Рішення
від 27.01.2015 по справі 911/4888/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. справа № 911/4888/14

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Італгриб», Київська обл., м. Васильків

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Валентина, ЛТД», Київська обл., м. Васильків

про стягнення 1 226 569,23 гривень

за участю представників:

від позивача: Сень К.В. (договір б/н від 01.09.2014)

від відповідача: Крикунов О.В. (довіреність б/н від 28.11.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.11.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Італгриб» (далі-ТОВ «Італгриб»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Валентина, ЛТД» (далі-ТОВ ВКФ «Валентина, ЛТД»/відповідач) про стягнення 1 226 569,23 грн, з яких: 885 575,06 грн заборгованості за договором поставки №000003 від 01.01.2011, 210 097,55 грн пені, 17 268,30 грн 3% річних та 113 628,32 грн інфляційних втрат, нарахованих станом на 05.11.2014.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2014 порушено провадження у справі №911/4888/14 та призначено справу до розгляду на 02.12.2014.

Разом з позовними вимогами позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача у розмірі заявлених позовних вимог та судових витрат.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого позивачем заходу до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

28.11.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

В судових засіданнях 02.12.2014, 16.12.2014, 13.01.2015 та 20.01.2015 оголошувалась перерва до 16.12.2014, 13.01.2015, 20.01.2015 та 27.01.2015 відповідно.

20.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача 1 286 022,48 грн, з яких: 885 575,06 грн заборгованості за договором поставки №000003 від 01.01.2011, 167 201,61 грн пені, 22 439,86 грн 3% річних та 188 328,45 грн інфляційних втрат, нарахованих станом на 15.01.2015.

Частиною 4 статті 22 ГПК України унормовано, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативних приписів, суд дійшов висновку, що збільшення розміру позовних вимог слід розуміти, як збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а тому позивач вправі збільшити розмір вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах первісно заявленого періоду (з 05.12.2013 по 05.11.2014), у зв'язку з чим збільшені вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.12.2013 по 15.01.2015 за своєю правовою природою є зміною предмету спору.

Водночас, розгляд даної справи по суті було розпочато в судовому засіданні 02.12.2014, що підтверджується протоколом судового засідання від 02.12.2014.

Таким чином, позивачем, в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України, було змінено предмет даного позову шляхом зміни (збільшення) періоду розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат після початку розгляду даної справи по суті.

З огляду наведеного, заява позивача про зміну розміру позовних вимог від 20.01.2015 судом не приймається в силу її невідповідності вимогам ст. 22 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 01.01.2011 між ТОВ «Італгриб» та ТОВ ВКФ «Валентина, ЛТД» було укладено договір поставки №000003 (далі-договір №000003), на виконання умов якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 1 171 594,01 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видаткових накладних:

- №373 від 01.12.2013 на суму 254 008,87 грн.,

- №1 від 03.01.2014 на суму 261 273,60 грн.,

- №12 від 03.02.2014 на суму 104 716,80 грн.,

- №32 від 03.04.2014 на суму 63 705,60 грн.,

- №33 від 03.04.2014 на суму 192 512,38 грн.,

- №48 від 03.04.2014 на суму 36 028,80 грн.,

- №57 від 09.04.2014 на суму 52 012,80 грн.,

- №97 від 12.05.2014 на суму 51 105,60 грн.,

- №110 від 22.05.2014 на суму 47 455,20 грн.,

- №153 від 24.06.2014 на суму 45 010,08 грн.,

- №171 від 03.07.2014 на суму 45 010,08 грн.,

- №180 від 12.07.2014 на суму 18 754,20 грн.

Наведені накладні містять посилання на рахунки на оплату:

- №ВН-00000405 від 01.12.2013 на суму 254 008,87 грн.,

- №ВН-00000001 від 03.01.2014 на суму 261 273,60 грн.,

- №ВН-00000012 від 03.02.2014 на суму 104 716,80 грн.,

- №ВН-00000031 від 03.04.2014 на суму 63 705,60 грн.,

- №ВН-00000032 від 03.04.2014 на суму 192 512,38 грн.,

- №ВН-00000046 від 03.04.2014 на суму 36 028,80 грн.,

- №ВН-00000055 від 09.04.2014 на суму 52 012,80 грн.,

- №ВН-00000093 від 12.05.2014 на суму 51 105,60 грн.,

- №ВН-00000110 від 20.05.2014 на суму 47 455,20 грн.,

- №ВН-00000150 від 24.06.2014 на суму 45 010,08 грн.,

- №ВН-00000168 від 03.07.2014 на суму 45 010,08 грн.,

- №ВН-00000405 від 12.07.2014 на суму 18 754,20 грн., як на підставу вчинення даних правочинів. При цьому, наведені рахунки на оплату містять посилання на договір поставки, як на підставу їх вчинення без зазначення реквізитів відповідного договору. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Натомість відповідач свої зобов'язання в частині оплати вартості поставленого товару виконав частково, сплативши лише 286 018,95 грн в тому числі: 233 087,87 грн за рахунком ВН-00000405 від 01.12.2013 та 33 010,08 грн за рахунком №ВН-00000150 від 24.06.2014, у зв'язку з чим 04.09.2014 позивачем в особі АО «Українська правнича компанія» було надіслано відповідачу претензію №1 про погашення існуючої заборгованості за договором.

Посилаючись на те, що відповідач решту вартості отриманого товару не оплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 885 575,06 грн заборгованості по оплаті вартості товару, поставленого за вищезазначеними накладними згідно договору №000003 від 01.01.2011.

На підтвердження проведення відповідачем часткових розрахунків за спірними накладними та наявності заявленої до стягнення заборгованості суду надано довідку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №Р1В11/02-590 від 26.11.2014 та, відповідно, копію підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків станом на липень 2014 року. При цьому, зазначені у вказаній довідці додаткові оплати відповідача у розмірі 20 000,00 грн згідно призначення платежу, були зараховані в рахунок оплати рахунка №354 від 06.06.2014, який не входить до переліку спірних у даній справі.

Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на його необґрунтованість, позаяк господарські зобов'язання за договором №000003 від 01.01.2011, посилання на який покладено в основу обґрунтування позовних вимог, припинились внаслідок належного виконання сторонами своїх зобов'язань шляхом поставки позивачем протягом січня-серпня 2011 погодженого сторонами обсягу товару (50 тон) та, відповідно, оплати відповідачем цього товару у повному обсязі, що свідчить про безпідставність посилань позивача на поставку товару за спірними накладними саме в рамках означеного договору.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 174 Господарського кодекс України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи ч. 2 ст. 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 1.1-1.3 договору №000003 від 01.01.2011 передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити покупцю «міцелій грибів» в кількості 50 тонн, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Продукція за цим договором поставляється покупцю в кількості, обсязі та строки відповідно до заявок, поданих покупцем.

Заявки подаються за 25 днів до початку місяця, в якому планується відвантаження продукції.

Виходячи зі змісту наведених пунктів, суд дійшов висновку про визначення сторонами обсягів товару, який підлягає поставці - 50 тон, а також визначення умов, за яких відбувається поставка товару за договором - подання покупцем заявок на поставку визначеної кількості товару.

Водночас, у відповідності до наданих суду підписаних та скріплених відбитками печаток сторін видаткових накладних, договірне зобов'язання по поставці товару, загальною вагою 50 тон позивачем було виконано у повному обсязі протягом січня-серпня 2011, у той час, як доказів подання відповідачем, як покупцем, заявок на поставку більшої кількості товару, ніж це визначено умовами договору, суду не надано. При цьому, відсутність заявок відповідача на поставку товару за спірними накладними визнається також і позивачем.

З огляду наведеного, а також враховуючи відсутність доказів внесення сторонами змін до договору щодо збільшення обсягів товару, який підлягає поставці та/або порядку його поставки в частині подання покупцем заявок, суд дійшов висновку про недоведеність посилань позивача на поставку товару за спірними накладними на суму 1 171 594,01 грн. в рамках виконання своїх зобов'язань саме за договором №000003 від 01.01.2011, а відтак відсутність підстав для застосування його положень при вирішенні даного спору.

Натомість, статтями 181, 193 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативних приписів, вчинення сторонами дій, пов'язаних із передачею однією особою іншій у власність товару, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), свідчить про виникнення між сторонами цивільно-правових відносин купівлі-продажу, незалежно від підстави виникнення у продавця (постачальника) обов'язку по передачі товару: будь-то - виконання умов двосторонньо підписаного договору, чи низка разових поставок, оформлених видатковими накладними та довіреностями на прийняття товару.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що підписання відповідачем, як покупцем, спірних видаткових накладних, які є первинними обліковими документами та фіксують найменування, кількість, ціну товару, тобто містять всі істотні умови договору, є свідченням того, що між сторонами спору виникли договірні відносини у вигляді укладення договору купівлі-продажу у простій письмовій формі, і ця домовленість є підставою для виникнення у між ними майново-господарських зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2014 у справі №911/171/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд з цим, належне виконання продавцем зобов'язань по продажу (поставці) товару є підставою виникнення у нього права на отримання вартості поставленого товару, а у покупця - зобов'язання сплатити поставлений йому товар невідкладно після прийняття товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2013 №5002-8/481-2011.

З огляду наведеного, підписання відповідачем накладних №373 від 01.12.2013, №1 від 03.01.2014, №12 від 03.02.2014, №32 від 03.04.2014, №33 від 03.04.2014, №48 від 03.04.2014, №57 від 09.04.2014, №97 від 12.05.2014, №110 від 22.05.2014, №153 від 24.06.2014, №171 від 03.07.2014, №180 від 12.07.2014 без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, в силу положень ст. 692 ЦК України, породжує в останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі до 03.12.2013, 05.01.2014, 05.02.2014, 05.04.2014, 05.04.2014, 05.04.2014, 11.04.2014, 14.05.2014, 24.05.2014, 26.06.2014, 05.07.2014 та 14.07.2014 відповідно.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи те, що станом на день прийняття рішення відповідач поставлений позивачем товар оплатив частково, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 885 575,06 грн заборгованості по оплаті вартості товару, поставленого за накладними №373 від 01.12.2013, №1 від 03.01.2014, №12 від 03.02.2014, №32 від 03.04.2014, №33 від 03.04.2014, №48 від 03.04.2014, №57 від 09.04.2014, №97 від 12.05.2014, №110 від 22.05.2014, №153 від 24.06.2014, №171 від 03.07.2014, №180 від 12.07.2014 підлягає задоволенню як така, що доведена належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними, позивач просить суд стягнути, зокрема, 210 097,55 грн пені, нарахованої з урахуванням здійснених часткових розрахунків, за періоди:

з 05.12.2013 по 05.11.2014 на 21 000,00 грн заборгованості за накладною №373 від 01.12.2013,

з 07.01.2014 по 05.11.2014 на 261 273,60 грн заборгованості за накладною №1 від 03.01.2014,

з 07.02.2014 по 05.11.2014 на 104 716,80 грн заборгованості за накладною №12 від 03.02.2014,

з 07.04.2014 по 05.11.2014 на 63 705,60 грн заборгованості за накладною №32 від 03.04.2014,

з 07.04.2014 по 05.11.2014 на 192 512,38 грн заборгованості за накладною №33 від 03.04.2014,

з 07.04.2014 по 05.11.2014 на 36 028,80 грн заборгованості за накладною №48 від 03.04.2014,

з 13.04.2014 по 05.11.2014 на 52 012,80 грн заборгованості за накладною №57 від 09.04.2014,

з 16.05.2014 по 05.11.2014 на 31 105,60 грн заборгованості за накладною №97 від 12.05.2014,

з 26.05.2014 по 05.11.2014 на 47 455,20 грн заборгованості за накладною №110 від 22.05.2014,

з 28.06.2014 по 05.11.2014 на 12 000,00 грн заборгованості за накладною №153 від 24.06.2014,

з 07.07.2014 по 05.11.2014 на 45 010,08 грн заборгованості за накладною №171 від 03.07.2014,

з 16.07.2014 по 05.11.2014 на 18 754,20 грн заборгованості за накладною №180 від 12.07.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами статей 230, 231 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може стягуватись виключно у випадку, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін) чи законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2013 у справі №4/5014/2433/2012.

З огляду наведеного, враховуючи недоведеність позивачем підставності посилань на поставку товару за спірними накладними саме в рамках договору №000003 від 01.01.2011, що унеможливлює застосування його положень при вирішенні даного суду, у той час, як відповідальність за порушення строків оплати вартості поставленого товару за кожною спірною накладною окремо у вигляді пені та її розміри сторонами не передбачена, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 210 097,55 грн пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №910/7821/13.

Крім того, оскільки у задоволенні вимоги по стягнення пені судом відмовлено з огляду на її необґрунтованість, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, нарахованої на суму боргу, яка існувала до 01.12.2013. До того ж, предметом розгляду даної справи є заборгованість, яка виникла лише з 03.12.2013.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару, позивач також просить суд стягнути 113 628,32 грн інфляційних втрат та 17 268,30 грн 3% річних, нарахованих з урахуванням здійснених часткових розрахунків, за періоди: