Постанова

від 23.01.2015 по справі п/811/4220/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2015 року Справа № П/811/4220/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 року №0003041105.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення винесено на підставі акту позапланової невиїзної документальної перевірки №148/1700/НОМЕР_1 від 14.10.2014 року щодо здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Зет-Груп" за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. Як зазначив позивач, податковий орган дійшов висновку про те, що операції з продажу товарів (робіт та послуг) з вищевказаним підприємством-контрагентом в лютому 2014 року мають протиправний характер, оскільки, беручи до уваги акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №1416/26-55-22-10/35390596 від 19.05.2014р., зазначений суб'єкт господарювання має ознаки фіктивності. Натомість, як зазначив позивач, фінансово-господарські операції з ТОВ "Зет-Груп" в лютому 2014 р. мали реальний характер і підтверджені належним чином складеними (оформленими) первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, договірні відносини з вказаним контрагентом ґрунтувались на усіх вимогах цивільного законодавства, а укладені правочини недійсними у судовому порядку не визнані. Отже, викладені в акті перевірки висновки, на думку позивача є необґрунтованими, винесене на їх підставі спірне рішення - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав до суду заперечення згідно якого зазначив, що враховуючи акт перевірки ТОВ "Зет-Груп", складений ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.05.14 №1416/26-55-22-10/35390596 та надані для перевірки ксерокопії всіх первинних документів встановлено, що позивачем було відображено в податковому обліку правовідносини з вказаним контрагентом без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 8 333,33 грн.. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги задоволенню не підлягають (а.с.53-54).

Представники сторін у судове засідання не з'явились, подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження (а.с.75, 85).

Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України - особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, суд дійшов висновку про можливість здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

При цьому, у зв'язку з неявкою у судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши наявні в справі документи та матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 зареєстрований 05.08.2011 р. як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Добровеличківському відділенні Новоукраїнської ОДПІ як платник податків.

Встановлено, що посадовою особою Добровеличківського відділення Новоукраїнської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, в період з 01 по 07 жовтня 2014 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) ФОП ОСОБА_1 щодо здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Зет-Груп" (код ЄДРПОУ 35390596) за період з 01.02.2014 по 28.02.2014 р., за результатами якої складено акт №148/1700/НОМЕР_1 від 14.10.2014 року (а.с.9-13).

Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 228 ЦК України, в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в частині завищення суми податкового кредиту по ПДВ на суму 8 333,33 грн. за лютий 2014 року.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0003041105 від 30.10.2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 333,33 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 2 083,33 грн. (а.с.14-15).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступні фактичні обставини у справі.

Так, перевіркою встановлено, що позивачем за період з 01.02.2014 р. по 28.02.2014 р. було сформовано податковий кредит на суму 8 333,33 грн. за рахунок контрагента-продавця ТОВ "Зет-Груп". При цьому, враховуючи дані акту неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Зет-Груп" від 19.05.14 р. №1416/26-55-22-10/35390596, складеного ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, податковий орган дійшов висновку, що позивачем було відображено в податковому обліку правовідносини із зазначеним контрагентом без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 8 333,33 грн..

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу та зазначає наступне.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідності до ч.1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, в тому числі, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відтак, платник податків не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно вимог п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено порядок складання та вимоги до податкових накладних.

Відповідно п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Встановлено, що позивачем у лютому 2014 року відображено в податковому обліку та віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ правовідносини з придбання у ТОВ "Зет-Груп" запчастин на загальну суму 50 000 грн., в т.ч. ПДВ - 8 333,34 грн..

Згідно спеціального витягу з ЄДР (а.с.48), станом на 12.12.2014 р. ТОВ "Зет-Груп" (код - 35390596) зареєстровано як юридична особа, дані про перебування якої в процесі провадження у справі про банкрутство або припинення відсутні.

28.02.2014 р. між ТОВ "Зет-Груп" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №55 (а.с.16), на підставі якого ТОВ "Зет-Груп" поставило до ФОП ОСОБА_1 запчастини на загальну суму 50 000 грн., в т.ч. ПДВ 8 333,34 грн., що підтверджено рахунком-фактурою №47 від 28.02.2014 р. (а.с.17), видатковою накладною №47 від 28.02.2014 р. (а.с.18).

28.02.2014 р. ТОВ "Зет-Груп" виписано позивачу податкову накладну №47 на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,34 грн. (а.с.19), відображену в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с.27-37) та включену до складу податкового кредиту з ПДВ в лютому 2014 р. (а.с.22-26).

У відповідності з квитанціями до прибуткового касового ордера від 28.02.2014 р. №61 на суму 10000 грн. (в т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), від 03.03.2014 р. №62 на суму 10000 грн. (в т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), від 04.03.2014 р. №63 на суму 10000 грн. (в т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), від 05.03.2014 р. №64 на суму 10000 грн. (в т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), від 06.03.2014 р. №65 на суму 10000 грн. (в т.ч. ПДВ 1666,67 грн.), позивачем проведено оплату за поставлений товар на загальну суму 50 000 грн. (а.с.20-21).

В подальшому, отримані від ТОВ "Зет-Груп" запчастини було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме згідно до акту №14 від 04.03.2014 р. установлено на вантажні автомобілі MAN (а.с.84), що належать позивачу (а.с.77-83).

Таким чином, з аналізу наведених вище норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ "Зет-Груп" вбачається, що позивачем крім декларування податкового кредиту з податку на додану вартість було дотримано всіх обов'язкових вимог закону, безпосередньо пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Суд також враховує те, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, є не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Податковим органом не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним суб'єктом господарювання було лише одержання позивачем податкової вигоди.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України № 21-47а10 від 31.01.2011 року, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Суд також критично оцінює доводи відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ "Зет-Груп" є нікчемними, з наступних підстав.

Станом на час проведення господарських взаємовідносин, ТОВ "Зет-Груп" і ФОП ОСОБА_1 були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були платниками податку на додану вартість, що не спростовано відповідачем.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки №148/1700/НОМЕР_1 від 14.10.2014 року не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ст.228 ЦК України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору поставки №55 від 28.02.2014 року (а.с.16) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Посилання відповідача у висновках акту перевірки на порушення позивачем вимог ст.ст. 203 та 215 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України відносно того, що укладений ФОП ОСОБА_1 у лютому 2014 р. правочин (договір поставки) із ТОВ "Зет-Груп" не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідачем не наведено доказів, що договір поставки, сторонами яких є ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Зет-Груп" був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди. Крім того, відповідачем не доведено факт того, що дана юридична особа створена з відома або за участі позивача з метою ухилення від сплати податків, порушення економічних інтересів держави.

Згідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. При цьому, за приписами частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8 333,33 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 2 083,33 грн., а тому податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.10.2014 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, суд вважає за необхідне присудити позивачу судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 182,70 грн., сплачених згідно квитанції №25 від 26.11.2014 року (а.с.2).

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 30 жовтня 2014 року №0003041105.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ід. номер - НОМЕР_1) з Державного бюджету України судові витрати в сумі 182,70 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина