Постанова

від 19.03.2015 по справі 908/3578/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Справа № 908/3578/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивачаЛісовська О.С., представник, відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 у справі№908/3578/14 Господарського суду Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" простягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" 162561,05 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції (144141,10 грн - основний борг, 18419,95 грн - інфляційні), 14820,86 грн пені, 2168,04 грн 3% річних, 14414,11 грн штрафу, всього 193364,06 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.11.2014 (суддя Топчій О.А.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" основну заборгованість в розмірі 144141,10 грн, штраф в розмірі 14414,11 грн, 3 % річних в сумі 2168,04 грн, інфляційні витрати в розмірі 18419,95 грн та 3582,86 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт поставки товару на суму 645984,60 грн, тоді як відповідач лише частково сплатив за отриманий ним товар.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 (судді: Черленяк М.І. - головуючий, Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2014 у справі №908/3578/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони фактичними та юридичними діями підтвердили виникнення та повне виконання умов договору купівлі-продажу на загальну суму 1553901 грн, яку відповідач оплатив.

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2014 - залишити в силі. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 08.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Невіс" (покупець) було укладено договір поставки № НЗОГ-081112 (далі за текстом - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, паливо-мастильні матеріали, іменовані далі за текстом - "товар", найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Згідно з п.2.2 договору постачання товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін.

Сторони погоджують, що відвантаження партії товару, що поставляється згідно умов цього договору та видача відповідних документів на товар здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності на отримання партії товару. У випадку, якщо у уповноваженого представника покупця будуть відсутні довіреність та документ, який встановлює його особу, постачальник залишає за собою право не відвантажувати замовлену та оплачену партію товару. При цьому штрафні санкції до постачальника застосовуватись не будуть (п.2.10 договору).

За умовами п.3.1 договору загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата за товар покупцем проводиться на протязі 10 календарних днів з дати поставки товару. Платіжні документи за цим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту і форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору, згідно з яким здійснюється перерахування грошових коштів.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок постачальника (п.3.4. договору).

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення (п.6.1).

В обґрунтування заявлених у даній справі позовних вимог позивач посилався на те, що за період з 14.05.2013 по 22.07.2013 ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 645984,60 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви специфікаціями, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів. Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 144141,10 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вказав на їх обґрунтованість. Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до ст.ст.525, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч.2. ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановив місцевий господарський суд, на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором поставки № НЗОГ-081112 від 08.11.2012 позивач надав суду відповідні специфікації, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), які долучені до матеріалів справи.

Загальна вартість поставленого товару складає 645984,60 грн.

Але отримавши товар у визначені договором строки, відповідач його у повному обсязі не оплатив і з урахуванням часткових платежів на час розгляду спору його борг складає 144141,10 грн.

Враховуючи, що відповідач в порушення умов договору у встановленні строки та в повному обсязі не оплатив вартість поставленого товару, позивач вправі вимагати сплати ним боргу з урахуванням відповідальності відповідача за порушення грошових зобов'язань, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, в примусовому порядку.

За встановлених обставин та беручи до уваги викладені вище приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, а саме в розмірі 144141,10 грн, виходячи з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт поставки товару на суму 645984,60 грн, а банківські виписки підтверджують лише часткову сплату відповідачем отриманого товару.

Що стосується заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України вимог про стягнення 3% річних та інфляційних, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку правильності розрахунку, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 2168,04 грн та інфляційних в розмірі 18419,95 грн.

Згідно п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі п.4.4 договору позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за поставлений товар, яка за розрахунком позивача складає 14820,86 грн за період з 24.03.2014 по 22.09.2014.

Враховуючи, що дата останньої поставки 22.07.2013, а останній строк по оплаті товару сплинув 01.08.2013, місцевий господарський суд встановив, що в даному випадку порушення зобов'язання почалося з 02.08.2013 та, відповідно, штрафні санкції мали бути нараховані за шість місяців, починаючи з 02.08.2013.

Проте, позивачем штрафні санкції нараховані з 24.03.2014 по 22.09.2014, що є порушенням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в частині нарахування пені в розмірі 14820,86 грн судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено.

Крім того, п.4.4 договору передбачено, що в разі несплати понад 10 календарних днів покупець сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого товару.

Оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання, позивач правомірно нарахував штраф в розмірі 14414,11 грн.

За таких обставин місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 144141,10 грн, штрафу в розмірі 14414,11 грн, 3 % річних в сумі 2168,04 грн та інфляційних витрат в розмірі 18419,95 грн.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, зазначаючи про те, що в матеріалах справи наявні належні докази виконання умов договору сторонами.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційний господарський суд зазначив, що в період з 14.03.2013 по 19.03.2013 позивач передав відповідачу нафтопродукти на підставі видаткових накладних, в яких, як підстава для передачі товару, зазначені рахунки-фактури. №№1-00000167 від 14.03.2013; 1-00000168 від 14.03.2013; 1-00000182 від 19.03.2013, тобто визначено, за висновком апеляційного суду, про неналежність цих поставок до договору. Рахунки-фактури позивачем, як постачальником, відповідачу не виставлялися. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з твердженням відповідача, що отримання товару за кожною з цих видаткових накладних слід розглядати як окремий правочин, згідно якого відповідно до законодавства виникають ті чи інші зобов'язання сторін, кожна із заявлених видаткових накладних №1-00000664, №1-00000663 та №1-00000684 є окремим правочином із своїм предметом.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення спірної суми основного боргу згідно договору поставки № НЗОГ-081112 від 08.11.2012 за товар, поставлений в період з 14.05.2013 по 22.07.2013 . При цьому період з 14.03.2013 по 19.03.2013, на який посилався суд апеляційної інстанції, не входить до спірного періоду, щодо якого заявлена до стягнення сума заборгованості.

Скасовуючи рішення Господарського суду Запорізької області, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

В оскаржуваній постанові Харківського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.111 10 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Пунктом 11 ст.111 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1791,43 грн за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, переплачена сума судового збору за подання касаційної скарги згідно платіжного доручення №467 від 04.02.2015 в розмірі 148,22 грн підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене та керуючись ст.7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст.49, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 у справі №908/3578/14 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2014.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" 1791,43 грн витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжоілгруп" з державного бюджету України судовий збір у розмірі 148 (сто сорок вісім) грн 22 коп., надмірно сплачений згідно платіжного доручення №467 від 04.02.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда