Ухвала

від 04.08.2016 по справі 802/3663/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року м. Київ К/800/17942/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до виконавчого комітету Барської міської ради про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Барської міської ради, в якому просить суд зобов'язати відповідача виконати викладені у листі від 21.08.2014 №02-08-25-15/6516 вимоги, а саме:

забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту»;

відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_2 - 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження».

Позовні вимоги мотивовано відсутністю факту добровільного виконання відповідачем вимоги від 21.08.2014 №02-08-25-15/6516 у відповідній частині.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Державна фінансова інспекція у Вінницькій області із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області проведено ревізію бюджету міста Бар у виконавчому комітеті Барської міської ради за період з 01.08.2011 по 01.06.2014, за результатами якої складено акт від 01.08.2014 №08-13/63.

На підставі акту ревізії від 01.08.2014 №08-13/63 Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області сформовано та на адресу відповідача надіслано вимогу від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 «Про усунення виявлених порушень».

Вимогами від 21.08.2014 року № 02-08-25-15/6516 відповідача, з поміж іншого, зобов'язано: забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту»;

відобразити дебіторську заборгованість за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_5 - 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження».

У відповідь на отриману вимогу від 21.08.2014 № 02-08-25-15/6516 відповідач повідомив Державну фінансову інспекцію у Вінницькій області про її часткове виконання, зазначивши, що в іншій частині вимога не ґрунтується на законі.

Вказуючи на відсутність факту виконання відповідачем вимоги від 21.08.2014 № 02-08-25-15/6516 у повному обсязі, Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з хибності висновків акту ревізії, на підставі яких позивачем сформовано вимогу.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, вважаючи при цьому за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-ХІІ) встановлено, що головним завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Пункт 7 статті 10 Закону № 2939-XII закріплює право органу державного фінансового контролю пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14.

Як убачається зі змісту позовної заяви, орган державного фінансового контролю просить суд зобов'язати відповідача виконати вимогу від 21.08.2014 №02-08-25-15/6516, а саме: забезпечити надходження до цільового фонду міського бюджету внеску пайової участі замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Бар в сумі 1421713,3 грн., з подальшим зарахуванням коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту».

Тобто, вимога, з метою примусового виконання якої органом державного фінансового контролю подано даний позов, вказує на виявлені збитки, що заподіяні, за посиланням позивача, підконтрольній установі. При цьому, відповідачем за даним позовом органом державного фінансового контролю визначено також підконтрольну установу.

У той же час, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю до особи, якою заподіяно такі збитки, а також виходячи з того, що правильність обчислення таких збитків має перевірятися судом, що розглядає позов про стягнення, колегія суддів, зважаючи на принцип обов'язковості судового рішення, виходячи із суб'єктного складу спірних правовідносин та завдань адміністративного судочинства, вказує на відсутність підстав для вжиття заходів судового захисту інтересів держави у спосіб, заявлений позивачем за вказаним позовом.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Аналізуючи позицію судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для примусового зобов'язання відповідача виконати вимогу в частині відображення дебіторської заборгованості за ФСС з ТВП - 873,62 грн., ПП ОСОБА_2- 101,02 грн., АТ «Укрінбанк» - 983,13 грн., державна нотаріальна контора - 787,95 грн., управління агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації - 4285,70 грн., відділ «Держземагенства» - 3771,26 грн., та забезпечити повернення коштів на рахунок № НОМЕР_1 в УДКСУ у Барському районі, МФО 802015, код 21080500 «Інші надходження», колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року №237, дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

В силу зазначеного Положення, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Згідно з частиною першою 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; б) з акту управління господарською діяльністю; в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; д) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності; е) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, передумовою виникнення обов'язку відповідача відобразити у бухгалтерському обліку суми дебіторської заборгованості є господарські зобов'язання, які виникають із підстав передбачених Господарським кодексом України.

Натомість, позивач пред'явивши перед відповідачем вимогу викладену у листі від 21 серпня 2014 року № 02-08-25-15/6516 про зобов'язання відобразити дебіторську заборгованість перед окремими учасниками господарських правовідносин не врахував, що господарські зобов'язання, які могли б бути підставою для такого між виконавчим комітетом Барської міської ради та вказаними у вимозі суб'єктами, що б призвели до формування такої дебіторської заборгованості не існували.

Так, ревізією встановлено, що частина приміщень Барської міської ради орендується іншими юридичними особами, в тому числі ФСС з ТВП, ПП ОСОБА_2, АТ «Укрінбанк» державною нотаріальною конторою, управлінням агропромислового розвитку Барської районної державної адміністрації та відділом «Держземагенства».

Підставою для користування вказаними суб'єктами вільними приміщеннями Барської міської ради (вільними приміщеннями 2-3 поверхів) є укладені між ними господарські договори, факт існування яких сторонами не заперечується. При цьому окремі приміщення загального користування не являються предметом таких договорів.

Разом із тим, до висновків позивача про наявність підстав для формування та відображення дебіторської заборгованості призвело судження про те, що орандарі приміщень, з поміж іншого, повинні проводити компенсацію відповідачу послуг на прибирання першого поверху приміщення Ради, яким користуються вказані вище орендарі для того, щоб переміщуватися до орендованих приміщень.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено. що основні договори оренди укладені позивачем із зазначеними орендарями не передбачають обов'язок із такого відшкодування, про що зазначено у Акті перевірки від 1 серпня 2014 року № 08-13/63.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: