Постанова

від 28.01.2015 по справі 826/18990/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 січня 2015 року № 826/18990/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинним наказу від 22 жовтня 2014 року № 3078 та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2014 року № 163426552201, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» (далі - ТОВ «Веллтоп», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про:

- скасування податкового повідомлення-рішення № 163426552201 від 25.11.2014 року;

- визнання нечинним наказу від 22.10.2014 року за № 3078 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" (код за ЄДРПОУ 36087018)».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним було надано на вимогу податкового органу всі документи, що підтверджують достовірність виконання ТОВ «Імпреза Плюс» та ТОВ «Внучата» умов договорів поставки. Вказані документи, на думку позивача, підтверджують виконання ним усіх законодавчих умов для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з вказаними товариствами.

А тому, відповідачем було протиправно прийнято наказ від 22.10.2014 року за № 3078 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" (код за ЄДРПОУ 36087018)».

Позивач також зазначає, що його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому, також звертає увагу, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником до податкового кредиту. Вказане також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03) та ухвалами Вищого адміністративного суду України.

Також, позивач зазначає, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід наголосити, що наявність мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

А тому, враховуючи зазначене, позивач вважає, що винесені відповідачем наказ від 22.10.2014 року за № 3078 та податкове повідомлення-рішення № 163426552201 від 25.11.2014 є протиправними, а отже - підлягають скасуванню.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що оскаржувані наказ на проведення перевірки та податкове повідомлення-рішення прийняті на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд дійшов висновку подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Веллтоп» (код ЄДРПОУ36087018) зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 18 серпня 2008 року, запис в ЄДР № 1 070 102 0000 034152. Місцезнаходження ТОВ «Веллтоп»: 01019, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41.

ТОВ «Веллтоп» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 21 серпня 2008 року за № 49942 та станом на час перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно свідоцтва від 10 лютого 2012 року № 200024247 позивач має статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 360870126554).

До видів діяльності ТОВ «Веллтоп» за КВЕД відповідно до Довідки серії АА № 643850 від 24 вересня 2012 року відносяться: 46.11 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильного сировиною та напівфабрикати; 46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперів або товарах.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 3078 від 22.10.2014 року проведено невиїзну документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Веллтоп» (код ЄДРПОУ36087018) з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з ТОВ «Внучата» (код за ЄДРПОУ 32938801) та ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 38893185) за період з 01.05.2014 року по 31.05.2014 року, за результатами якої складено акт від 05 листопада 2011 року № 1047/26552201/36087018.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 18.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 , п. 201.10 ст.201 p.V Податкового кодексу України від 02 дня 2010 року №2755-VI, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість загальну суму на суму 675 021, 00 грн., в тому числі по періодах за:

· за січень 2014 року - 27 217, 00 грн.;

· за лютий 2014 року - 220 877, 00 грн.;

· за березень 2014 року - 220 268, 00 грн.;

· за квітень 2014 року - 130 955, 00 грн.;

· за травень 2014 року - 75 704, 00 грн.

13 листопада 2014 року ТОВ «Веллтоп» подано до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення ( вих. № 545) на акт перевірки від 05 листопада 2011 року № 1047/26552201/36087018.

25 листопада 2014 року на підставі вказаного вище акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 163426552201, яким згідно п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 18.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 , п. 201.10 ст.201 p.V Податкового кодексу України від 02 дня 2010 року №2755-VI, ТОВ «Веллтоп» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 012 532, 00 грн., в тому числі - 675 021, 00 грн. - основний платіж, 337 511, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Незгода з вказаними рішеннями обумовила позивача звернутися з позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп», виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 Податковий кодекс України (далі - ПК України) визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 20.1. 4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Перелік обставин за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка наведений у ст. 78 ПК України.

Зокрема, відповідно до п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема:

- за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

Згідно з п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 79.1, 79.2 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок згідно з пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України не є обов'язковою.

Зазначена норма кореспондується з пунктами 2.3, 2.4 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків та внесення змін до наказу ДПА України від 27.05.2008 № 355, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 14 квітня 2011 року № 213 (далі - Методичні рекомендації № 213).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2014 року податковим органом ТОВ «Веллтоп» було надіслано письмовий запит № 45374/10/26-55-22-01 щодо надання пояснень та їх документального підтвердження по господарських відносин позивача з ТОВ «АТП-2010» (код за ЄДРПОУ 36955600) за жовтень 2013 року, ТОВ «Внучата» (код за ЄДРПОУ 32938801) за період січень-квітень 2014 року, ТОВ «ЗЕЛЕНЕЦЬКЕ» (код за ЄДРПОУ 30795974) за березень 2014 року, ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (38893185) за період травень-червень 2014 року, ТОВ «МАРК-1» (код за ЄДРПОУ 39197015) за червень 2014 року.

06 жовтня 2014 року ТОВ «Веллтоп» листом за № 484 на запит відповідача від 11.03.2013 року № 4767/10/22-40 надано витребувані документи.

22 жовтня 2014 року було видано наказ № 3078 про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Веллтоп» (код ЄДРПОУ 38039563) по взаємовідносинам з ТОВ «Внучата» (код за ЄДРПОУ 32938801) та ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 38893185) за період з 01.05.2014 року по 31.05.2014 року.

За наслідками проведеної перевірки ТОВ «Веллтоп», відповідачем складено акт від 05 листопада 2011 року № 1047/26552201/36087018.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 163426552201 від 25 листопада 2014 року.

Таким чином, наказ відповідача було реалізовано, перевірка була фактично проведена, за результатами якої контролюючим органом прийнято рішення щодо збільшення позивачу грошового зобов'язання зі сплати ПДВ.

З приводу встановлених під час розгляду вказаної адміністративної справи фактів суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, п. 8 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому, задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача.

Згідно позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, враховуючи викладене вище вимога позивача про визнання нечинним наказу від 22.10.2014 року за № 3078 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" (код за ЄДРПОУ 36087018)», задоволена бути не може.

У той же час, щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення на загальну № 163426552201 від 25.11.2014 року, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- вивезення товарів за межі митної території України;

- виключено;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 133320071 (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 - ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996 -ХІV).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 Положення).

В силу пункту 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справ, позивач за період з 01.01.2014 року по 31.05.2014 року задекларував податок на додану вартість на загальну суму 115 096, 00 грн.

Перевіркою повноти такого нарахування по взаємовідносинах з ТОВ «Внучата» (код за ЄДРПОУ 32938801) та ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 38893185) за період з 01.01.2014 року по 31.05.2014 року контролюючим органом встановлено його заниження всього на суму 675 021, 00 грн.

У той же час, позивач в підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності визначення податкових зобов'язань за вказаний період надано суду:

- договір поставки від 19 травня 2014 року № 19-05-14, укладений між ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (Постачальник) та ТОВ «Веллтоп» (Покупець), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця висівки пшеничні гранульовані, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплати його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору.

На виконання вказаного договору позивачем надано суду копії: специфікації, видаткових накладних, податкових накладних, реєстру довіреностей, банківських виписок.

Як вбачається з специфікації № 1 від 21.05.2014 року за вказаним договором умовою поставки визначено СРТ - м. Миколаїв, вул. Турбинна, 15-А (ТОВ «Таір Трейд»).

Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС-2010 СРТ тлумачиться, як товар доставляється перевізнику замовника у зазначеному місці призначення.

Позивачем також під час розгляду справи було надано договір № 2/6 від 21.06.2013 року про транспортно-експедиційне обслуговування, укладений з ТОВ «Таір Трейд» та на підтвердження його виконання реєстри перевезень.

Зокрема, у відповідності до умов зазначеного договору вказане товариство здійснює зберігання та відвантаження вантажу на складському приміщенню за адресою: м. Миколаїв, вул. Турбінна, 15А.

Відповідно до реєстру накладних (зведення) ТОВ «Таір Трейд» у періоді, що здійснювалася перевірка, від контрагента позивача ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС»/«ІНВЕСТ» автопідприємствами «Діонісій VN», «Иванов», «Боровик» було поставлено 21.05.2014 року ватаж вагою 194340 т. нетто, та 22.05.2014 року вагою 32600 т. нетто, що відповідає видатковим накладним № РН-0000001 від 21.05.2014 року та № РН-0000002 від 22.05.2014 року виписаними ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС».

У той же час, суд звертає увагу на ту обставину, що назва підприємств-постачальників у реєстрі та видаткових накладних є різною. При цьому, відповідні товарно-транспорті накладні позивачем в обґрунтування позовних вимог суду надано не було.

Також позивачем було надано копію договору поставки № Ж-03 від 16 січня 2014 року, укладений між ТОВ «Внучата» (Постачальник) та ТОВ «Веллтоп» (Покупець), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у встановлений Договором термін товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Товаром, що поставляється за Договором є сільського господарська продукція, яка визначається сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору. При тлумаченні умов даного Договору, сторони застосовують Міжнародні правила тлумачення термінів ІНКОТЕРМС (у редакції 2010 року), за винятком застережень прямо передбачених цим Договором та з урахуванням особливостей, пов'язаних з внутрішньодержавним характером цього договору.

На виконання вказаного договору позивачем надано суду копії: специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень.

Втім, вказані документи судом не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до умов п. 3.1 Договору № Ж-03 від 16 січня 2014 року поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії та строк поставки Товару вказується в специфікації.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що при здійсненні поставки партії Товару Постачальник зобов'язаний надати Покупцю оригінали наступних документів:

- рахунок-фактуру;

- видаткову накладну;

- податкову накладну;

- посвідчення (сертифікат) якості на Товар;

- товарно-транспортну накладну;

- якщо Постачальник є сільгоспвиробником Товару: довідку торгово-промислової палати або органу місцевого і самоврядування про такий статус Постачальника; копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців; копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (із стат. управління); копію свідоцтва про реєстрацію сільгосппідприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ (за наявності такого); копію форми державних статистичних спостережень №129-сг «Підсумки збору урожаю сільськогосподарських культур»; копію витягу з Державного земельного кадастру щодо підтвердження права власності або користування земельною ділянкою; копію статуту підприємства (права і обов'язки виконавчого органу);

- підтвердження про повноваження керівників - директори, гол. бухгалтера (копії наказів, протоколи зборів засновників про призначення керівників): копії сторінок паспортів, копії довідок про привласнення ідентифікаційного номера керівників.

- банківські реквізити на фірмовому бланку завірені підписами керівників і печаткою підприємства(ФОП);

- копію декларації по ПДВ з відміткою про прийняття ГНАУ за останній період.

Як вбачається з наданих копій специфікацій, позивач придбавав у ТОВ «Внучата» макуху соняшникову ГОСТ 80-9, одиниця виміру -тонна.

Відповідно до наданих позивачем специфікацій, умови постачання визначені СРТ за адресою: м. Миколаїв, вул. Турбинна, 15-а (ТОВ «Таір Трейд»)/м. Миколаїв, вул. Проектна, 1-а (ТОВ «Евері»).

При цьому, як вбачається з реєстру ТОВ «Таір Трейд» у періоді, що здійснювалася перевірка постачання вантажу ТОВ «Внучата» здійснювалося автотранспортом останнього, а складання товарно-транспортних накладних відбувалося не у всіх випадках.

У той же час, позивачем, крім копій специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, копії товарно-транспортних накладних надано не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до спільного наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» типовими формами первинного обліку роботи вантажного автомобіля є зокрема, товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН).

Згідно з пунктом 2 вказаного наказу застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 № 493 (далі - Правила перевезення), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Пунктом 11.5. пункту 11 Правил передбачено: товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно з підпунктом 11.7. пункту 11 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

Суд також зазнає, що позивачем на виконання умов вказаного договору також не надано посвідчення (сертифікат) якості на придбаний Товар.

Як вбачається з наданих відповідачем актів Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 13.06.2014 року № 1576/2203/32938801 ««Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Внучата» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Гай-Вінниця» (код за ЄДРПОУ 38896872) за лютий-березень 2014 року, ТОВ «НЬЮІСТ Україна» (код за ЄДРПОУ 38830722) за грудень 2013 року, ТОВ «Ротор-Ф» (код за ЄДРПОУ 38896909) за січень 2014 року», від 17.04.2014 року № 1046/22-03/32938801 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Внучата» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ФГ «ЛАН-ЛВП» (код за ЄДРПОУ 35155317) за вересень 2013 року та ТОВ «РОТОР-Ф» (код за ЄДРПОУ 38896909 ) за листопад 2013 року, лютий 2014 року» та від 22.07.2014 року № 1983/2203/32938801 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Внучата» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Побережжя» (код за ЄДРПОУ за 31675648) за квітень 2014 року», податковим органом встановлено відсутність у ТОВ «Внучата» необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для здійснення діяльності та відсутність керівних осіб та працюючого персоналу за місцем реєстрації підприємства.

Також з акту ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.08.2014 року № 806/26-58-22-01-17/38893185 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 38893185) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2014 року по 30.06.2014 року», вбачається, що у ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності. Вказаним актом також встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) від постачальника-підприємства до ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС», що в свою чергу свідчить про відсутність поставки товарів (робіт, послуг) від останнього до підприємств-покупців. Вказане свідчить про те, що про те, що правочини між ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» та контрагентами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а вказана діяльність спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вимоги третім особам.

Тобто, вказаними актами встановлена неможливість фактичного здійснення господарських операцій вказаних суб'єктів господарювання через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій вказаними суб'єктами господарювання щодо виконання робіт та надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пунктів 185.1,188.1,187.1 статей 185, 188, 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу встановлених фактів, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року за № 2657-XII визначено, що податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Джерела отримання податкової інформації, яка може бути використана контролюючим органом для забезпечення його діяльності визначені статтею 72 ПК України.

Зокрема, відповідно до підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 ПК України контролюючим органом використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю.

Враховуючи викладене, використання податковим органом під час проведення перевірки та складання за її результатами висновку інформації викладеної в актах (довідках) перевірок (звірок) інших платників податків є правомірним, оскільки вони підтверджують або спростовують дані обліку суб'єкта господарювання, який перевіряється та отримані у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Окрім цього, суд зазначає, що наявність у позивача документів, які відповідно до Податкового кодексу України є необхідними для формування податкового кредиту з податку на додану вартість (податкові накладні) виданих вказаними вище його контрагентами не є безумовною підставою для віднесення їх сум до податкового кредиту, оскільки відомості зазначені в них не підтверджені як під час перевірки податковим органом, так і під час розгляду вказаної адміністративної справи та є такими, що не можливо ідентифікувати для використання в межах господарської діяльності позивача.

Отже, з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів, суд вважає, що належним чином оформлені документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг та поставленого товару.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема, те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.01.2011 року.

Також, як встановлено під час розгляду даної адміністративної справи всі первинні фінансово-господарські документи від імені ТОВ «Внучата» підписані директором ОСОБА_1 У той же час, згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців його керівником значиться ОСОБА_2

За вказаних обставин, надані позивачем первинні документи, в тому числі і щодо підтвердження подальшого використання в господарській діяльності придбаного у ТОВ «Внучата» та ТОВ «ІМПРЕЗА ПЛЮС» товару не можуть бути належними доказами, які свідчать про його постачання саме зазначеними контрагентами.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2014 року № 163426552201 ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому, скасуванню не підлягає.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволені адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», суд вирішив стягнути з позивача 4 384, 80 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» судовий збір у розмірі 4 384, 80 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко