% річних в сумі 2168,04 грн., інфляційні витрати в розмірі 18419,95 грн. та 3582,86 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, неповне з'ясуванням обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив. Відзиву на скаргу не надав.

Враховуючи те, що явка позивача не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, між ТОВ "Запоріжоілгруп" (далі - постачальник) та ТОВ "Невіс" (далі - покупець) 08.11.2012 року укладено договір поставки №НЗОГ-081112 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати в узгоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, паливо-мастильні матеріали, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що постачання товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін.

Сторони узгодили, що відвантаження партії товару, який поставляється згідно умов цього договору та видача відповідних документів на товар здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності на отримання партії товару. У випадку, якщо у уповноваженого представника покупця будуть відсутні довіреність та документ, який встановлює його особу, постачальник залишає за собою право не відвантажувати замовлену та оплачену партію товару. При цьому штрафні санкції до постачальника застосовуватись не будуть (п. 2.10 договору).

Сторони у пункті 3.1 договору передбачили, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення.

Таким чином, судом встановлено, що за умовами договору, який діє до 31 грудня 2013 року товар поставляється протягом дії договору, найменування, кількість та ціна на товар зазначаються в накладних документах, які оформлюються на кожну окрему партію товару, а загальна ціна договору визначаються кількістю отриманого та оплаченого товару протягом всього строку дії договору.

Отже, істотні умови договору сторонами узгоджено.

Пунктом 6.2 договору визначено, що всі зміни і доповнення до договору оформлюються в письмовій формі і вважаються діючими, якщо вони датовані, підписані уповноваженими представниками сторін і завірені печатками сторін.

Оскільки сторонами не надано будь-яких додаткових угод чи змін до договору, то договір є чинним та діючим в редакції, яка міститься в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 14 травня 2013 року по 22 липня 2013 року поставлено товар на загальну суму 645984,60 грн., про що свідчать специфікації, видаткові накладні та товаро-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата за товар покупцем проводиться на протязі 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару.

Платіжні документи за цим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту і форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору, згідно з яким здійснюється перерахування грошових коштів.

Пунктом 3.4. договору визначено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок постачальника.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з наступного.

У рішенні зазначено, що відповідач взяті на себе зобов'язання по договору поставки № НЗОГ-081112 щодо здійснення своєчасної та повної сплати за поставлений товар не виконав, оплату за отриманий товар здійснив частково, що підтверджується копіями банківських електронних платежів, несплаченою залишилася сума в розмірі 144141,10 грн.

Для досудового врегулювання спору позивач на адресу відповідача направив претензію № 26/06-2014 від 26.06.2014 року, в якій зазначив, що заборгованість останнього складає 144141,10 грн. і вимагав погашення заборгованості у 7-и денний строк з моменту отримання претензії та попереджав, що в разі неотримання суми боргу в зазначений строк, заборгованість буде стягнута в примусовому порядку.

Відповідач на претензію не відреагував, заборгованість не сплатив.

Враховуючи неповну сплату відповідачем суми за поставлений та отриманий останнім товар, згідно умов договору поставки № НЗОГ -081112 від 08.11.2012 р. та специфікації, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 144 141,10 грн. основного боргу є законною та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, як зазначає суд у рішенні, оскільки відповідач прострочив зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, позивач нарахував пеню в розмірі 14820,86 грн. на несплачену суму заборгованості в розмірі 144141,10 грн. за період прострочки з 24.03.2014 року по 22.09.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, дата останньої поставки - 22.07.2013 року, останній строк по оплаті товару сплинув 01.08.2013 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, право позивача на нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання обмежується шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У даному випадку, порушення зобов'язання почалося з 02.08.2013 року, отже штрафні санкції мали бути нараховані за шість місяців, починаючи з 02.08.2013 року.

Проте, позивачем штрафні санкції нараховані з 24.03.2014 року по 22.09.2014 року, що є порушенням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині нарахування пені в розмірі 14820,86 грн. задоволенню не підлягають.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що в разі несплати понад 10 календарних днів покупець сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого товару.

Позивачем нарахований штраф в розмірі 14414,11 грн., який стягнуто судом.

Також, позивачем нараховано 3 % річних в сумі 2168,04 грн. та інфляційні витрати в розмірі 18419,95 грн. за період з 24.03.2014 року по 22.09.2014 року.

Право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

На підставі цього, перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат, судом встановлено що такий розрахунок є правильним, а тому 3 % річних в сумі 2168,04 грн. та інфляційні витрати в розмірі 18419,95 грн. задовольнив.

Аналізуючи матеріали справи та висновки місцевого господарського суду, колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду попередньої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач зазначає, що на виконання умов договору позивач, згідно видаткових накладних, в яких як підстава для передачі товару зазначено «Договір поставки № НЗОГ -081112 від 08.11.2012 р.» поставив відповідачу товар вартістю 1556827,10 грн.

На підставі платежів, отриманий за договором товар відповідач оплатив. Тому, різниця між вартістю поставленого та оплаченого товару за договором становить 2926,10 грн.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В матеріалах справи наявні належні докази виконання умов договору сторонами.

А, тому, висновок суду попередньої інстанції, на думку колегії суддів, про наявність у відповідача боргу у сумі 144141,10, а у зв'язку з цим, і штраф в сумі 14414,11 грн., 3% річних в сумі 2168,04 грн., інфляційних в розмірі 18419,95 грн. - як похідних від основної суми боргу - є передчасним.

Крім того, судом першої інстанції не досліджено та не надано правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам того, що в період з 14.03.2013 року по 19.03.2013 року, позивач передав відповідачу нафтопродукти на підставі видаткових накладних.

В цих накладних, як підстава для передачі товару, зазначені рахунки-фактури. №№ - 1-00000167 від 14.03.2013 року; 1-00000168 від 14.03.2013 року; 1-00000182 від 19.03.2013 року, тобто чітко визначено про неналежність цих поставок до договору.

Рахунки-фактури позивачем як постачальником відповідачу не виставлялися.

На підставі чого, колегія суддів погоджується з твердженням відповідача, що отримання товару за кожною з цих видаткових накладних слід розглядати як окремий правочин, згідно якого відповідно до законодавства виникають ті чи інші зобов'язання сторін, кожна із заявлених видаткових накладних №1-00000664, №1-00000663 та №1-00000684 є окремим правочином із своїм предметом.

Сторонами в зазначених видаткових накладних не узгоджені підстави та умови передачі товару за накладними, не визначено зобов'язання відповідача щодо його оплати, не встановлений строк виконання зобов'язання оплатити товар за накладними.

Також, не були узгоджені ці умови між сторонами ані шляхом обміну іншими документами, ані шляхом прийняття пропозиції виконанням.

Відповідно до п. 1.7 Постанови № 14 від 17.12.13 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства «Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Внаслідок того, що позивач не пред'являв (не надсилав) відповідачу пропозицію щодо встановлення обов'язку оплатити, так само як не пред'являв вимогу про оплату переданого товару за накладними, немає підстав стверджувати про виникнення у відповідача грошового зобов'язання на день подання позову.

Щодо сплати за відвантажений товар за накладними, в позові про це не йдеться.

Колегія суддів звертає увагу, що зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого на підставі видаткових накладних № 1-00000664 від 14.03.2013 року, № 1-00000663 від 14.03.2013 року, № 1-00000684 від 19.03.2013 року товару на момент пред'явлення позову не виникло і в позові не обґрунтовувалось, а тому строк оплати товару за накладними слід вважати таким, що не настав, а отже нарахування неустойки та застосування інших видів відповідальності є безпідставним.

Однак, суд першої інстанції при визначенні боргу відповідача в сумі 144141,10 грн. за договором, безпідставно включив до обсягу поставки за договором № НЗОГ-081112 від 08.11.2012 року поставки товару за накладними №№ -1-00000167 від 14.03.2013 року; 1-00000168 від 14.03.2013 року; 1-00000182 від 19.03.2013, які не стосуються предмету договору.

Крім того, у пункті 3.1 договору загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Тобто, на підставі вищенаведеного, на момент подання позову, ціна договору узгоджена сторонами в розмірі 1553901 грн. (вартість отриманого та оплаченого товару).

Оплативши товар зазначеної вартості, відповідач в повному обсязі виконав умови Договору.

Більш того, позивач підтвердив виконання умов договору, прийнявши оплату.

Таким чином, сторони фактичними та юридичними діями підтвердили виникнення та повне виконання умов договору купівлі-продажу (поставка паливо-мастильних матеріалів певного асортименту і кількості, певною ціною на загальну суму 1553901 грн.), відсутність заборгованості.

Що стосується інших поставок паливо-мастильних матеріалів, сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у зв'язку з чим до даних правовідносин не може застосовуватись норми, які регулюють правовідносини, що склалаись за договором. внаслідок чого Договір до цих поставок не може застосовуватися.

Відносно отриманого та неоплаченого відповідачем товару в сумі 2926,10 грн., відповідач зазначає, що відносини щодо передачі товару, який відповідач отримав від позивача на підставі видаткової накладної № 1-00001130 від 22.07.2013 року, ґрунтуються на інших підставах, не пов'язаних із спірним договором.

Так, відповідно до п.1.1 розділу 1 договору зазначено, що постачальник зобов'язується передати в узгоджені строки, а покупець, у свою чергу, прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, паливо-мастильні матеріали, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на твар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

При цьому, сторони не зазначили, у який спосіб такі документи складаються, та чи є вони складовою (невід'ємною частиною) договору. Таким чином, сторони не погодили інших складових предмету договору, як істотної умови, а саме - ані асортименту, ані кількості товару, що має поставлятися.

Отже, враховуючи той факт, що такі істотні умови, як предмет договору і ціна товару є неузгодженим, рахунки-фактури позивачем як постачальником відповідачу не виставлялися, а видаткові накладні, які є первинним документом, що підтверджує факт передачі товару - не обов'язково на підставі укладеного договору, та, у відповідних випадках - документом, що оформлює виконання договору, а не його укладення, на думку колегії суддів, сторонами не узгоджені істотні умови, внаслідок чого договір є неукладеним в частині поставки товару вартістю 2926,10 грн.

У зв'язку із цим, не підлягають застосуванню і усі інші положення договору, зокрема, щодо строку оплати поставленого товару, відповідальності за порушення умов договору, тощо.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Як було зазначено судом першої інстанції, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за отриманий товар, на підставі чого, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Проте, на думку судової колегії, судом першої інстанції, в порушення зазначених норм закону надано перевагу доводам позивача, у зв'язку з чим, рішення господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року по справі №908/3578/14 підлягає скасуванню, а скарга відповідача - задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року по справі №908/3578/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст постанови підписаний 23.01.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.