Ухвала

від 13.01.2015 по справі 2а-5082/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2015 р. м. Київ К/800/13115/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного підприємства «Нікі» на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 у справі № 2а-5082/12/1470 за позовомПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби доПриватного підприємства «Нікі» пронакладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, -

ВСТАНОВИВ:

Первомайська ОДПІ Миколаївської області ДПС звернулась до суду з позовом про накладання арешту на кошти ПП «Нікі», що знаходяться в банках, для забезпечення погашення податкового боргу в сумі 465 831,73 гривень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та залишити позовну заяву позивача без розгляду, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ПП «Нікі» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт № 4/23-10/13871274 від 18.01.2011;

- на підставі названого акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000102301/0 від 01.02.2011, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 373 261 грн. та за штрафними санкціями на суму 93 315 грн.;

- за результатами судового оскарження постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 у задоволенні адміністративного позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000102301/0 від 01.02.2011 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову про накладання арешту на кошти ПП «Нікі», що знаходяться в банках, з огляду на те, що у відповідача є податковий борг, але, разом з тим, відсутні активи, крім коштів на рахунках в банках.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Положення статті 94 Податкового кодексу України регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Водночас, Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Згідно з пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент звернення до суду з позовом), органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Положення наведеної статті встановлюють одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, а саме: відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим же Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пп.14.1.153 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За змістом п.59.3 ст.59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

За змістом п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

При цьому сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Отже, арешт може стосуватися лише того майна (коштів), яке є необхідним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення суми податкового боргу, наявність якої підтверджена у встановленому законом порядку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій помилково залишено поза увагою та не досліджено обставини виникнення податкового боргу відповідача, зокрема, обставин надіслання позивачем податкової вимоги платнику податку та обставин відповідності розміру суми коштів, на яку позивач просить накласти арешт, до розміру наявного податкового боргу платника податку.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судові рішення винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 КАС України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Нікі» задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний