Постанова

від 23.01.2015 по справі 803/2691/14

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2015 року Справа № 803/2691/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання - Новак Л.О.,

за участю представників позивача Савчук М.В., Парфенюка А.С.,

представників відповідача Мандзирохи А.О., Подойлова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропостач» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агропостач» (далі - ТзОВ «Захід Агропостач») звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року за №0012742202, яким зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 6 246 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 26 листопада 2014 року №9155/22-02/355143982 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Захід Агропостач» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Екодит» (далі - ТзОВ «Екодит»), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року». Перевіркою встановлено завищення податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2014 року по операціях із товариством з обмеженою відповідальністю «Грандпостач» (далі - ТзОВ «Грандпостач») на суму 90 806 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ за серпень 2014 року по операціях із ТзОВ «Екодит» на суму 83 541 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про те, що діяльність ТзОВ «Захід Агропостач» по придбанню запчастин та інструментів від ТзОВ «Екодит» виходить за межі правового поля для надання податкових вигод третім особам, а саме для ТзОВ «Грандпостач», оскільки вважає, що договірні зобов'язання сторонами виконані, а реальність їх виконання підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, зазначає, що відповідачем порушено вимоги підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, а саме, порушено порядок проведення документальної позапланової перевірки, а також, розпочато та проведено перевірку без вручення наказу про проведення перевірки до її початку.

З наведених підстав просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року за №0012742202.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні від 13 січня 2015 року пред'явленні позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що в ході перевірки не встановлено походження придбаних та реалізованих товарів, що свідчить про нереальність здійснення операцій щодо придбання запчастин та інструментів у ТзОВ «Екодит» та в подальшому їх реалізації ТзОВ «Грандпостач». Позивачем до моменту проведення перевірки не надано жодних документів на підтвердження походження товарів. Крім того, зазначає, що Луцькою ОДПІ ГУ ДФС було направлено запит для надання документів щодо підтвердження господарських операцій між ТзОВ «Захід Агропостач» та ТзОВ «Екодит», проте позивачем було надано не в повній мірі саме тих документів, що підтверджують походження товару, адже придбані товарно-матеріальні цінності є імпортованими.

Посилається на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представники позивача, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представники відповідача, кожен зокрема, підтримали доводи, наведені у запереченнях, додатково зазначили, що перевірка проведена правомірно, так як відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України надіслання наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки є умовою для проведення документальної невиїзної позапланової перевірки. Просили у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що в.о. начальника Луцької ОДПІ ГУ ДФС 24 листопада 2014 року, на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, видано наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Захід Агропостач» з питань здійснення фінансово-господарських операцій із ТзОВ «Екодит» за серпень 2014 року та використання в господарській діяльності товарів (робіт, послуг) придбаних у зазначеного суб'єкта господарської діяльності.

На підставі наказу від 24 листопада 2014 року №2 позивачу направлено повідомлення від 24 листопада 2014 року №000005 про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Захід Агропостач».

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

В період з 25 листопада 2014 року по 26 листопада 2014 року Луцькою ОДПІ ГУ ДФС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Захід Агропостач» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Екодит», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 1 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2014 року №9155/22-02/355143982.

Перевіркою встановлено порушення: пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, а саме, завищено податкові зобов'язання з ПДВ за серпень 2014 року по операціях із ТзОВ «Грандпостач» на суму 90 806 грн.; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, а саме, завищено податковий кредит з ПДВ по операціях із ТзОВ «Екодит» за серпень 2014 року на суму 83 541 грн.

Відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись із висновками перевірки, позивач подав заперечення від 2 грудня 2014 року на акт від 26 листопада 2014 року №9155/22-02/355143982, проте листом від 9 грудня 2014 року №887/10/03-18-22-02 Луцька ОДПІ ГУ ДФС повідомила, що результати перевірки залишає без змін.

За наслідками перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року за №0012742202, яким зменшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 6 246 грн.

Висновки перевірки про неправомірне формування податкового кредиту та суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування базуються на тому, що діяльність ТзОВ «Захід Агропостач» по придбанню запасних частин та інструментів від ТзОВ «Екодит» виходить за межі правового поля та здійснюється для надання податкових вигод третім особам, а саме, для ТзОВ «Грандпостач». За результатами перевірки не підтверджено операції із придбання ТзОВ «Захід Агропостач» запасних частин та інструментів від ТзОВ «Екодит» на загальну суму 501 246 грн. 06 коп., в тому числі ПДВ 83 541 грн. 01 коп. та подальшої їх реалізації для ТзОВ «Грандпостач» на суму 544 836 грн. 60 коп., в тому числі ПДВ 90 806 грн. 10 коп.

Однак, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ ГУ ДФС, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів Луцької ОДПІ ГУ ДФС, судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, належного оформлення первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2014 року між ТзОВ «Екодит» (постачальник) та ТзОВ «Захід Агропостач» (покупець) укладено договір поставки №1/08, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар (передавати у власність покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Предметом постав є товар (запасні частини). Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідного товару, що оформляється видатковою накладною. Умови поставки кожної партії товару (під партією товару розуміється товар, об'єднаний одним рахунком та накладною) окремо узгоджується сторонами. Ціна за одиницю товару встановлюється згідно рахунку, або окремим протоколом погодження цін, та вказується в накладних на відповідний товар. Загальна ціна даного договору становить суму вартостей товару, поставленого постачальником покупцю згідно та протягом дії цього договору.

На виконання умов договору від 25 серпня 2014 року №1/08 ТзОВ «Захід Агропостач» за період з 1 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року було придбало у ТзОВ «Екодит» запасні частини на суму 501 246 грн. 05 коп., в тому числі ПДВ 83 541 грн. 01 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних від 25 серпня 2014 року №331 на суму 372 426 грн. 90 коп., від 29 серпня 2014 року №402 на суму 128 819 грн. 15 коп. та копіями податкових накладних від 25 серпня 2014 року №331 на суму 372 426 грн. 90 коп., в тому числі ПДВ 62 071 грн. 15 коп., від 29 серпня 2014 року №402 на суму 128 819 грн. 15 коп., в тому числі ПДВ 21 469 грн. 86 коп.

Розрахунок по договірних зобов'язаннях між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень від 8 вересня 2014 року №44 на суму 372 426 грн. 90 коп. та від 17 вересня 2014 року №80 на суму 128 819 грн. 15 коп.

Поставку товару здійснено відповідно до укладеного між ТзОВ «Захід Агропостач» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 1 серпня 2014 року №020814, що також підтверджується копіями товарно-транспортних накладних від 25 серпня 2014 року та від 29 серпня 2014 року.

Передача товару від продавця ТзОВ «Екодит» покупцеві ТзОВ «Захід Агропостач» відбулася на підставі довіреностей від 25 серпня 2014 року №30 та від 29 серпня 2014 року №32, які зареєстровані в Журналі реєстрації довіреностей ТзОВ «Захід Агропостач» за 2014 рік.

Придбаний ТзОВ «Захід Агропостач» в серпні 2014 року товар (запасні частини в асортименті) реалізований на ТзОВ «Грандпостач», що підтверджується копіями видаткових накладних від 26 серпня 2014 року №52 на суму 404 815 грн., від 30 серпня 2014 року №53 на суму 140 021 грн. 56 коп. та копіями податкових накладних від 26 серпня 2014 року №1 на суму 404 815 грн., в тому числі ПДВ 67 469 грн. 17 коп., від 30 серпня 2014 року №3 на суму 140 021 грн. 56 коп., в тому числі ПДВ 23 336 грн. 93 коп. Оплата за товар проведена в серпні - вересні 2014 року в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень від 27 серпня 2014 року №101, від 27 серпня 2014 року 602, від 8 вересня 2014 року №651, від 17 вересня 2014 року №686, від 25 вересня 2014 року №707. Передача товару ТзОВ «Грандпостач» відбулася за актами приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 26 серпня 2014 року та 30 серпня 2014 року.

На думку суду, всі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Отже, зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, належними доказами підтверджено факт поставки товару - запасних частин від постачальника та їх перевезення.

Суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства України згідно із статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Отже, на думку суду, позивачем правомірно сформовано податковий кредит та суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а висновки податкового органу є неправомірними.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки від 26 листопада 2014 року №9155/22-02/355143982 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак встановлення відповідачем завищення податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2014 року по операціях із ТзОВ «Грандпостач» на суму 90 806 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ за серпень 2014 року по операціях із ТзОВ «Екодит» на суму 83 541 грн., є необґрунтованим та безпідставним. Таким чином, адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2014 року за №0012742202.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 12 грудня 2014 року за №0012742202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропостач» (43017, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Мамсурова, будинок 8Б, офіс 3, код ЄДРПОУ 35143982) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк