Ухвала

від 12.03.2015 по справі 802/3663/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3663/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

12 березня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лозінської Н.В.,

представника позивача - Басенка В.А., Кучабської В.В.

представника відповідача - Орищука С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до виконавчого комітету Барської міської ради про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до виконавчого комітету Барської міської ради, в якому із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила зобов'язати відповідача виконати вимоги викладені у листі від 21 серпня 2014 року № 02-08-25-15/6516.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у справі, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанцій та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили щодо її задоволення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянти посилалася на порушення з боку суду першої інстанції норм матеріального права та не врахування всіх обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, посилаючись на письмові заперечення подані проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання п.1.4.1 Плану контрольно - ревізійної роботи на ІІ квартал 2014 року ДФІ у Вінницькій області проведено ревізію бюджету м.Бар у виконавчому комітеті Барської міської ради за період з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року, за результатами ревізії складено акт ревізії від 1 серпня 2014 року №08-13/63.

В ході проведеної ревізії позивачем було встановлено, що через неналежне виконання виконавчим комітетом Ради, повноважень, наданих п.п.1 п. "б" ст. 28 та п.16 розд. 4 ст. 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", в порушення ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності", рішення 15 сесії Ради 6 скликання від 29 листопада 2011 року б/н "Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бар" та рішення виконавчого комітету Ради від 5 червня 2009 року №206 "Про встановлення розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста" протягом періоду з 1 серпня 2011 року по 1 червня 2014 року не забезпечено надходження до спеціального фонду міського бюджету пайової участі у розвитку інфраструктури м. Бар в загальній сумі 1436600,8 грн.

Також, у акті ревізії зазначено, що в порушення п.п.1, 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, із змінами, п.п.3, 6, 7 ст.8 Закону України від 16 липня 1996 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. п. 2.14., 2.15. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, бухгалтером ОСОБА_5 протягом ревізійного періоду проведено оплату фактично понесених витрат на прибирання будівлі Ради, спожитих орендарями на загальну суму 11025,36 грн., чим завдано шкоди (збитків) міському бюджету на вказану суму.

В подальшому, позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу за № 02-08-25-15/6516 від 21 серпня 2014 року.

Позивач зазначає, що відповідачем в добровільному порядку повністю не усунено порушення, зафіксовані в акті ревізії та викладені в листі - вимозі № 02-08-25-15/6516 від 21 серпня 2014 року, що і слугувало підставою для звернення з відповідним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі і апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі-Положення) її визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (п.1 цього Положення).

Держфініспекція утворена шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010.

Частиною 1 ст.1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-ХІІ) встановлено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.4 п.4 Положення).

Пункт 7 ст.10 Закону № 2939-XII закріплює право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування (п.1 цього Порядку).

За правилами п.2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом ч.6 ст.2 Закону № 2939-XII порядок проведення Держфінінспекцією державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, за правилами п.п.45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з п. 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Визначаючись щодо вимоги про зобов'язання забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 "Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч.1, 2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.

У розумінні цього Закону, замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (п.4 ч.1 ст.1 Закону).

Ключовим критерієм, за наявності якого виникає обов'язок замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту згідно ч.2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є наявність у нього наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

Згідно вимог ч.2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовника взяти участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виникає тільки тоді, коли у нього є намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, а не здійсненні реконструкції об'єкту нерухомості, як це зазначено позивачем в акті ревізії від 01.08.2014 року № 08-13/63.

Як вбачається з акту ревізії, у 39 із 40 об'єктів мова йде про здійснення їх реконструкцію, а не про забудову земельних ділянок як зазначено у ч.2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Такий висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.26 Закону № 3038, в силу якої забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності висновків контролюючого органу щодо виникнення обов'язку замовника реконструкції взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

В рішенні господарського суду Вінницької області від 06.11.2014 року по справі № 902/1374/14 (за позовом Барської міської ради до ФОП ОСОБА_6 про зобов'язання укласти договір про пайову участь суд дійшов висновку, що відповідач здійснив реконструкцію власного нерухомого майна, не маючи наміру щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, а тому не є "замовником" у розумінні ст.40 Закону № 3038.

Щодо посилань позивача на ч.1 ст.2 Закону № 3038, в силу якої планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає в тому числі і реконструкцію існуючої забудови та територій колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дана стаття містить посилання на окремі види діяльності, кожен з яких не має безпосереднього зв'язку із вимогами ст.40 Закону, яка в свою чергу, передбачає конкретну діяльність замовника, пов'язану із забудовою земельної ділянки.

Разом з тим, формуючи вимогу про забезпечення надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., відповідач керувався нормою ч.3 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в силу якої пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. При цьому залишено поза увагою відповідачем той факт, що норма ч.3 ст.40 набрала чинності з 01.01.2013 року.

Частиною 3 та абз.7 ч.9 ст.40 Закону № 3038 встановлено, що замовник будівництва має перераховувати визначену для нього величину коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Тобто, до 1 січня 2013 року замовник будівництва у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування, є право на відстрочення сплати коштів пайової участі на період після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, але не пізніше 01.01.2013 року, часу, коли набуває чинності інша законодавча норма.

Відповідно до ч.5 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Враховуючи стадію укладення договору про пайову участь, можливо зробити висновок, що розмір такої пайової участі визначається від кошторисної вартості будівництва, яка встановлюється при розробці проекту будівництва, а не від фактичної кошторисної вартості будівництва.

Однак, як вбачається з акту ревізії під час перевірки та формування вимог, контролюючим органом величина пайової участі визначалася виходячи із даних декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що суперечить нормі ч.5 ст.40 Закону. Також, не було враховано, що значна частина об'єктів введена в експлуатацію до 01.01.2013 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога позивача сформована: "забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар", а також те, що дана вимога охоплює як вжиття заходів з метою укладення договорів про пайову участь у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Бар так і проведення подальшої роботи з метою стягнення внесків із пайової участі.

Крім того, що за висновком наведеним вище обов'язок сплачувати внески із пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури не поширюється на замовників реконструкції, та інших наведених вище обставин, контролюючим органом не враховано наступне.

Згідно ч.9 ст.40 Закону, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Із зазначеної норми слідує, що для того щоб забезпечити законний механізм укладення договорів і тим самим виконати вимоги відповідач повинен отримати звернення від замовників. Проте, виходячи із норм ст.40 Закону, замовники не зобов'язані після введення об'єктів в експлуатацію звертатися до відповідача та ініціювати укладення договорів, що фактично свідчить про відсутність законного механізму виконання адресованих відповідачу вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувана вимога в частині забезпечення надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн. не ґрунтується на вимогах закону, а тому не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги в частині зобов'язання відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_7 - 101,02 грн., АТ "Укрінбанк" - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ "Держземагенства" - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № 31525931700012 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 "Інші надходження" колегія суддів вважає, що вона пред'явлена без достатніх правових підстав, оскільки з огляду на відсутність серед умови договору оренди обов'язку орендарів компенсовувати вартість послуг із прибирання першого поверху приміщення ради, інших підстав для виникнення такого обов'язку (які б узгоджувались із ст.174 ГК України) судом не встановлено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням 29 сесії Ради 6 скликання від 28 вересня 2012 року затверджено Положення про оренду комунального майна територіальної громади м. Бар, однак у договори оренди зміни щодо врахування площ загального користування до орендованих площ не внесено, а тому і говорити про обов'язок орендарів компенсовувати вартість послуг із прибирання площ приміщень, які не є предметом договору оренди немає підстав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем в порушення ч.1 ст.71 КАС України не було надано достатньо належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог, натомість вони були повністю спростовані відповідачем.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи та дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Гонтарук В. М.

/підпис/ Смілянець Е. С.

З оригіналом згідно:

секретар