Постанова

від 24.03.2015 по справі 911/4230/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. справа№ 911/4230/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Кудринська З.А.

відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна»

на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2015 р.

у справі № 911/4230/14 (суддя - Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельтакорп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна»

про стягнення 329 934,24 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельтакорп» звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 545 389,29 грн, з яких: 482 727,32 грн - основна заборгованість, 53 576,12 грн - пеня, 9 085,85 грн 3% річних.

В процесі розгляду справи позивач звернувся із заявою про зменшення позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 327 912,33 грн, з яких: 300 000,00 грн - основна заборгованість, 23 473,97 грн - пеня, 4 438,36 грн 3% річних.

У січні 2015 року позивач знову звернувся із заявою про збільшення позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 329 934,24 грн, з яких: 300 000,00 грн - основна заборгованість, 23 473,97 грн - пеня, 6 460,27 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2015 р. у справі № 911/4230/14 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2015 р. у справі № 911/4230/14, Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що наданий відповідачем рахунок на оплату не є правовою підставою для виникнення у ТОВ «РОЕ-Україна» будь-яких грошових зобов'язань, оскільки згідно умов договору позивач повинен був надати два окремі рахунки - перший на суму попередньої оплати, другий на суму остаточного розрахунку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/4230/14, а розгляд справи призначено на 03.03.2015 р.

24.02.2015 р. через відділ документального забезпечення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельтакорп» надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. розгляд справи було відкладено до 24.03.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 24.03.2015 р. відмовився від заяви про забезпечення позову та просив її не розглядати, у зв'язку з чим судова колегія залишила вказану заяву без розгляду.

В засідання суду, призначене на 24.03.2015 р., представник відповідача вдруге не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельтакорп» (далі - постачальник) було укладено договір поставки обладнання № 2013-РОЕ-02 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник передає у власність замовника, а останній зобов'язується оплатити і прийняти паливороздавальні колонки (ТРК) виробництва Gilbarco GmbH (Зальцкоттен, Німеччина), концерну Gilbarco Veeder Root (далі - обладнання). Кількість, комплектність і ціни на обладнання вказані в додатках до даного договору, які підписані обома сторонами і є невід'ємними частина даного договору.

Як передбачено п. 5.1 договору, оплата обладнання здійснюється замовником у вигляді 100% передоплати в національній валюті банківським грошовим переказом на розрахунковий рахунок постачальника.

Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 9.6 договору).

Згідно з п. 4.1 договору загальна вартість обладнання по даному договору зазначається в додатках до договору.

Так, в додатках № 1, № 2, № 4 до договору поставки (специфікаціях обладнання) сторони погодили найменування, кількість та вартість обладнання.

Додатком № 4 до договору (специфікація обладнання) сторонами було визначено вартість обладнання, яка становить 451 540,00 грн та порядок розрахунків. Оплата обладнання здійснюється замовником в 2 етапи в національній валюті банківським грошовим переказом на розрахунковий рахунок постачальника. Першу частину платежу 40% в розмірі 180 616,00 грн в т.ч. ПДВ 30 102,67 грн, замовник оплачує у вигляді передоплати, згідно виставленого рахунку. Друга частина платежу 60% в розмірі 270 924,00 грн в т.ч. ПДВ 45 154,00 грн повинна бути оплачена замовником перед відвантаженням зі складу постачальника.

11.11.2013 р. позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 717 на суму 451 540,00 грн для оплати поставленого обладнання.

19.11.2013 р. та 28.11.2013 р. ТОВ «РОЕ-Україна» перерахувало ТОВ «Дельтакорп» грошові кошти, в якості часткової передоплати обладнання на загальну суму 151 540,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку відповідача.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу обладнання на суму 451 540,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 10.01.2014 р.

Вказана накладна була підписана повноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, за твердженням позивача, оплатив поставлений товар частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 300 000,00 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що позивач виконав свої зобов'язання за договором з поставки товару у повному обсязі, а відповідач виконав взяті на себе зобов'язання з оплати товару лише частково, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 300 000,00 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 23 473,97 грн пені за період з 11.01.2014 р. по 09.07.2014 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 6.2 договору, замовник зобов'язаний вчасно оплатити та прийняти обладнання. У випадку порушення строків оплати, відповідно до розділу 5 даного договору, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 23 473,97 грн за період з 11.01.2014 р. по 09.07.2014 р., розмір її перевірений судом, є арифметично правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 460,27 грн 3% річних за загальний період з 11.01.2014 р. по 28.09.2014 р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 460,27 грн 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, їх розмір перевірений судом, є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи скаржника про те, що наданий відповідачем рахунок на оплату не є правовою підставою для виникнення у відповідача будь-яких грошових зобов'язань, оскільки згідно умов договору позивач повинен був надати відповідачу два окремі рахунки - перший на суму попередньої оплати, другий на суму остаточного розрахунку, є необґрунтованими, враховуючи те, що порядок розрахунків між сторонами, визначений в додатку № 4 до договору (специфікація обладнання), не передбачає обов'язку позивача виставляти два рахунки для оплати обладнання, а навпаки встановлює обов'язок відповідача здійснити розрахунок за обладнання у вигляді попередньої оплати згідно виставленого рахунку.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЕ-Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2015 р. у справі № 911/4230/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/4230/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран