Ухвала

від 20.01.2015 по справі 2а-4317/10/1670

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 р.Справа № 2а-4317/10/1670 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Трансресурс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2010р. по справі № 2а-4317/10/1670

за позовом Приватного підприємства "Трансресурс"

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Трансресурс", 13 вересня 2010 року звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000362301/0 від 30.06.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що Лубенською ОДПІ проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року. Результати даної перевірки оформлені актом № 1867/23/33470469 від 18.06.2010 року, в якому зафіксовані порушення, що фактично позивачем допущені не були. На підставі висновків цього акту Лубенською ОДПІ прийнято спірне податкове повідомлення - рішення № 0000362301/0 від 30.06.2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.10 року у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Трансресурс" до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Трансресурс" 28 липня 2005 року зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Лубенської міської ради Полтавської області, код ЄДРПОУ 33470469, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 149764 (т. 1, а.с. 9).

Лубенською об'єднанню державною податковою інспекцією в Полтавській області на підставі направлень від 25.05.2010 року № 498, від 08.06.2010 року № 549 проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства "Трансресурс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1,126,284 грн., в тому числі за 1 квартал 2009 року в сумі 125,403 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 219,073 грн., 3 квартал 2009 року в сумі 290,232 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 390,340 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 101,236 грн.

За результатами перевірки складено акт №1867/23/33470469 від 18.06.2010 року (т. 1, а.с. 11-24).

Наслідками вищевказаної перевірки стало прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення № 0000362301/0 від 30.06.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1,451,875 грн. 90 коп., у тому числі за основним платежем - 1,126,284 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 325,591 грн. 90 коп. (т. 1, а.с.21).

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням - рішенням позивач за вих. № 138 від 05.07.2010 року звернувся до Лубенської ОДПІ зі скаргою, в якій просив скасувати податкове повідомлення - рішення №00003623010 від 30.06.2010 року (т. 1, а.с. 42-43). Рішенням Лубенської ОДПІ № 5652/10/25-018 від 02.09.2010 року скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення -без змін (т. 1, а.с. 45-48).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, що викладенні в акті перевірки, відповідають дійсності, податкове повідомлення-рішення № 0000362301/0 від 30.06.2010 року відповідає нормам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні сплави" (постачальник) та Приватним підприємством "Трансресурс" (покупець) укладений договір поставки за № 109/2 (т. 1, а.с. 50-51). Відповідно до п. 1.1. даного договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю брухт та відходи чорних металів у відповідності з ДСТУ 1639-93, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити їх у відповідності з договором. Згідно п. 2.1. зазначеного договору постачальник постачає металобрухт партіями, доставка металобрухту здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDU (ІНКОТЕРМС 2000) - "склад покупця". Прийом металобрухту проводиться на складі ПП "Трансресурс". Датою переходу права власності на металобрухт від постачальника до покупця являється дата підписання акта прийому - передачі (п. 2.4. договору).

Розрахунки за поставку металобрухту проводилися в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки в банківських установах.

На підтвердження факту господарських відносин позивачем надано копії видаткових накладних, актів приймання металів чорних (вторинних) (т. 1, а.с. 54-202), податкових накладних (т. 1, а.с. 203-276), платіжних доручень (т. 1, а.с. 278-339), актів звірки взаєморозрахунків (т. 1, а.с. 340-351), складські довідки (т. 2, а.с. 206-232).

Крім того, було надано договір від 04.01.2010 року укладений між ПП "Трансресурс" (покупець) та ПП "Ксілугмет Вест" (продавець) за № 210/02-1. Відповідно до п.п. 1.1. та 1.2. даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю брухт та відходи чорних металів у відповідності з ДСТУ 4121-2002, а покупець - прийняти поставлений металобрухт і оплатити його у відповідності з договором. Згідно п. 2.1. вказаного договору поставка товару проводиться партіями за домовленістю сторін. Прийом металобрухту по кількості та якості проводиться на складі ПП "Трансресурс", у відповідності з ДСТУ 4121-2002 шляхом зважування на автомобільних вагах, вага якого заноситься в акт приймання - передачі, який являється основою для взаєморозрахунків (п. 2.2. договору). Датою переходу права власності на металобрухт від постачальника до покупця являється дата підписання акта прийому - передачі (п. 2.3. договору).

На підтвердження факту господарських відносин позивачем надано копії видаткових накладних, актів приймання металів чорних (вторинних) (т. 1, а.с. 352-364), податкових накладних (т. 1, а.с. 365-370), актів звірки взаєморозрахунків (т. 2, а.с. 233-235).

Посилаючись на безтоварність вищевказаних операцій відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення надаючи правову оцінку якому суд виходить з наступного.

Передумовою визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток по даній справі стали угоди від 04 січня 2010 року укладені між Приватним підприємством "Трансресурс" (покупець) та Приватним підприємством "Ксілугмет Вест" (продавець) за № 210/02-1 та від 02 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні сплави" (постачальник) та Приватним підприємством "Трансресурс" (покупець) за № 109/2 на поставку металобрухту. На підтвердження реальності даних угод були виписані видаткові накладні.

При цьому колегія суддів виходить з того, що докази, на які посилається відповідач, вважаються обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, які підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, виходив із того, що позивач товар не придбавав і ці операції були безтоварними.

Окрім вищевикладеного, в судовому засіданні суду першої інстанції встановлена відсутність у позивача та його контрагентів дорожніх листів на перевезення вантажів, які підтверджували б факт перевезення товарно-матеріальних цінностей за вказаними угодами.

Крім того, встановлено відсутність придбання контрагентами ПП "Трансресурс" зазначених в договорах поставки товарів у інших постачальників, а також відсутність виробничих та складських приміщень у ПП "Трансресурс" та його контрагентів ТОВ "Індустріальні сплави" і ПП "Ксілугмет Вест".

Частинами 1, 2 статті 4 Закону України від 5 травня 1999 року № 619-XIV "Про металобрухт" установлено, що операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Представником позивача ані під час проведення перевірки, ані в судовому засіданні суду першої інстанції не були надані ліцензії ПП "Трансресурс" та його контрагентів, які б підтверджували право діяльності, що пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою.

У відповідності до частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторони у справі не надали доказів, або надані докази були недостатніми, то суд зобов'язаний із власної ініціативи витребувати вказані докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

На виконання вищевказаної норми, суд першої інстанції неодноразово вимагав у сторін документи щодо підтвердження реальності спірних операцій купівлі-продажу металобрухту. Проте, ігноруючи вимоги суду, позивачем не було надано доказів в підтвердження обґрунтування товарності операцій.

Про необґрунтованість податкової вигоди також свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин як відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Вищевказані обставини повністю доведені представниками відповідача під час розгляду справи та не спростовуються показаннями представника позивача.

В зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем зроблений правомірний висновок про безтоварність господарських операцій позивача з даними контрагентами та порушення ним підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Окрім того, ч. 1 статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року № 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон № 1955-IV) встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 13 статті 9 Закону № 1955-IV факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Позивачем ані під час проведення перевірки, ані в судовому засіданні суду першої інстанції не доведено чи мали операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер та яким чином перевозився і зберігався товар.

Окрім того, аналізуючи зміст договорів, укладених між ПП "Трансресурс", ТОВ "Індустріальні сплави" та ПП "Ксілугмет Вест", колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, згідно частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено положеннями статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, договори поставки, на які посилається позивач, в своїх позовних вимогах є нікчемними, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення Лубенською ОДПІ норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову. В свою чергу, представниками Лубенської ОДПІ Полтавської області повністю доведено безтоварність спірних операцій, а відтак і правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач обґрунтовано прийняв оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000362301/0 від 30.06.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1,451,875 грн. 90 коп., у тому числі за основним платежем - 1,126,284 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 325,591 грн. 90 коп., а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 15.11.10 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Трансресурс" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2010р. по справі № 2а-4317/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бартош Н.С.