Постанова

від 06.01.2015 по справі 910/6959/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2015 року Справа № 910/6959/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Куровського С.В., Міщенка П.К., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ", м. Київ на постановувід 20.11.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/6959/14 господарського суду м. Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери", м. Київ про визнання недійсним договору та додаткової угоди за участютовариства з обмеженою відповідальністю "Евровест", м. Київ у судовому засіданні взяли участь представники:

позивача ТОВ "Евровест"Гуцал М.М., довір.; Яременко Я.В., довір.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери" (далі - відповідач) про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.11.2011 № вБ440-11 та додаткової угоди до нього від 13.12.2011 № 1 з підстав, передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство ).

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.08.2014 у справі №910/6959/14 (суддя Бондарчук В.В.) позов задоволений, визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів від 28.11.2011 № вБ440-11 та додаткову угоду до нього від 13.12.2011 № 1, укладені між позивачем та відповідачем. Суд першої інстанції керувався одночасно нормами ст. 20 Закону про банкрутство та ч.1 ст. 233 Цивільного кодексу України та виходив з того, що позивач внаслідок помилки вчинив правочин на вкрай невигідних для себе умовах і в результаті укладення спірного договору за рік до порушення провадження у справі про банкрутство позивач прийняв на себе зобов'язання, які стали причиною його неплатоспроможності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 (судді: Андрієнко В.В. - головуючий, Шапран В.В., Буравльов С.І.) за результатами розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Евровест" вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.

Постанова мотивована тим, що справа про банкрутство позивача порушена до набрання чинності Законом про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, тому застосування спеціальних норм цього Закону до спірних правовідносин є неправомірним. Більше того, визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство, може мати місце виключно в межах провадження у справі про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) . Позивач зазначає, що за відсутності достатніх фінансових активів за спірним договором він прийняв на себе зобов'язання з оплати цінних паперів за ціною в рази більшою їх реальної вартості, що в результаті призвело до неплатоспроможності позивача.

06.01.2015 від ТОВ "Евровест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибути в судове засідання представника, який веде дану справу. Враховуючи встановлений ст. 111 8 ГПК України строк для розгляду касаційної скарги, а також те, що заявник клопотання є юридичною особою, яка має не лише одного представника, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 28.11.2011 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № вБ440-11 (далі - договір ), на підставі якого позивач за 4 348 260 грн. придбав 3 060 шт. простих іменних акцій ПАТ "ЗНВКФ "Альтаір Інвест" номінальною вартістю 3 060 000 грн. та зобов'язався здійснити їх оплату в безготівковій формі не пізніше 01.01.2012 (з урахуванням умов додаткової угоди від 13.12.2011).

Відповідно до п. 2.5 договору право власності на придбані акції виникає у покупця з моменту зарахування акцій на його рахунок. Факт передачі акцій підтверджується випискою зберігача про обіг цінних паперів на такому рахунку та засвідчується складанням акта приймання-передачі цінних паперів.

13.12.2011 між сторонами укладено акт приймання-передачі цінних паперів, яким засвідчено факт передачі позивачу цінних паперів на виконання умов договору.

У подальшому ухвалою господарського суду м. Києва від 26.04.2012, тобто через шість місяців після укладення спірного договору, було порушено провадження у справі № 5011-50/5282-2012 про банкрутство позивача за загальною процедурою банкрутства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Як вбачається з умов спірного договору, номінальна вартість емітованих ПАТ "ЗНВКФ "Альтаір Інвест" акцій складає 1 000 грн. кожна. У той же час позивач придбав такі акції за ціною у півтора рази більшою їх номінальної вартості і загальна ціна договору склала 4 348 260 грн. Проте ця різниця у вартості цінних паперів нічим не обґрунтована.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, протягом 2011-2012 років на банківських рахунках позивача був практично відсутній рух коштів, тобто позивач майже не здійснював поточної господарської діяльності, отже не отримував прибутку в обсязі, достатньому для виконання зобов'язань за спірним договором.

Також слід звернути увагу на долучений позивачем до письмових пояснень баланс станом на 31.12.2011, згідно з яким грошові кошти підприємства складали лише 692 600 грн.

Проте, не зважаючи на відсутність достатніх майнових активів, позивач узяв на себе зобов'язання сплатити грошові кошти за цінні папери в сумі 4 348 260 грн. протягом місяця з моменту укладення спірного договору.

Більше того, позивач за декілька днів до порушення справи про банкрутство, тобто вже перебуваючи у стані неплатоспроможності, також уклав ряд аналогічних сумнівних договорів купівлі-продажу цінних паперів, а саме: від 05.04.2012 з відповідачем на загальну суму 7 000 000 грн.; від 19.04.2012 №БВ-033-12 з відповідачем на загальну суму 935 000 грн.; від 25.04.2012 № БВ-037-12 з ТОВ "Евровест" на загальну суму 6 751 000 грн.

Враховуючи, що позивач на момент укладення таких договорів вже мав несплачену кредитну заборгованість перед відповідачем за спірним договором в сумі 4 348 260 грн., він не міг сплатити вартість придбаних акцій ні реально, ні фактично. Отже, позивач заздалегідь знав, що не зможе виконати умови укладених ним договорів.

У свою чергу, укладаючи такого роду угоди на значні суми, відповідач не міг не знати про реальний фінансово-майновий стан позивача і об'єктивну неможливість виконання останнім взятих на себе зобов'язань. Тому укладення таких сумнівних правочинів на значні суми беззаперечно свідчить про наявність у його сторін умислу, спрямованого на створення штучної кредиторської заборгованості позивача, а не на оплатне придбання цінних паперів.

Зазначене означає, що спірний договір укладений позивачем без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним (у даному випадку - оплатного придбання цінних паперів), тобто містить ознаки фіктивного.

У подальшому відповідач за договорами відступлення права вимоги відступив право вимоги до позивача за вищезазначеними договорами купівлі-продажу цінних паперів на користь ТОВ "Евровест". Після порушення щодо позивача справи про банкрутство ТОВ "Евровест" звернулося у справі про банкрутство з заявою про грошові вимоги до боржника (позивача) на загальну суму 26 132 260 грн., яка у тому числі ґрунтується і на вищезгаданих договорах купівлі-продажу цінних паперів (а.с. 140-144). Отже, вказана особа, ставши кредитором боржника на суму понад 26 мільйонів гривень, може отримати переважну (вирішальну) кількість голосів кредиторів в комітеті кредиторів, які дозволять їй впливати на хід процедури банкрутства позивача (ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19.01.2013).

При цьому із заяви ТОВ "Евровест" у справі про банкрутство вбачається, що договори купівлі-продажу цінних паперів, за якими він набув право вимоги до позивача від відповідача, були укладені у період з вересня 2011 по квітень 2012 року. У той же час відповідно до балансу позивача за перший квартал 2012 року загальний обсяг його кредиторської заборгованості становив 14 861 200 грн., тобто обсяг заявлених ТОВ "Евровест" сум грошових вимог майже вдвічі перевищує всю кредиторську заборгованість у фінансовій звітності позивача.

Відтак, внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу цінних паперів та ряду інших тотожних договорів позивачем було створено штучну кредиторську заборгованість у обсязі, достатньому для отримання контролю за процедурою банкрутства у тому числі з метою подальшого ухилення від сплати реальних грошових зобов'язань за допомогою механізмів та пільг процедури банкрутства.

Вищезазначені обставини, а саме: неплатоспроможність позивача на момент укладення спірного договору; укладення у подальшому ще ряду сумнівних договорів між позивачем та відповідачем; зосередження створеної заборгованості в однієї особи за договорами цесії та заявлення такої заборгованості у справі про банкрутство; невідповідність кредиторської заборгованості даним балансу позивача свідчать про фіктивність дій як позивача, так і його контрагента - відповідача та, відповідно, наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши згадані обставини справи, дав їм невірну юридичну оцінку та помилково застосував до спірних правовідносин ст. 20 Закону про банкрутство та ст. 233 ЦК України.

У свою чергу суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визнання недійсними правочинів із застосуванням спеціальних положень ст. 20 Закону про банкрутство може мати місце тільки у межах справи про банкрутство (а не в окремому позовному провадженні ), яка порушена після набрання чинності Законом про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, тобто після 19.01.2013 (п.п. 1 1 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону), тому норми ст. 20 Закону про банкрутство застосуванню до даного спору не підлягають.

Однак допущене судом першої інстанції помилкове застосування норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного по суті рішення і суд апеляційної інстанції, керуючись повноваженнями, наданими ст. 101 ГПК України, у цьому випадку був зобов'язаний усунути допущені судом першої інстанції порушення шляхом відповідного корегування мотивувальної частини судового рішення з наданням правильної правової кваліфікації спірним правовідносинам.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду апеляційної інстанції про скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції є передчасним та суперечить встановленим обставинам справи.

Більше того, апеляційний господарський суд здійснив перегляд рішення суду першої інстанції на підставі апеляційної скарги ТОВ "Евровест" - особи, яка не була залучена до участі у праві та не має статусу учасника даної справи.

Як вбачається, зазначена особа набула прав за спірним договором від відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги від 27.01.2012 № УПВ-27/01-12(1). Однак оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у порушення ст. 91 ГПК України взагалі не містить будь-яких обґрунтувань та висновків щодо процесуального статусу цієї особи та її права на апеляційне оскарження судового рішення.

За таких обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, проте з інших підстав.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст. ст. 91, 101, 111 5 - 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 у справі № 910/6959/14 скасувати.

3. Рішення господарського суду м. Києва від 28.08.2014 у справі № 910/6959/14 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді С.В. Куровський

П.К. Міщенко