Постанова

від 26.01.2015 по справі 802/3663/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 січня 2015 р. Справа № 802/3663/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Слишинської Н.С.

представника позивача: Басенка В.А., Кучабської В.В., Ладуби А.Ю.

представника відповідача: Орищука С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

до: виконавчого комітету Барської міської ради

про: зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року позивач - Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд із позовом до відповідача - Виконавчого комітету Барської міської ради. У позовній заяві позивач із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить зобов'язати відповідача виконати викладені у листі від 21 серпня 2014 року № 02-08-25-15/6516 вимоги, а саме:

забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту»;

Відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_5 - 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання п. 1.4.1 Плану контрольно - ревізійної роботи на ІІ квартал 2014 року Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області проведено ревізію бюджету міста Бар у виконавчому комітеті Барської міської ради за період з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року, якою встановлено порушення бюджетно-фінансової дисципліни, що відображені в акті ревізії від 1 серпня 2014 року № 08-13/63.

Проведеною ревізією встановлено, що через неналежне виконання виконавчим комітетом Ради, повноважень, наданих п.п.1 п. «б» ст. 28 та п.16 розд. 4 ст. 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», в порушення ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності», рішенням 15 сесії Ради 6 скликання від 29 листопада 2011 року б/н «Про затвердження «Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар» та рішенням виконавчого комітету Ради від 5 червня 2009 року № 206 «Про встановлення розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста» протягом періоду з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року не забезпечено надходження до спеціального фонду міського бюджету пайової участі у розвитку інфраструктури м. Бар в загальній сумі 1436600,8 грн., чим завдано йому шкоди (збитків) на вказану суму.

Крім того у позовній заяві зазначено, що в порушення п.п. 1, 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, із змінами, п.п. 3, 6, 7 ст. 8 Закону України від 16 липня 1996 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.14., 2.15. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, бухгалтером ОСОБА_6 протягом ревізійного періоду проведено оплату фактично понесених витрат на прибирання будівлі Ради, спожитих орендарями на загальну суму 11025,36 грн., чим завдано шкоди (збитків) міському бюджету на вказану суму.

У зв'язку із вказаними порушеннями позивачем направлено відповідачу до виконання вимогу, викладену у листі від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень».

Зазначена вимога Виконавчим комітетом Барської міської ради виконана не повністю, що і стало приводом для звернення до суду із позовом про зобов'язання вчинити дії з метою спонукання виконати таку вимогу.

Відповідач подав письмові заперечення на позовну заяву у яких просив відмовити у задоволенні позову повністю. Як на підставу заперечень відповідач зіслався на те, що передумов для відображення у складі дебіторської заборгованості фактично понесених орендарями витрат на прибирання будівлі Ради в частині площ загального користування відсутні, оскільки такий обов'язок договором оренди не передбачено.

Щодо незабезпечення надходження коштів від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, то на думку відповідача, така вимога не узгоджується із нормами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки Законом передбачено обов'язок щодо сплати коштів лише при забудові земельних ділянок новими об'єктами, а не при реконструкції вже збудованих об'єктів.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі із підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у наданих поясненнях зазначив, що вимоги позивача які викладені у листі-вимозі від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень» є незаконними, а тому позов з приводу зобов'язання їх виконати не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, надавши оцінку іншим доказам, які наявні у матеріалах справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наступних мотивів.

Судом встановлено, що на виконання п. 1.4.1 Плану контрольно - ревізійної роботи на ІІ квартал 2014 року Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області проведено ревізію бюджету міста Бар у виконавчому комітеті Барської міської ради за період з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року.

За результатами ревізії контролюючим органом складено Акт ревізії від 1 серпня 2014 року № 08-13/63 (а.с. 38-134).

Актом ревізії від 1 серпня 2014 року № 08-13/63 задокументовано висновки про порушення вимог бюджетного законодавств, а саме через неналежне виконання виконавчим комітетом Ради, повноважень, наданих п.п.1 п. «б» ст. 28 та п.16 розд. 4 ст. 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», в порушення ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності», рішення 15 сесії Ради 6 скликання від 29 листопада 2011 року б/н «Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар» та рішення виконавчого комітету Ради від 5 червня 2009 року №206 «Про встановлення розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста» протягом періоду з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року не забезпечено надходження до спеціального фонду міського бюджету пайової участі у розвитку інфраструктури м. Бар в загальній сумі 1436600,8 грн. (а.с. 78-88).

Крім того у Акті ревізії від 1 серпня 2014 року № 08-13/63 зазначено, що в порушення п.п. 1, 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, із змінами, п.п. 3, 6, 7 ст. 8 Закону України від 16 липня 1996 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. п. 2.14., 2.15. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, бухгалтером ОСОБА_6 протягом ревізійного періоду проведено оплату фактично понесених витрат на прибирання будівлі Ради, спожитих орендарями на загальну суму 11025,36 грн., чим завдано шкоди (збитків) міському бюджету на вказану суму (а.с. 113-116).

У зв'язку із виявленими порушеннями позивачем направлено відповідачу до виконання вимогу, викладену у листі-вимозі від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень».

Вимогами від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 відповідача, з поміж іншого, зобов'язано: забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту»;

Відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_5 - 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження» (а.с. 32-35).

У відповідь на отриману вимогу від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 відповідач повідомив Державну фінансову інспекцію у Вінницькій області про її часткове виконання, а в іншій частині зазначив про те, що вимога не ґрунтується на законі (лист № 1373 від 22.09.2014 року а.с. 7-9).

Отримавши лист відповідача № 1373 від 22.09.2014 року Державна фінансова інспекція у Вінницькій області з метою спонукання Виконавчого комітету Барської міської ради до вчинення дій щодо виконання вимоги у повному обсязі звернулася до суду із позовом, що розглядається.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головним завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Згідно п. 7, 10 ст. 10 Закону, органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п.7), а також право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10).

Разом із тим, ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» лише законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами, що ревізуються.

На підставі системного аналізу норм наведених правових актів суд доходить висновку, що при вирішенні справи, слід надати оцінку листу - вимозі від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень», оскільки тільки у випадку якщо вимоги такого ґрунтуються на Законі, судом може бути прийнято рішення про зобов'язання відповідача їх виконати.

Визначаючись щодо законності вимоги позивача про зобов'язання забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн. за призначенням платежу: «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», суд враховує наступне.

Правові відносини щодо пайової участі замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури врегульовані Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038 (далі - Закон № 3038), рішенням виконавчого комітету Ради від 5 червня 2009 року № 206 «Про встановлення розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста», Рішенням 15 сесії Ради 6 скликання від 29 листопада 2011 року б/н «Про затвердження «Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар».

Під час проведеної ревізії встановлено, що протягом 2011-2013 років та січня-травня 2014 року до спеціального фонду міського бюджету доходи за КБКД - 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту» не надходили.

З метою визначення повноти надходження доходів до цільового фонду та повнотою сплати внесків пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар, позивачем для отримання інформації про затвердження проектно-кошторисної документації на проведення будівництва та введення їх в експлуатацію було надіслано запит від 7 травня 2014 року № 02-08-28-14/3206 до інспекції архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області та від 17 квітня 2014 року № 2-08-28-14/2748 - до Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Листом від 5 травня 2014 року № 7/2-07-04-725 інспекцією архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області повідомлено, що запитувану інформацію можливо отримати на офіційному веб-сайті держателя Єдиного реєстру - державної архітектурно-будівельної інспекції України http://www.dabi.gov.ua та надано перелік об'єктів введених в експлуатацію протягом серпня-грудня 2011 року, 2012-2013 років та січня-травня 2014 року.

Як встановлено із наданої інформації, протягом серпня-грудня 2011 року, 2012-2013 років та січня-травня 2014 року на території м. Бар було введено в експлуатацію 40 об'єктів із них лише один об'єкт (АЗС контейнерного типу для внутрішніх потреб ТОВ «Пфанер - Бар») забудова інші об'єкти введені в експлуатацію після їх реконструкції.

У акті ревізії зазначено, що у зв'язку із не укладенням із забудовниками (замовниками) договорів про сплату залучених коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар, спеціальним фондом міського бюджету недоотримано доходу в сумі 1438600,80 грн. Вказане порушення, на думку перевіряючих, призвело до нанесенню матеріальної шкоди (збитків) міському бюджету на загальну суму 1438600,80 грн. (а.с. 86). При цьому позивач вважає, що кошти на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар повинні сплачуватися як замовниками які проводять реконструкцію існуючих об'єктів так і забудову вільних земельних ділянок.

Суд не погоджується із такими висновками контролюючого органу із наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У розумінні цього Закону, замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).

Суд погоджується із доводами відповідача, що ключовим критерієм, за наявності якого виникає обов'язок замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту згідно ч. 2 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є наявність у нього наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовника взяти участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виникає тільки тоді, коли у нього є намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, а не здійсненні реконструкції об'єкту нерухомості, як це зазначено позивачем в акті ревізії від 01.08.2014 р. № 08-13/63.

Суд звертає увагу, що у акті ревізії від 01.08.2014 р. № 08-13/63 (а.с 80-83), у 39 із 40 об'єктів мова йде про здійснення їх реконструкцію, а не про забудову земельних ділянок як зазначено у ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 1 ст. 26 Закону № 3038, в силу якої забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Отже, є безпідставні висновки контролюючого органу щодо виникнення обов'язку замовника реконструкції взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Крім того, вказаний висновок підтверджується і рішенням господарського суду Вінницької області від 06 листопада 2014 р. у справі № 902/1374/14 (за позовом Барської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про зобов'язання укласти договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар). Вказаний суб'єкт підприємницької діяльності являвся замовником реконструкції одного із об'єктів зазначеного у Акті ревізії від 01.08.2014 р. № 08-13/63.

При розгляді справи господарський суд дійшов висновку, що відповідач здійснив реконструкцію власного нерухомого майна, не маючи наміру щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, а тому не є «замовником» у розумінні № 3038. За таких обставин на нього не може розповсюджуватись обов'язок брати пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі ст. 40 Закону № 3038.

Результатом розгляду справи стало прийняття рішення саме про відмову у задоволенні позову про зобов'язання укласти договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар. Вказане дає підстави вважати досліджувану вимогу такою, що не узгоджується із вимогами Закону, оскільки укладення договору є одним із етапів її виконання.

Щодо покликань позивача на ч. 1 ст. 2 Закону № 3038, в силу якої планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає в тому числі і реконструкцію існуючої забудови та територій то судом такі оцінюються критично із наступних мотивів.

Так, ч. 1 ст. 2 Закону № 3038 передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Із зазначеної норми видно, що елементами процесу планування і забудова територій є діяльність в тому числі щодо реконструкцію існуючої забудови та територій. Проте, виходячи із системного тлумачення норм ст. 2, суд доходить висновку, що стаття містить посилання на окремі види діяльності, кожен з яких не має безпосереднього зв'язку із вимогами ст. 40 Закону , яка в свою чергу, передбачає конкретну діяльність замовника, пов'язану із забудовою земельної ділянки.

Крім того, формуючи вимогу про забезпечення надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., контролюючий орган керувався нормою ч. 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в силу якої пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. При цьому залишено поза увагою відповідачем той факт, що норма ч. 3 ст. 40 набрала чинності із 01.01.2013 року.

Слід звернути увагу, що частиною третьою та абзацом сьомим частини дев'ятої статті 40 Закону № 3038 встановлено, що замовник будівництва має перераховувати визначену для нього величину коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Тобто до 1 січня 2013 року замовник будівництва у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування, мають право на відстрочення сплати коштів пайової участі на період після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, але не пізніше 01.01.2013 р., часу, коли набуває чинності інша законодавча норма.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Враховуючи стадію укладення договору про пайову участь, можливо зробити висновок, що розмір такої пайової участі визначається від кошторисної вартості будівництва, яка встановлюється при розробці проекту будівництва, а не від фактичної кошторисної вартості будівництва.

Проте, як видно із акта ревізії від 01.08.2014 р. № 08-13/63 під час перевірки та формування вимог, контролюючим органом величина пайової участі визначалася виходячи із даних декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що суперечить нормі ч. 5 ст. 40 Закону. Крім того не враховано, що значна частина об'єктів введена в експлуатацію до 01.01.2013 року.

Також при розгляді справи встановлено, що вимога позивача сформована: «забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар». Судом із пояснень позивача встановлено, що вимога охоплює як вжиття заходів з метою укладення договорів про пайову участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар так і проведення подальшої роботи з метою стягнення внесків із пайової участі.

Крім того, що за висновком наведеним раніше обов'язок сплачувати внески із пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури не поширюється на замовників реконструкції, та інших наведених вище обставин, контролюючим органом не враховано і наступне.

Згідно ч. 9 ст. 40 Закону, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Із зазначеної норми чітко видно, що для того щоб забезпечити законний механізм укладення договорів і тим самим виконати вимоги відповідач повинен отримати звернення від замовників. Проте виходячи із норм ст. 40 Закону, замовники не зобов'язані після введення об'єктів в експлуатацію звертатися до відповідача та ініціювати укладення договорів, що фактично свідчить про відсутність законного механізму виконання адресованих відповідачу вимог.

Таким чином, враховуючи усі наведені вище обставини у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що адресована відповідачу вимога забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн. не ґрунтується на законі, а тому підстави для задоволення позову у цій частині та зобов'язання відповідача вчиняти дії з метою її виконання відсутні.

Надаючи оцінку вимогам позивача про зобов'язання відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_5 - 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження». Суд виходить із наступного.

Згідно п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року № 237, дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

У свою чергу в силу зазначеного Положення, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Слід зазначити, що підставою виникнення дебіторської заборгованості є господарські зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України, господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; б) з акту управління господарською діяльністю; в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; д) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності; е) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, передумовою виникнення обов'язку відповідача відобразити у бухгалтерському обліку суми дебіторської заборгованості є господарські зобов'язання, які виникають із підстав передбачених Господарським кодексом України.

Натомість позивач пред'явивши перед відповідачем вимогу викладену у листі від 21 серпня 2014 року № 02-08-25-15/6516 про зобов'язання відобразити дебіторську заборгованість перед окремими учасниками господарських правовідносин не врахував, що господарські зобов'язання, які могли б бути підставою для такого між виконавчим комітетом Барської міської ради та вказаними у вимозі суб'єктами, що б призвели до формування такої дебіторської заборгованості не існували.

Так, ревізією встановлено, що частина приміщень Барської міської ради орендується іншими юридичними особами, в тому числі ФСС з ТВП, ПП ОСОБА_5, АТ «Укрінбанк» державною нотаріальною конторою, управлінням агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації та відділом «Держземагенства».

Підставою для користування вказаними суб'єктами вільними приміщеннями Барської міської ради (вільними приміщеннями 2-3 поверхів) є укладені між ними господарські договори, факт існування яких сторонами не заперечується. При цьому окремі приміщення загального користування не являються предметом таких договорів.

Разом із тим, до висновків позивача про наявність підстав для формування та відображення дебіторської заборгованості призвело судження про те, що орандарі приміщень, з поміж іншого, повинні проводити компенсацію відповідачу послуг на прибирання першого поверху приміщення Ради, яким користуються вказані вище орендарі для того, щоб переміщуватися до орендованих приміщень. При цьому, суд звертає увагу на те, що основні договори оренди укладені позивачем із зазначеними орендарями не передбачають обов'язок із такого відшкодування, про що зазначено у Акті перевірки від 1 серпня 2014 року № 08-13/63 (а.с. 114-116) та не заперечується сторонами.

Частиною 3 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд не погоджується із такими висновками позивача оскільки з огляду на відсутність серед умови договору оренди обов'язку орендарів компенсовувати вартість послуг із прибирання першого поверху приміщення ради, інших підстав для виникнення такого обов'язку (які б узгоджувались із ст. 174 ГК України) судом не встановлено.

Отже, вимога позивача про покладення на відповідача обов'язку відобразити у бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість перед контрагентами пред'явлена без достатніх правових підстав.

Крім того суд звертає увагу на те, що рішенням 29 сесії Ради 6 скликання від 28 вересня 2012 року затверджено Положення про оренду комунального майна територіальної громади м. Бар, однак у договори оренди зміни щодо врахування площ загального користування до орендованих площ не внесено, а тому і говорити про обов'язок орендарів компенсовувати вартість послуг із прибирання площ приміщень, які не є предметом договору оренди немає підстав.

Тому вимога позивача про зобов'язання відповідача відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП на суму 873,62 грн., ПП ОСОБА_5 на суму 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» на суму 983,13 грн., державною нотаріальною конторою на суму 787,95 грн., управлінням агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації на суму 4285,70 грн., відділом «Держземагенства» на суму 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів не ґрунтується на законі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що досліджувані у справі вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області викладені у листі від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень» не відповідають нормам закону, а тому позов щодо зобов'язання їх викнати задоволенню не підлягає.

Доказів понесення судових витрат при розгляді даної справи сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович

повний текст постанови

виготовлено та підписано 30.01.2015 року