Постанова

від 27.01.2015 по справі 910/12473/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року Справа № 910/12473/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Панової І.Ю., суддів -Білошкап О.В., Погребняка В.Я., за участю представників сторін:

ПАТ " РЕАЛ БАНК " - Мельника М.В.,

ТОВ "ЕКСМО" - Сисова В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 в частині розстрочення виконання рішення у справі № 910/12473/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСМО" про стягнення 1 754 404,20 грн,-

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.09.2014 року (суддя Шкурдова Л.М.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСМО" та стягнено з ТОВ "ЕКСМО" на користь на користь ПАТ "РЕАЛ БАНК" 1 754 404,20 грн, а також, розстрочено виконання рішення суду шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСМО" на користь ПАТ "РЕАЛ БАНК" суми в загальному розмірі 1 754 404,20 грн щомісячними платежами у розмірі 73 100,18 грн. кожен, протягом 12.09.2014 - 12.09.2016.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 (колегія суддів: Шапран В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "РЕАЛ БАНК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 в частині розстрочення виконання зазначеного рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов ПАТ "РЕАЛ БАНК", посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.4, 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.121 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2015 продовжено строк розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" та відкладено розгляд справи на 27.01.2015р.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ "Реал Банк" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Ексмо" грошових коштів в розмірі 1 754 404,20 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову ПАТ "Реал Банк" до ТОВ "Ексмо" та стягнення грошових коштів в розмірі 1 754 404,20 грн., суд першої інстанції послався на те, що вимоги банка є законними та обґрунтованими, крім того, суд врахував факт визнання відповідачем існуючої суми заборгованості перед позивачем та відсутність контррозрахунку відповідача.

Разом з тим, розглянувши заяву відповідача про розстрочення суми боргу строком на три роки, врахувавши факт наявності непогашеної заборгованості позивача перед відповідачем в сумі 1212206,92 грн. та обставини, що ускладнюють виконання даного рішення, які полягають, зокрема, у скрутному фінансово-економічному становищі відповідача, суд першої інстанції, керуючись п. 6 ст. 83 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вказаної заяви та розстроченню прийнятого рішення від 12.09.2014 на два роки шляхом сплати рівними щомісячними платежами у розмірі 73 100,18 грн. кожен, протягом 12.09.2014 - 12.09.2016.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказаний висновок судів попередніх інстанцій стосовно розстрочки виконання прийнятого у справі рішення зроблений без повного та всебічного дослідження всіх суттєвих обставин справи та без урахування вимог чинного законодавства.

Згідно п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, господарський суд має право у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення.

Так, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, господарський суд повинен дослідити можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на те, що нормами чинного ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення, суд оцінює докази, які підтверджують такі обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для розстрочення виконання прийнятого рішення, не з'ясував, чи довів відповідач належними доказами наявність виняткових обставин, які ускладнюють виконання даного рішення та роблять його неможливим.

Так, суд першої інстанції лише послався на наявність у справі документів, наданих відовідачем, а саме, звітів про суми нарахованої заробітної плати та фінансових звітів підприємства. При цьому, суд не зазначив, яким чином вказані документи підтверджують скрутний фінансово-економічний стан даного підприємства (наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо).

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст.43 ГПК України належним чином не перевірив доводів позивача щодо можливих негативних наслідків для нього при затримці виконання даного рішення.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не надав їм належної правової оцінки.

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всупереч вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не розглянув в повному обсязі доводи, які були викладені в апеляційній скарзі банку та належним чином не перевірив висновки суду першої інстанції.

Вказане порушення норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду від 12.092014 шляхом сплати ТОВ "ЕКСМО" на користь ПАТ "РЕАЛ БАНК" щомісячними платежами у розмірі 73 100,18 грн. кожен, протягом 12.09.2014 - 12.09.2016 зроблені без дослідження в повному обсязі всіх суттєвих обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 в частині розстрочення сплати ТОВ "ЕКСМО" на користь ПАТ "РЕАЛ БАНК" щомісячними платежами у розмірі 73 100,18 грн. кожен, протягом 12.09.2014 - 12.09.2016 прийняті з порушенням норм ст.43 ГПК України, без повного та всебічного дослідження всіх суттєвих обставин справи, тому підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 в частині розстрочення виконання рішення у справі № 910/12473/14 скасувати.

Справу № 910/12473/14 в частині розстрочення виконання рішення передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

Головуючий: Панова І.Ю. Судді: Білошкап О.В. Погребняк В.Я.