Рішення

від 20.01.2015 по справі 911/4230/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"20" січня 2015 р. Справа № 911/4230/14

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТАКОРП», м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна», Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі про стягнення 545389,29 грн. за участю представників:

позивача:Кудринська З.А. - дов. від 24.12.2014р. відповідача:Мотига М.О. - адвокат суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТАКОРП» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» (далі - відповідач) про стягнення 545389,29 грн., з яких 482727,32 грн. основний борг, 9085,85 грн. 3 % річних, 53576,12 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки обладнання від 01.07.2013р. № 2013-РОЕ-02 щодо здійснення повного розрахунку за поставлене обладнання.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточняв розмір позовних вимог подавивши до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог та про збільшення розміру позовних вимог.

Так, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.11.2014р. № юр-25, позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 300000 грн. основного боргу, 4438,36 грн. 3% річних та 23473,97 грн. пені.

Згідно останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2014р. № юр-25, позивач в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 300000 грн. основного боргу, 6460,27 грн. 3% річних та 23473,97 грн. пеня.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача, викладені в редакції останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2014р. № юр-25 про стягнення з відповідача 300000 грн. основного боргу, 6460,27 грн. 3% річних та 23473,97 грн. пеня.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.12.2014р. № юр-25 та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, присутній в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що позивач повинен був виставити для оплати поставленого обладнання два рахунки, а не один, а тому наданий позивачем рахунок не є підставою для виникнення у відповідача будь-яких грошових зобов'язань, у зв'язку з чим неможливо визначити момент виникнення грошового зобов'язання відповідача, а отже вістуне прострочення грошових зобов'язань і як наслідок відсутні підстави для нарахування 3% річних та пені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки обладнання від 01.07.2013р. № 2013-РОЕ-02 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник передає у власність відповідача - замовнику, а останній зобов'язується оплатити і прийняти паливороздавальні колонки (ТРК) виробництва Gilbarco GmbH (Зальцкоттен, Німеччина), концерну Gilbarco Veeder Root (далі - обладнання). Кількість, комплектність і ціни на обладнання вказані в додатках до даного договору, які підписані обома сторонами і є невід'ємними частина даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації затвердженої сторонами.

Згідно з пунктом 4.1 договору загальна вартість обладнання по даному договору зазначається в додатках до договору.

Оплата обладнання здійснюється замовником у вигляді 100% передоплати в національній валюті банківським грошовим переказом на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.1 договору).

Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 9.6 договору).

В додатках №№ 1, 2, 4 до договору (специфікація обладнання) сторони погодили найменування, кількість та вартість обладнання.

Згідно додатку № 4 до договору (специфікація обладнання) вартість обладнання становить 451540 грн. та визначено порядок розрахунків, згідно якого оплата обладнання здійснюється замовником в 2 етапи в національній валюті банківським грошовим переказом на розрахунковий рахунок постачальника: першу частину платежу 40% в розмірі 180616 грн. в т.ч. ПДВ 30102,67 грн., замовник оплачує у вигляді передоплати, згідно виставленого рахунку: друга частина платежу 60% в розмірі 270924 грн. в т.ч. ПДВ 45154 грн. повинна бути оплачена замовником перед відвантаженням зі складу постачальника.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу обладнання на суму 451540 грн., що підтверджується видатковою накладною від 10.01.1014р. № 1 на суму 451540 грн., яка підписана повноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін, завірена копії якої залучена до матеріалів справи.

Для оплати поставленого обладнання та здійснення перерахування коштів, позивач виставив відповідачу рахунок на оплату від 11.11.2013р. № 717 на суму 451540 грн.

Суд зазначає, що на вказаний рахунок є посилання в видатковій накладні, що дає підстави дійти висновку про його наявність у відповідача та крім того, в матеріалах справи міститься банківська виписка відповідача, в якій відображено часткову оплату поставленого обладнання в сумі 151540 грн., з посилання в призначенні платежу на вищезазначений рахунок на оплату.

Проте відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлене обладнання в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим за ним рахується борг в заявленій до стягнення сумі 300000 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та вартість поставленого обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлене обладнання, в зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 300000 грн. Доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 300000 грн. заборгованості.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлене обладнання, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період прострочення з 11.01.2014р. по 28.09.2014р. складають 6460,27 грн.

Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині є доведеною та обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 6.2 договору просить суд стягнути з відповідача за несвоєчасну оплату поставленого обладнання пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми боргу за кожен день прострочення, яка за його розрахунком за загальний період прострочення з 11.01.2014р. по 09.07.2014р. складає 23473,97 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині є доведеною та обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 300000 грн. основного боргу, 6460,27 грн. 3% річних та 23473,97 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, з мотивів того, що позивачем надано один рахунок, а не два рахунка на оплату поставленого обладнання, в зв'язку з чим обов'язок відповідача здійснити розрахунок не настав, не приймається судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляється судом з огляду на їх недоведеність та безпідставність, позаяк порядком розрахунків, визначений в додатку № 4 до договору (специфікація обладнання) не передбачає обов'язку позивача виставляти два рахунки для оплати обладнання, а навпаки встановлений обов'язок відповідача здійснити розрахунок за обладнання у вигляді попередньої оплати, згідно виставленого рахунку.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача, позаяк спір виник внаслідок його неправильних дій. Доказів протилежного останній суду не надав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» (08125, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Шевченка, 83, ідентифікаційний код 32137997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТАКОРП» (65088, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92/94, ідентифікаційний код 36612886) 300000 (триста тисяч) грн. основного боргу, 6460 (шість тисяч чотириста шістдесят) грн. 27 коп. 3% річних, 23473 (двадцять три тисячі чотириста сімдесят три) грн. 97 коп. пені, 6598 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 26.01.2015р.