Постанова

від 02.02.2015 по справі 908/3223/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р. Справа № 908/3223/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояпиній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Бобров Д.Л.,паспорт СА 349822 від 23.01.1997 - ліквідатор

відповідача - Станкова Г.Ф., за дов.№24 від 01.02.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод", м. Запоріжжя (вх. №4383 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 19 листопада 2014 року по справі №908/3223/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД", м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод", м.Запоріжжя

про стягнення 74 884,61 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.11.2014 року по справі №908/3223/14 (суддя Дроздова С.С.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод" задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД" 70828,61 грн. заборгованості, 1728,04 грн. судового збору.

Публічне акціонерне товариство "Запорізький автомобілебудівний завод" з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2014 по справі №908/3223/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Запорозької області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки з використанням давальницької сировини за №10/01/11, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується у узгоджені сторонами строки, на умовах, визначеними договором, поставити товар виготовлений із власного матеріалу, відповідно до специфікації №2, та із власного матеріалу з використанням давальницької сировини покупця, відповідно специфікації №3, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Для переробки покупець надає постачальнику давальницьку сировину відповідно специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору. (п.1.2 договору).

Результат переробки давальницької сировини є готова продукція, вказана в специфікаціях №2-3, які є невід'ємними частинами договору (п.1.3 договору).

У відповідності до п.2.2 договору поставка товару здійснюється по узгодженим цінам, вказаним в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість договору по специфікаціям №2-3 на дату укладення договору складає 760128,99 грн. у тому числі НДС 126688,17 грн. (п.2.6 договору).

Загальна вартість товару, який має бути поставлений, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) по видам, групам, підгрупам маркам, типам, розмірам, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару встановлюються у специфікація №2-3 по узгодженню сторін (п.3.1 договору).

Крім того, сторони встановили у договорі (п.4.1), що строки (періоди), об'єми поставки товару визначаються специфікаціями №2-3 по узгодженню сторін.

Договір, зокрема розділ 7, покладає на покупця зобов'язання оплатити поставлений товар не пізніше 15 календарних днів від дати поставки товару постачальником.

Контрагенти договору визначили, що даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011, проте в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 договору).

Одночасно сторонами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій, відповідно до яких зобов'язаними сторонами було узгоджено номера деталей, найменування товару, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікаціє є невід'ємною частиною договору.

До договору поставки сторонами було укладено низку договорів про внесення змін та доповнень.

Так, додатковою угодою №8 від 01.11.2011 внесені зміни до п. 2.4 договору №10/01/11 від 10.01.2011 та викладено його в наступній редакції: «загальна вартість договору становить 4851770,44 грн., в тому числі НДС - 808628,41 грн., у відповідності до якої сума додаткової угоди №8 складає 54955,68 грн., в тому числі НДС 9159,28 грн.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано у листопаді-грудні 2011 року товар на загальну суму 70828,61 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, які підписаними сторонами без будь-яких зауважень.

Постановою господарського суду Запорізької області від 17.05.2013 у справі №908/56/13-г визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Боброва Д.Л (ліцензія Міністерства юстиції України АД №077574 від 31.10.2012).

У відповідності до ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 18.01.2013) у постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку (частина 1 статі 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 18.01.2013).

Враховуючи, що за Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод", згідно даних бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД", рахується заборгованість, ліквідатор банкрута звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо наявної кредиторської заборгованості (лист вих.№03-190314 від 19.03.2014).

За результатами розгляду пропозиції, Публічне акціонерне товариство "Запорізький автомобілебудівний завод" листом від 15.04.2014 за №454/ЗППоб відмовився підтвердити заборгованість підприємства-відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД".

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по погашенню заборгованості за поставлений товар, позивач в особі ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад, ЛТД", посилаючись на норми статей 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 господарського кодексу України та статей 1,2. 15 Господарського процесуального кодексу України був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-банкрута.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не подав.

Колегія суддів апеляційної інстанції цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, вважає його цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що базується на належних доказах, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши умови договору поставки з використанням давальницької сировини №10/01-11 від 10.01.2011, на підставі якого виникло грошове зобов'язання між сторонами, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов'язанні з купівлею та продажем майна (товару).

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар договором не визначений.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які також підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Частиною 2 вказаної норми передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам вказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар не пізніше 15 календарних днів від дати поставки товару постачальником. (п.7.1 договору).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 70828,61 грн. відповідачем суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 70828,61 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, строк оплати товару, у відповідності до п. 7.1 договору є таким, що настав.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У зв'язку з викладеним вбачається, що судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі, у встановлені договором строки. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення 70828,61 грн. заборгованості за поставлений товар.

Щодо доводів скаржника в апеляційній скарзі про необхідність застосування до умов договору поставки з використанням давальницької сировини за №10/01/11 від 10.01.2011 норми права які регулюють правовідносини пов'язані із договором підряду, колегія суддів зазначає наступне.

Поняття операції з давальницькою сировиною визначено у пп. 14.1.134 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу. Так, операція з давальницькою сировиною - це операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) з метою одержання готової продукції за відповідну плату.

До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20% загальної вартості готової продукції.

Давальницькою сировиною згідно з пп. 14.1.41 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу є сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

Правові відносини між замовником та виконавцем оформлюються відповідним договором. Договір на переробку сировини належить до договорів підряду, за яким одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик виконати роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу).

Учасниками договору щодо операцій з давальницькою сировиною є замовник - суб'єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину для виготовлення готової продукції, та виконавець - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює переробку давальницької сировини.

В умовах договору має бути передбачено строки виконання робіт (послуг) та умови розрахунків за виконану роботу (послугу). Крім того, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ст. 843 Цивільного кодексу). За домовленістю сторін розрахунки за надання послуг з переробки сировини можуть бути як коштами, так і частиною готової продукції.

Якщо у договорі підряду не встановлено строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 Цивільного кодексу).

Водночас ст. 849 цього Кодексу передбачено право замовника в будь-який час відмовитися від договору підряду. Умовою реалізації цього права законодавець визначив виплату підрядникові плати за виконану частину роботи та відшкодування йому збитків, завданих розірванням договору.

Передача сировини для перероблення оформлюється актом приймання-передачі та видатковою накладною. Після закінчення процесу переробки складається акт про виконані роботи та надається звіт про фактичне використання сировини у кількісному вимірі.

Проте, заявником апеляційної скарги не надано на підтвердження своєї позиції відповідних документів, а саме акту приймання-передачі, в якому б зазначалося про кількість готової продукції, залишків та відходів переробки, кошторису витрат на виготовлення готової продукції, звітів про фактичне використання давальницької сировини та видаткових накладних із вказівкою на найменування давальницької сировини, її кількість, ціні й загальна вартості.

Таким чином, колегією суддів встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 19.112014 по справі №908/3223/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобілебудівний завод", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19 листопада 2014 року по справі №908/3223/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.