Постанова

від 28.01.2015 по справі 903/789/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 903/789/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бурда Д.П.;

від відповідача: Богдан А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Волинської області від 10.11.14р. у справі № 903/789/14 (суддя Бондарєв Сергій Васильович)

за позовом Приватного підприємства "Л" Транс"

до відповідача Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Луцький райавтодор"

про стягнення в сумі 233 794 грн. 91 коп.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Л»Транс» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовом (а.с. 2-7) до Дочірнього підприємства «Волинський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Луцький райавтодор» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 201 894 грн. 52 коп., 6 413 грн. 79 коп. трьох відсотків річних та 25 486 грн. 60 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року (а.с. 106-108), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 7 359 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 799 грн. 84 коп. річних. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 884 грн. 80 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 88-91) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 28 серпня 2014 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що даний Договір, на думку апелянта, слід вважати неукладеним (таким, що не відбувся), так як він не відповідає вимогам закону, оскільки в ньому відсутні істотні умови, передбачені законом для договорів поставки, зокрема статтею 180, 265-268 Господарського кодексу України. Також, на думку Відповідача, договір поставки суперечить частині 4 статті 95 та 241 Цивільного кодексу України, оскільки із матеріалів справи не вбачається його схвалення саме Відповідачем.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 грудня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28 січня 2015 року об 14 годині 50 хвилин (том 1, а.с. 131).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 145-147) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

В судовому засіданні від 28 січня 2015 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні від 28 січня 2015 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 10 листопада 2014 року по справі № 903/789/14 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

3 червня 2013 року між Позивачем та філією "Луцький райавтодор" Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" (надалі - Філія) в особі начальника філії Єрко В.Б., що діє на підставі Положення (покупець), був укладений договір поставки № 03/06 (надалі - Договір; том 1, а.с. 28-29).

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Договору: в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позивач зобов'язався поставити та передати у власність Філії товар в асортименті, кількості та за ціною вказаною у Додатку № 1 до цього Договору, що є невід'ємною частиною даного Договору, а Філія зобов'язалася прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах даного Договору; асортимент товару, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, визначається у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктами 3.1 та 3.3 даного Договору сторони визначили, що: ціна на товари, що поставляються за цим Договором, зазначається у додатку № 1 до цього Договору; ціна в Додатку № 1 до цього Договору вказується з урахуванням ПДВ; загальна сума Договору складає згідно накладних.

Згідно пункту 4.4 Договору, перехід права власності на товар від Позивача до Філії відбувається в момент здійснення фактичного прийому товару Філією після підписання акту прийому-передачі товару.

Як зазначено в пунктах 5.3 та 5.4 Договору, під час прийому товару, в разі виявлення недоліків щодо кількості або якості товару Філія повідомляє Позивача про такі недоліки; в такому разі Позивач зобов'язався негайно усунути такі недоліки, в іншому разі Філія має право відмовитись від прийняття даної партії товару; в разі виявлення прихованих недоліків на товар Філія має право звернутись до Позивача із письмовою претензією; в такому разі Позивач зобов'язався усунути всі приховані недоліки протягом 5 календарних днів з моменту отримання від Філії такої претензії.

В розділі 6 Договору сторони погодили умови платежу, за котрими: Філія здійснює оплату за товар на поточний рахунок Позивача, згідно з ціною товару, що вказується у відповідному додатку до цього Договору; Філія здійснює оплату на наступних умовах - суму коштів 50 000 грн., в т.ч. ПДВ-20% 8 333 грн. 33 коп., Філія перераховує авансом на поточний рахунок постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту підписання цього Договору; подальші розрахунки проводяться по факту поставки матеріалу на об'єкт не рідше одного разу на тиждень.

У відповідності до пунктів 10.1, 10.2 Договору: цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 Договору та закінчується в момент повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору.

Даний Договір підписано та скріплено печатками Позивача та Філії.

Додатком № 1 від 3 червня 2013 року до Договору (том 1, а.с. 30) Позивач та Філія погодили, що на виконання умов Договору Позивач зобов'язався поставити і передати у власність Філії наступний товар: щебінь фр.40*70 за ціною 60,80грн. за одиницю товару включно ПДВ, щебінь фр.20*40 за ціною 77,00грн. за одиницю товару включно ПДВ, щебінь фр. 0*31,5 за ціною 57,20грн. за одиницю товару включно ПДВ, відсів фр.0*5 за ціною 37,00грн. за одиницю товару включно ПДВ.

Даний додаток підписаний та скріплений печатками Позивача та Філії.

Разом з тим, колегія суду констатує, що згідно доручення № 44 від 18 березня 2013 року (том 2, а.с. 79), Єрко В.Б. уповноважений укладати договори на виконання робіт із замовниками, які не входять до системи Державного агентства автомобільних доріг України, на суму до 300 000 (триста тисяч) гривень та договори на закупівлю матеріально-технічних ресурсів на суму до 300 000 гривень і учиняти всі необхідні, передбачені законом, дії по виконанню умов договорів

Колегія суду дослідивши умови Договору в сукупності з Додатком № 1 до Договору звертає увагу, на той факт, що ані самим Договором (загалом, Розділом 3 Ціна Товарів), ані Додатком 1 до Договору не визначено як тверду ціну Договору так і окремо ціну кожної із поставок товару.

На підтвердження факту належного виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару по Договору Позивачем подано первинні документи, згідно котрих Позивач поставив Філії у період з 7 червня 2013 року по 18 вересня 2013 року товар на загальну суму 451 894 грн. 52 коп., що стверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № РН-0000006 від 11 червня 2013 року на суму 17 967 грн. 20 коп.; № РН-0000004 від 7 червня 2013 року на суму 50 448 грн. 80 коп.; № РН-0000005 від 10 червня 2013 року на суму 59 400 грн. 70 коп.; № РН-0000010 від 16 липня 2013 року на суму 44 802 грн. 30 коп.; № РН-0000012 від 31 липня 2013 року на суму 43 402 грн. 92 коп.; № РН-0000013 від 28 серпня 2013 року на суму 24 813 грн. 58 коп.; № РН-0000014 від 29 серпня 2013 року на суму 28 233 грн. 34 коп.; № РН-0000016 від 30 серпня 2013 року на суму 59 584 грн.; № РН-0000016 від 31 серпня 2013 року на суму 59 462 грн. 40 коп.; № РН-0000017 від 17 вересня 2013 року на суму 22 362 грн. 32 коп.; № РН-0000018 від 18 вересня 2013 року на суму 41 416 грн. 96 коп. (том 1, а.с. 31-59).

Також, з матеріалів справи вбачається, що Філія прийняла даний товар, що підтверджується її підписами та відтиском печатки на накладних. При цьому, дані товарно-матеріалі цінності прийняті на підставі довіреностей на отримання товару: № 263 від 7 червня 2013 року, № 351 від 16 липня 2013 року, № 374 від 31 липня 2013 року, № 399 від 28 серпня 2013 року, № 457 від 17 вересня 2013 року (том 1; а.с. 40, 44, 48, 52, 64). Доказів наявності претензій щодо кількості, якості, ціни та строків поставки в матеріалах справи відсутні.

Водночас, як вбачається з платіжних доручень, доданих Позивачем до матеріалів справи, Філія провела часткову оплату товару, а саме: платіжним дорученням № 1067 від 11 лютого 2014 року на суму 50 000 грн. із призначенням платежу «оплата за матеріали згідно рахунку від 19 вересня 2013 року»; платіжним дорученням № 848 від 6 листопада 2013 року на суму 50 000 грн. із призначенням платежу «оплата за щебінь згідно рахунку 544, 547 від 31 серпня 2013 року»; платіжним дорученням № 947 від 13 грудня 2013 року на суму 50 000 грн. із призначенням платежу «оплата за матеріали згідно рахунку від 18 вересня 2013 року, та платіжним дорученням № 669 від 4 вересня 2013 року на суму 100 000 грн. із призначенням платежу «оплата за щебінь згідно рахунку № 544, 547 від 31 травня 2013 року» (том 1 а.с. 67-68).

Всього Філія здійснила оплату Товару на загальну суму 250 000 грн..

Також, Позивачем було долучено до матеріалів справи наступні копії рахунків-фактур: № СФ-0000349 від 7 червня 2013 року на суму 17 967 грн. 20 коп.; № СФ-0000353 від 7 червня 2013 року на суму 50 448 грн. 80 коп.; № СФ-0000357 від 10 червня 2013 року на суму 59 400 грн. 70 коп.; № СФ-0000438 від 16 липня 2013 року на суму 44 802 грн. 30 коп.; № СФ-0000462 від 31 липня 2013 року на суму 43 402 грн. 92 коп.; № СФ-0000539 від 28 серпня 2013 року на суму 24 813 грн. 58 коп.; № СФ-0000541 від 29 серпня 2013 року на суму 28 233 грн. 34 коп.; № СФ-0000544 від 30 серпня 2013 року на суму 59 584 грн.; № СФ-0000547 від 31 серпня 2013 року на суму 59 462 грн. 40 коп.; № СФ-0000587 від 17 вересня 2013 року на суму 22 362 грн. 32 коп.; № СФ-0000592 від 18 вересня 2013 року на суму 41 416 грн. 96 коп..

Крім того, Позивачем до матеріалів справи були додані копії податкових накладних, а саме: № 16 від 11 червня 2013 року на суму 17 967 грн. 20 коп., № 11 від 7 червня 2013 року на суму 50 448 грн. 80 коп., № 14 від 10 червня 2013 року на суму 59 400 грн. 70 коп., № 31 від 16 липня 2013 року на суму 44 802 грн. 30 коп., № 55 від 31 липня 2013 року на суму 43 402 грн. 92 коп., № 61 від 28 серпня 2013 року на суму 24 813 грн. 58 коп., № 63 від 29 серпня 2013 року на суму 28 233 грн. 34 коп., № 66 від 30 серпня 2013 року на суму 59 584 грн., № 69 від 31 серпня 2013 року на суму 59 462 грн. 40 коп., № 36 від 17 вересня 2013 року на суму 22 362 грн. 32 коп., № 41 від 18 вересня 2013 року на суму 41 416 грн. 96 коп.. При цьому, вищевказані податкові накладні виписані саме для юридичної особи - Відповідача.

Окрім того, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, котрі підтверджують факт поставки даного товару Позивачем для Філії за період з 8 червня 2013 року по 9 вересня 2013 року (том 1, а.с. 69-250; том 2, а.с. 1-32).

26 червня 2014 року Позивачем на адресу Філії була надіслана претензія про сплату заборгованості по Договору, яка залишена без відповіді (том 1, а.с. 26).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, умови якого, в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

Як визначено статтею 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу визначено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1, 2 статті 265 Господарського кодексу України: за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Проаналізувавши умови Договору колегія суду зауважує, що за своєю правовою природою він є договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення статті 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу "Загальні положення про купівлю-продаж".

Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; строком прийняття товару і прийняття товаророзпорядчих документів є дата відповідної накладної на товар і відстрочка платежу відраховується саме від дати відповідно накладної.

В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з частини 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правовідношення, за яким Позивач передав товар Філії у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у покупця зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суду дослідивши матеріали справи в контексті діючої бази законодавства, котра напралена на врегулювання відносин з приводу визнання дійсності укладених правочинів з перевищенням повноважень, в площині виданого Відповідачем доручення, зауважує, що зважаючи на проведені оплати (250 000 грн.) неоплаченою по Договору фактично залишилася сума 201 894 грн. 52 коп., що є значно меншою від суми, яка зазначена в Дорученні (300 000 грн., що є сумою котра не може перевищевати суми Договорів, котрі укладаються самостійно Філією), в контексті того, що як у видаткових накладни, так і в платіжних дорученнях, рахунка-фактури відсутні посилання саме на даний Договір. За таких обставин суд констатує, що вищеописане в сукупності опосередковано засвдчує факт того, що сума заборгованості, заявлена Позивачем до стягнення по Договору, не перевищує ліміту суми щодо укладання договорів, наданої Відповідачем для Філії, що в свою чергу опосередковано свідчить про те, що дані вимоги є підставними та правомірними.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, котрі б свідчили про те, що даний Договір є предметом судових розглядів (недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був).

Зважаючи на наведене та приймаючи до уваги, що факт отримання товару Філією підтверджується первинними бухгалтерськими документами (накладними, довіреностями), претензії по якості та кількості відсутні, і Філією здійснена часткова оплата прийнятого товару, колегія суду зазначає, що вимоги Позивача про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 201 894 грн. 52 коп. грунтуються на Договорі та вищенаведених нормах законодавства, підтверджені доказами (належними та допустимими).

Що ж стосується посилань Відповідача, висвітлених в апеляційній скарзі щодо того, що даний Договір є неукладеним, оскільки він укладний Філією з перевищенням наданих йому повноважень та без погодження з Відповідачем і не містить усіх істотних умов договору, то колегія суду зазначає наступне.

Разом з тим, колегія суду констатує факт того, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 2 статті 180, частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України, передбачено, що: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень статті 215 Цивільного кодексу України та згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Із системного аналізу умов Договру та вищенаведених норм діючого законодавства вбачається, що даний Договір містить всі істотні умови договору поставки, оскільки предметом цього Договору та додатку до нього, який є його невід'ємною частиною є відсів та щебінь в асортименті, загальній кількісті та ціні які були визначені в Додатку № 1, і який є невід'ємною частиною Договору.

Строк дії Договору був визначений сторонами в пунктах 10.1, 10.2 Договору, згідно котрих Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками; строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 Договору та закінчується в момент повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору.

Окрім того, колегія суду констатує, що відповідно до пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Верховний Суд України у своїй постанові від 25 червня 2011 року у справі № 7/221-09 дійшов висновку щодо того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Отже, на виконання умов Договору Позивач поставив у період з 7 червня 2013 року по 18 вересня 2013 року відсів та щебінь на загальну суму (як вбачається саме з видаткових накладних, а не ціни Договору) 451 894 грн. 52 коп., а Філія прийняла товар, що стверджується підписами на накладних та довіреностями на отримання товару, при цьому не заявивши жодної претензії щодо якості даного Товару, здійснивши часткову оплату в розмірі 250 000 грн., що свідчить про погодження всіх істотних умов такого Договору, а отже, виключає можливість встановлення факту неукладеності договору (з огляду на відсутність у ньому як зазначає Відповідач усіх істотних умов Договору).

При цьому, як вказано вище у даній постанові, в матеріалах справи міститься доручення № 44 від 18 березня 2013 року (том 2, а.с. 79), згідно якого Єрко В.Б. уповноважений укладати договори на виконання робіт із замовниками, які не входять до системи Державного агентства автомобільних доріг України, на суму до 300 000 (триста тисяч) гривень та договори на закупівлю матеріально-технічних ресурсів на суму до 300 000 гривень і учиняти всі необхідні, передбачені законом, дії по виконанню умов договорів.

У відповідності до статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи; філії та представництва не є юридичними особами; вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення; керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності; відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

В матеріалах справи міститься Положення про Філію "Луцький райавтодор" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (надалі - Положення; том 2, а.с. 75-78)

Дослідивши дане Положення, колегія суду зазначає, що пунктами 1.1., 3.1.-3.3., 3.5., 5.2 -5.4, 5.10 Положення визначено наступне: Філія "Луцький райавтодор" створена як відособлений структурний підрозділ Відповідача, утвореного відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 9 квітня 2002 року № 156, на базі перейменованої філії "Луцький дорожній комплекс" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; Філія є відособленим підрозділом Відповідача, не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього Положення; Філія здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості та підзвітності органам управління Відповідача, а її керівник несе матеріальну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу; Відповідач несе відповідальність по зобов'язанням Філії; Філія може від імені і за дорученням директора Відповідача укладати договори відповідно до предмета діяльності підприємства, представляти інтереси філії і підприємства в усіх установах, організаціях, підприємствах, об'єднаннях, асоціаціях у межах наданих їй повноважень; Філія самостійно здійснює господарську діяльність відповідно до завдань, встановлених Відповідачем; Філія уповноважена укладати будь-які договори на виконання робіт і послуг, окрім договорів з Службою автомобільних доріг у Волинській області, за попереднім письмовим погодженням з Відповідачем і несе юридичну відповідальність в якості відповідача в судових органах за їх виконання (дане положення в частині несення відповідальності Філії в якості Відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому до уваги судом не беруться); за результатами виконаних робіт і послуг філія складає і підписує від імені Відповідача акти виконаних робіт, погоджує їх з відповідними службами Відповідача шляхом посвідчення підписів, печаткою Відповідача і представляє їх на підписання "Замовнику" для проведення розрахунків з "Підрядником"; у випадку виникнення спірних питань щодо актів виконаних робіт (об'єми, якість, ціна та інше), участь в підписанні актів виконаних робіт "Замовником" приймають служби Відповідача; відносини філії з іншими суб'єктами підприємницької дальності будуються на підставі договорів, що укладаються Відповідачем, і доручень Відповідача; контроль за діяльністю філії здійснюється шляхом надання Відповідачу статистичної звітності і податкових декларацій ; персональну відповідальність за вірогідність даних, відбитих у декларації і статистичних звітах, актах виконаних робіт і послуг несуть начальник і головний бухгалтер філії.

З врахуванням вищенаведених пунктів Положення, колегія суду звертає увагу зокрема на пункт 5.10 Положення (контроль за діяльністю філії здійснюється шляхом надання Відповідачу статистичної звітності і податкових декларацій), котрий в свою чергу опосередковано засвідчує той факт, що Відповідач, приймаючи від Філії статистичну та податкову звітність (на виконання вимог податкового законодавства щодо щомісячного здійснення податкового та фінансового обліку), був обізнаний про укладення даного Договору та здійснення часткових оплат по ньому, крім того, Позивач поставляючи товар на певну суму виписував податкові накладні (відповідно до вимог податкового законодавства) в котрих вказував юридичну адресу Відповідача (43001, м. Луцьк, вул.. Ковельська, 41) та індивідуальний податковий номер саме Відповідача (а не Філії), з метою відшкодування ПДВ в майбутньому при здійснення такої оплати товару саме Відповідачем.

Також, вказаним Положенням передбачена процедура внутрішнього погодження прийнятих управлінських рішень, договорів та його виконання зі сторони начальника Філії з Відповідачем, водночас при здійсненні такого письмового погодження Положення не передбачає участі інших контрагентів (в даному випадку Позивача).

В силу частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Пункт 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 вказує, що: у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах; для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 роз'яснено, що: наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З огляду на усе вищеописане, колегія суду критично відноситься до посилань Відповідача на те, що Договір, на підставі якого Позивачем поставлявся товар, укладений з боку Філією з перевищенням повноважень.

З врахуванням усього вищенаведеного колегія суду констатує, що Філія мала попереднє погодження на укладення Договору, що підтверджується дорученням (том 2, а.с. 79).

З огляду ж на те, що Відповідач не вчиняв будь-яких дій щодо перевищення кількості отриманого товару (та як він вказує) по Договору, сумі, вказаній в Договорі (не зважаючи на те, що він мав в силу дії Положення отримувати усі документи пов'язані з укладанням і виконанням Договору), то колегія суду оцінює таку бездіяльність Відповідача як опосередкований доказ того, що він вчинив погодження виконання Договору саме в тих умовах, в котрих він є виконаним (в сумі на котру Філія Відповідача отримала товар по Договору).

Відтак, у колегії суду, з огляду на твердження Відповідача, відсутні підстави для скористання правом суду щодо визнання Договору недійсним та неукладеним, як відповідно до вищенаведених норм законодавства України так і з підстав, висвітлених Відповідачем в апеляційній скарзі та поясненнях, наданих в судовому засіданні від 28 січня 2014 року.

З огляду на усе вищевказане колегія суду задовольняє позовні вимоги Позивача щодо стягнення суми основного боргу 201 894 грн. 52 коп. в повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення в цій частині.

Водночас, колегія суду зауважує, що Позивач окрім суми основного боргу просив стягнути з Відповідача три відсотки річних в розмірі 6 413 грн. 79 коп. та 25 486 грн. 60 коп. інфляційних втрат .

В силу дії статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних віл простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суду констатує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судова колегія перевіривши розрахунок річних проведений Позивачем за період з 9 червня 2013 року по 15 серпня 2014 року в сумі 6 413 грн. 79 коп. та інфляційних в розмірі 25 486 грн. 60 коп. за період з червня 2013 року по серпень 2014 року (за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ") з врахуванням пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (котрим передбачено, що господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань) вважає його підставним та обгрунтованим.

З урахуванням усього вищевказаного в даній судовій постанові, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають до задоволення позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача три відсотки річних в розмірі 6 413 грн. 79 коп. та 25 486 грн. 60 коп. інфляційних втрат. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє дані вимоги . Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Зважаючи на все вищевказане, суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Луцький райавтодор" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 10 листопада 2014 року в справі № 903/789/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/789/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.