Рішення

від 21.01.2015 по справі 910/27938/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/27938/14 21.01.15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрополь-ТЕН" доДержавного територіально-галузевого об»єднання "Південно-Західна залізниця" простягнення 97 700,45 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Копилець В.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Марчук О.Л. - представник за дов.

У судовому засіданні 21.01.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрополь-ТЕН" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 97 700,45 грн., з яких: сума основного боргу - 71 526,00 грн., 8 070,88 грн. - пеня, 2 139,91 грн. 3 % річних, інфляційні - 15 963, 66 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2014 порушено провадження у справі №910/27938/14, розгляд призначений на 14.01.2015.

Ухвалою від 14.01.2015 відкладено розгляд справи на 19.01.2015, на підставі ч.3 ст.24 ГПК України замінено неналежного відповідача - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на належного -Державне територіально-галузеве об»єднання «Південно - Західна залізниця».

В судовому засіданні 19.01.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 21.01.2015.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що йому позивач не виставляв рахунок та видаткова накладна не містить обов'язкових реквізитів, тому відповідач позбавлений можливості здійснити сплату коштів за поставлений товар.

В судовому засіданні 21.01.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

04.10.2013 між Державним територіально-галузевим об»єднанням "Південно-Західна залізниця" (покупець за договором) (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрополь-ТЕН" (постачальник за договором) укладений договір поставки №ПЗ/НХ-132332/НЮ (далі -Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити та передати у власність покупцю певну продукцію (товар) відповідно до специфікації №1 (додаток №1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

Найменування товару: тени для обігріву стрілочних переводів (2013 року випуску).

Відповідно до Специфікації до вказаного Договору, товаром є тени для обігріву стрілочних переводів (ТЕН 400 В11/1,5 Н220, у кількості 300 шт., загальною вартістю 214 578,0 грн., разом з ПДВ 20 %).

Відповідно до п.3.1 Договору, покупець оплачує поставлений товар за ціною вказаною у специфікації №1 (додаток №1).

Сума договору складає 214 578,00 грн., згідно п. 3.4 Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013, згідно п. 11.1 Договору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив кошти за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 71 526,00 грн. Крім того, позивач заявив до стягнення пеню, 3 % річних, інфляційні втрати.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що рахунки на оплату поставленого товару йому не виставлялись, а видаткова накладна додана до позовної заяви не містить обов'язкових реквізитів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 71 526,00 грн., що підтверджується накладною № 485 від 11.11.2013, яка містить підпис та штамп відповідача, що свідчить про отримання товару: ТЕН400 В 11/1.5 Н 220 у кількості 100.

Зазначений товар отримав представник відповідача за довіреністю №222 від 11.11.2013, яка також долучена до матеріалів справи.

Втім, відповідно до умов договору, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, відповідно до п. 4.2 Договору, оплата повинна бути проведена протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Товар отриманий 11.11.2013, тому двадцятий банківський день припадає на 09.12.2013, а прострочення почалось з 10.12 .2013. Позивач помилково зазначив, що обов'язок сплати за поставлений товар у відповідача сплив 01.12.2013, тобто не врахував, що умовами договору передбачені банківські дні, а не календарні.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків, що підписаний сторонами та відповідно до якого, станом на 01.01.2014, та станом на 14.08.2014, сальдо становить 71 526,00 грн.

Позивач додав до позовної заяви претензію №51 від 14.08.2014 про погашення боргу у розмірі 71 526,00 грн., однак доказів її направлення позивач суду не представив.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за вказаним договором не виконав.

Твердження відповідача про те, що видаткова накладна не містить обов'язкових реквізитів суд визнає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частина 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна містить підпис особи, яка передавала товар та приймала його. Доказів відмови відповідача від отримання товару, що поставлена згідно вказаної спірної накладної, та прийняття її у встановленому порядку суду не надано.

Будь-яких доказів про підроблення підписів на спірній накладній відповідач до суду не надав, а сумнівів у достовірності цих підписів у суду не виникло.

При цьому суд зазначає, що сама тільки відсутність у спірній накладній посилань на посаду та прізвище одержувача товару не звільняє відповідача від виконання грошового зобов'язання в разі придбання та фактичного одержання товару за спірним договором.

Враховуючи викладене, видатковою накладною було зафіксовано факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних правовідносин, які є документальним підтвердженням передачі відповідачу товару та доказом права вимоги щодо оплати грошових коштів за поставку цього товару.

Крім того, в підтвердження факту поставки товару відповідачу на суму 71 526,00 грн. позивач надав суду податкову накладну.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що строк виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар не настав, оскільки позивач, як того вимагає п. 4.2 Договору, не виставив відповідачу рахунки на оплату, у зв'язку з чим позовні вимоги не мають під собою законного підґрунтя.

Суд не погоджується з доводами відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.8 Договору уповноважений представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність на отримання товару.

Згідно з п. 5.9 Договору прийом товару здійснюється покупцем згідно з Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 (далі - Інструкція П-6), та Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідно до п. 12 Інструкції П-6 приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними і супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом та ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Отже, відсутність рахунку-фактури, накладних та інших документів на товар має бути відображена у акті прийому-передачі товару, а складений між сторонами акт прийому-передачі не містить відмітки про відсутність документів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вони були надані позивачем відповідачу в повному обсязі.

Таким чином, суд вважає обставини, на які посилається відповідач у своєму відзиві, безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 71 526,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявив до стягнення пеню - 8 070,88 грн. за період з 01.05.2013 по 01.11.2014, 3 % річних - 2 139,91 грн. за період з 02.12.2013 по 01.12.2014, інфляційні - 15 963,66 грн. за період з 02.12.2013 по 01.12.2014.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку про його задоволення частково, оскільки позивачем не враховано, що оплата проводиться з урахуванням банківських днів, а не календарних, тому прострочення виконання зобов'язання з оплати товару за видатковою накладною від 11.11.2013, слід відраховувати з 10.12.2013 та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, суд здійснив перерахунок пені на суму заборгованості 71 526,00 грн. за період з 10.12.2013 по 10.06.2014, яка підлягає до стягнення у розмірі 5 332,12 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку щодо часткового його задоволення, оскільки позивачем невірно визначений період для нарахування 3%, зокрема, вірним є період з 10.12.2013 р. по 01.12.2014 р., а не з 02.12.2013 р. по 01.12.2014 р., як це вказує позивач.

За таких обставин, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню 2 098,75 грн. 3% річних.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд прийшов до висновку щодо часткового його задоволення, оскільки позивачем невірно визначений період для їх нарахування, зокрема, вірним є період з 10.12.2013 р. по 01.12.2014 р., а не з 02.12.2013 р. по 01.12.2014 р., як це вказує позивач.

Таким чином, за перерахунком суду за вірний період, інфляцій підлягають задоволенню у розмірі 15 620,39 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 71 526,00 грн., пені - 5 332,12 грн., 3 % річних -2 098,75 грн., інфляційних - 15 620,39 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного територіально -галузевого об»єднання «Південно-Західна залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрополь-ТЕН" (80600, Львівська обл., Бродівський район, м. Броди, вул. Чупринки, 6, код 31755801) основний борг - 71 526,00 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот двадцять шість гривень 00 коп.), пеню - 5 332,12 грн. (п'ять тисяч триста тридцять дві гривні 12 коп.) 3 % річних - 2 098, 75 грн. (дві тисячі дев'яносто вісім гривень 75 коп.), інфляційні - 15 620,39 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять гривень 39 коп.) та 1 891, 14 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто одна гривня 14 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 26.01.2015.

Суддя М.Є. Літвінова