Рішення

від 26.01.2015 по справі 712/12019/14-ц

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/12019/14ц

Провадження 2/712/134/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року м.Черкаси

Соснівський районний суд м.Черкаси у складі:

головуючого-судді Марцішевської О.М..

при секретарі Снігурській Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «Сантехцентр» про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП «Сантехцентр», посилаючись на те, що працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера з 02.03.2013р., звільнена з 14.07.2014р. за п.1 ст.36 КЗпП України. При звільненні з позивачкою не був проведений повний розрахунок, не виплачена заборгованість по зарплаті за період з 01.07.2014р. по 14.07.2014р., компенсація за невикористану відпустку, внаслідок порушення трудових прав завдана моральна шкода. Просить суд стягнути з відповідача 565,22 грн. зарплати, 1403,82 грн. компенсації за невикористану відпустку, 9305,12 грн. заробітку за час затримки у розрахунку, 2000 грн. відшкодування моральної шкоди, всього 13 274,16 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 позов підтримали, просили суд позов задоволити.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_4 в ході розгляду справи позов не визнала, в наданих суду запереченнях вказувала, що директор підприємства, не будучи фахівцем бухгалтерського обліку, вважав, що позивачка в день звільнення перерахувала на свій картковий рахунок належні їй при звільненні кошти. Дізнавшись про те, що в день звільнення повного розрахунку не здійснено, позивачці 29.07.2014р. через касу підприємства була виплачена заборгованість по заробітній платі та компенсації по невикористаній відпустці після утримання податків та зборів, однак остання відмовилась засвідчити отримання коштів підписом у відомості про виплату коштів, в зв'язку з чим, заперечуючи наявність заборгованості підприємства з розрахунку при звільненні просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються трудовим законодавством.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За ч. 2 ст. 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Встановлено, що ОСОБА_1 працювала головним бухгалтером ПП « Сантехцентр» з 02 березня 2013року. Наказом № 09 від 14.07.2014 року за п.1 ст.36 КЗпП України звільнена з роботи з 14.07.2014року.

В день звільнення з позивачкою не був проведений розрахунок при звільненні, не була виплачена заробітна плата за період з 01.07.2014р. по 14.07.2014р. в сумі 565,22 грн. згідно довідки № 14 від 27.10.2014р., а також компенсація за невикористану відпустку.

Суд погоджується з розрахунком позивачки суми зазначеної компенсації в розмірі 1403,82 грн., оскільки вказаний розрахунок здійснений у відповідності до визначеного постановою КМУ України № 100 від 08.02.1995р. порядку нарахування компенсації за невикористані відпустки, а саме при розрахунку розміру компенсації за невикористану відпустку розрахована середньоденна заробітна плата робітника за розрахунковий період, яка помножена на кількість днів невикористаної відпустки. Протягом розрахункового періоду з липня 2013 по червень 2014 року (12 місяців) заробітна плата позивача склала 15100 грн. згідно з довідкою № 14 від 27.10.2014р., 355 днів - це кількість днів у розрахунковому періоді, обчислена шляхом зменшення 365 днів року на вихідні та неробочі дні, перелік яких наведено у ст.73 Кодексу законів про працю, отже середньоденна зарплата для обрахунку компенсації за невикористану відпустку складає 15100/355 = 42,54 грн. Компенсація за невикористану щорічну відпустку надається за час роботи з 02.03.2013р. по 01.03.2014р. - 24 к.д. відпустки, кількість днів стажу за період з 02.03.2014р. по 14.07.2014р.: у березні - 30 к. дн., у квітні - 30 к. дн., у травні - 31 к. дн., червні - 30 к.дн., липні - 14 к.дн., загалом - 135 календарних днів. Кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без урахування святкових і неробочих днів у цілому за рік: 24 ? (365 - 10) = 0,0676 (листі Мінпраці від 24.06.2011 р. № 208/13/116-11). Кількість днів щорічної відпустки, за які слід виплатити компенсацію: 0,0676 ? 135 = 9,126 ? 9. Отже компенсацію слід виплатити за 24 + 9 = 33 к. дн. на суму 33*42,54 = 1403,82 грн.

В судовому засіданні не знайшли підтвердження об'єктивними переконливим доказами доводи відповідача про те, що нараховані роботодавцем суми зарплати 565,22 грн. та неоспорювана частина компенсації за невикористану відпустку 1318,74 грн. були виплачені через касу позивачці 29.07.2014р. Вказані доводи та надані в якості доказів звіти про утримання 29.07.2014р. з нарахованих до виплати позивачці сум податків та зборів спростовані наданими позивачкою доказами - показами позивачки, яка була з її згоди допитана в ході судового розгляду в якості свідка, про те, що жодних коштів розрахунку після звільнення їй виплачено не було як особисто, так і шляхом перехування на відкритий у банку зарплатний рахунок, також у видатковому ордері № 1886 від 29.07.2014р. та відомості про виплату зарплати відсутній підпис позивачки про отримання коштів. 02.08.2014р. позивачка поштою направила відповідачу заяву про проведення розрахунку при звільненні, однак до даного часу вказаний розрахунок не проведений. Посилання відповідача на те що, позивачка після фактичного отримання коштів розрахунку відмовилась підписати відомість з метою незаконної вимоги про стягнення неіснуючого боргу стосуються посилання на наявність на думку відповідача ознак злочинів в діях позивачки, проте доказів встановлення даних фактів в порядку кримінально-процесуального законодавства чи звернення до правоохоронних органів з даного питання суду не надано, отже покази позивачки про те, що до даного часу з нею не проведений розрахунок при звільненні не спростовані та підтверджені відомостю та видатковим ордером про виплату зарплати в матеріалах справи.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2014р. по 25.01.2015р. (136 роб.дні), виходячи з середньоденної зарплати позивача за два місяці, що передували звільненню - травень та червень 2014 року : 2600/38 роб.дн. = 68,42 грн., до стягнення підлягає 136*68,42 = 9305,12 грн.

Доводи відповідача на те, що директор підприємства, не будучи фахівцем бухгалтерського обліку, вважав, що позивачка в день звільнення перерахувала на свій картковий рахунок належні їй при звільненні кошти суд вважає такими, що не обгрунтовують заперечення проти наявності вини роботодавця у непроведенні своєчасного розрахунку, оскільки відповідно до ст.30 Закону"Про оплату праці саме на власника або уповноваженого ним органу законом покладається обов'язок забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Бухгалтер складає платіжні документи на виплату належних правцінику коштів, після чого передає їх на підпис керівнику, без відома якого кошти працівнику не можуть бути виплачені.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку. Незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця вневиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.(правові висновки Верховного Суду України в постанові від 14.11. 2012 року у справі № 6-126 цс 12 та постанові у справі №6-76цс14 від 02.07.2014 р.).

Відповідно до ст.237-1 КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що порушенням строків проведення розрахунку при звільненні позивачці було завдано моральної шкоди, спричиненої негативними переживаннями та емоціями, внаслідок порушення її трудових прав, що пов'язане з втратою нормальних життєвих зв'язків, оскільки позивач була позбавлена можливості кошти розрахунку при звільненні спрямувати на потреби утримання сім'ї та була змушена вживати додаткових дій для відновлення порушених трудових прав, тому суд, з урахуванням принципів доцільності та справедливості, вважає за необхідне задоволити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 500 грн.

При подачі позову даної категорії позивач був звільнений від оплати судового збору, тому відповідно до ст.88 ЦПК України оплата судового збору покладається на відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10,11,214-215,367 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 235 КзпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів",

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з ПП «Сантехцентр» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 565,22 грн., 1403,82 грн. компенсації за невикористану відпустку, 9305,12 грн. середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, 500 грн. моральної шкоди, всього стягнути 11774,16 грн.

Стягнути з ПП "Сантехцентр" в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції в 10 денний строк з дня проголошення., особами, які брали участь в розгляді справи та не були присутні під час прогорлошення рішення суду - з моменту отримання його копії.

ГОЛОВУЮЧИЙ: