Ухвала

від 22.01.2015 по справі 2а-13200/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/800/10321/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013

у справі № 2а-13200/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрелектромонтаж»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр електромонтаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Центрелектромонтаж») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.07.2012 №000172260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Віп Трейд» за період з 01.12.2010 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт від 14.06.2012 №1335/22-621/32771740.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1, п. 201.2 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України) та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 №969 , зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 за №1401/18696 (далі по тексту - Порядок), в результаті чого ТОВ «Центрелектромонтаж» занижено податок на додану вартість на загальну суму 569793,00 грн., а саме: за березень 2011 року на суму 428199,00 грн., за червень 2011 року на суму 90621,00 грн., за серпень 2011 року на суму 50973,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 7478,00 грн. за червень 2011 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №0000172260, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 569538,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 12745,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва не доведено, що зміст угод між позивачем та його контрагентом не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу .

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Центрелектромонтаж» (покупець) та ТОВ «Віп трейд» (постачальник) були укладені договори поставки від 28.02.2011 №3, від 09.06.2011 №10.

На виконання зазначених договорів ТОВ «Віп трейд» було виписано рахунки-фактур, видаткові накладні та податкові накладні.

Судами було досліджено вказані первинні документи та зроблено висновок про їх відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою виникнення права на податковий кредит.

Таким чином, включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, відображених у отриманих від ТОВ «Віп трейд» податкових накладних, було здійснено ним на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства, а суми ПДВ підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Віп трейд», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми, сплачені по правовідносинах із ТОВ «Віп трейд» були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді.

Крім того, судами вірно зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Віп трейд» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров