Постанова

від 22.09.2014 по справі 814/2114/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Миколаїв           22 вересня 2014 року                                                              Справа № 814/2114/14   Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Єднання» (вул. Кишинівська, 1, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївська область, 57453) до відповідачів: 1. Очаківської об'єднаної державна податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) (вул. Леніна, 80, смт. Березанка, Березанський район, Миколаївська область, 57400); 2. Очаківської об'єднаної державна податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область, 57500) про: скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.14р. № 0000030, № 0000040, визнання нечинним наказу № 254 від 10.12.13р. та акту перевірки № 103/22/31050444 від 24.12.13р., в с т а н о в и в: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Єднання» (далі – ТОВ «Єднання») звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів: Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) та Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі – Очаківська ОДПІ) з наступними вимогами: - скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) від 20.01.2014 року № 0000030; - скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) від 20.01.2014 року № 0000040; - визнати нечинним наказ № 254 від 10.12.2013 року та акт перевірки № 103/22/31050444 від 24.12.2013 року Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області. В обґрунтування позову ТОВ «Єднання» зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, наказ на проведення перевірки та акт перевірки суперечать законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Відповідач, Очаківська ОДПІ, проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що наказ на проведення перевірки позивача та акт перевірки відповідають законодавству, а рішення № 0000030 та № 0000040 від 20.01.2014 року є законними і скасуванню не підлягають (арк. спр. 172 - 174). Відповідач, Очаківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення), заперечень не надала. Очаківська ОДПІ у своїх запереченнях надала пояснення, що Очаківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) є її територіальним відділенням, отже Очаківська ОДПІ може представляти інтереси другого відповідача. Представники позивача та відповідача надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання  заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд  встановив наступне. В період з 12.12.2013 року по 18.12.2013 року відповідачем було проведену документальну невиїзну перевірку ТОВ «Єднання» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджет, державних цільових фондів та дотримання вимог іншого законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Системактив-Буд» (код ЄДРПОУ 37264189) за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року. За результатами перевірки було оформлено акт 103/22/31050444 від 24.12.2013 року (далі – Акт перевірки, арк. спр. 97 - 119). Висновками перевірки встановлено порушення позивачем: - п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п. 200.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.201 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПК України), в результаті чого ТОВ «Єднання» занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 17  400,00 грн., в т.ч. за липень 2011 року в сумі 17 400,00 грн.; - п.п. 138.1 п. 138.1, п. 138.2 п. 138.5, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8, п. 138.10 ст. 138, п. 146.12 ст. 146 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 20  010,00 грн., у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року – 20  010,00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем було сформовано та надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 року: - №0000030, відповідно до якого ТОВ «Єднання» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 20  010,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10  005,00 грн. (арк. спр. 12); - № 0000040, відповідно до якого ТОВ «Єднання» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 17  400,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8  700,00 грн. (арк. спр. 13). Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого. Згідно із пп. 21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Відповідно до ст. 20 п. 20.1. пп. 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. У відповідності до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п. 78.4 ст. 78 ПК України). 10.12.2013 року відповідач прийняв спірний наказ № 254 про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Єднання» (арк. спр. 159). Як зазначено в наказі, підставами для проведення перевірки були визначено п.п. 78.1.1. п. 178.1 ст. 178 ПК України. У відповідності до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до листа № 23/01-06 від 19.12.2013 року позивач, розглянувши повідомлення проведення невиїзної перевірки № 66 від 10.12.2013 року (арк. спр. 158), надав Очаківській ОДПІ на перевірку документи, що підтверджують господарську діяльність та договорні відносини з його контрагентом (арк. спр. 161). Суд зазначає, що з правового змісту та системного аналізу п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України вбачається, що перелік наведених обставин, які надають право для проведення перевірки, не є обов'язковими та сукупними. Кожна окрема обставина, яка перелічена в зазначеній нормі, є самостійною, а тому вважати, що внаслідок виконання обов'язку по наданню документів на запит виключає можливість у проведенні перевірці, є помилковим. Таким чином суд вважає, що навіть за умови того, що позивач надав відповідачу відповідь на запит у його повідомлення № 66 від 10.12.2013 року, відповідач мав право на призначення перевірки позивача. Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.02.13 по справі К/9991/52918/12. Що стосується вимоги позивача щодо визнання нечинним та скасування Акту пересірки, суд зазначає наступне. Як визначено ст. 86 п. 86.1 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). Відповідно до п. 3 абз. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Таким чином, акт перевірки за своєю юридичною природою є документом, який тільки фіксує факт проведення перевірки та документарно оформлює її результати. Такий акт сам по собі, без прийнятого на його підставі рішення податкового органу про нарахування податків та/або штрафів, не створює для платника податків обов'язків, а тому не може бути предметом судового розгляду - в даному спорі, суд, надаючи оцінку спірним рішенням ДПІ, надає оцінку і тим обставинам, які зафіксовані в акті перевірки. Ці доводи суду підтверджуються і правовою позицією Верховного Суду України, яка в силу приписів ст. 2442 КАС України є обов'язковою для судів. Зокрема у своїй постанові від 10 вересня 2013 р. у справі № 21-237а13 Верховний Суд України зазначив, що «… висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта... Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта». У зв'язку із викладеним, відсутні підстави для задоволення такої вимоги позивача, як скасування акту перевірки. Що стосується вимоги позивача про скасування податкових повідомлень рішень, суд заначає наступне. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК. Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця (п. 201.4 ст. 201 ПК України). У відповідности до п. 201.10 ст. 201 ПК Українри податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. 01.06.2011 року між позивачем та ТОВ «Системактив-Буд» уладено договір підряду на виконання ремонтних робіт (арк. спр. 16 - 18). Відповідно до умов договору вартість робт складає 104  000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 17  400,00 грн. Як зазачено на арк. 9 Акту перевірки, актом прийнятих виконаних робіт від 28.07.2011 року прийнято роботи на загальну суму 104  000,00 грн.; постачальником виписано податкову накладну № 2801 від 28.07.2011 року (арк. спр. 34 - 43) на суму 104  000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 17  400,00 грн. (арк. спр. 105). Жодних зауважень до податкової накладної відповідачем не зроблено. Сума валових витрат підтверджується складеним до договору підряду від 01.06.2011 року локальним  кошторисом (арк. спр. 20 - 33). Також, у Акті перевірки відповідач посилається на акт «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Системактив-Буд» (код ЄДРПОУ 37264189) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.05.2012 року. За результатами якого не встановлено факту передачі товарів від продавця та покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарські відносини актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспртування, зберігання товарів (арк. 10 Акту перевірки, арк. спр. 106) Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена. Тобто добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.           У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що  позовні вимоги позивача обґрунтовані  та підлягають задоволенню. Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Керуючись ст.ст. 2, 71, 94, 98, 158-163, 167, 254   КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) від 20.01.2014 року № 0000030. 3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення) від 20.01.2014 року № 0000040. 4. В решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження. Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Суддя                                                                                                   О.В. Малих