Ухвала

від 02.02.2015 по справі 813/403/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 р. Справа № 876/10215/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автовсім» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

16.01.2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними дії працівників ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської області ДПС щодо проведення позапланової виїзної перевірки в період з 29.11.2012 року по 30.11.2012 року.

05.03.2013 року ТзОВ «Автовсім» було подано заяву про уточнення і збільшення позовних вимог, згідно якої позивач, відмовляючись від попередніх позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004072321 від 21.12.2012 року, №000406232 від 21.12.2012, №0000012240 від 12.02.2013 року, №0000022240 від 12.02.2013 року, №0000002240 від 12.02.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оспорюванні ним податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0004072321 від 21.12.2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №000406232 від 21.12.2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0000012240 від 12.02.2013 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0000022240 від 12.02.2013 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0000002240 від 12.02.2013 року.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що в порушення пп.181.1 ст.181, п.п.183.1, п.п.183.2, п.п.183.9, 183.10 ст.183 розділу ПК України, позивач не зареєструвався як платник ПДВ з 11.10.2012 року та не нараховувало податкові зобов'язання з ПДВ за жовтень 2012 року на суму 233 330 грн., та за листопад 2012 року на суму 386 940 грн. Також вказують на те, що безпідставно було взято до уваги представлену позивачем у судовому засіданні 26.06.2013 року реєстраційну заяву платника ПДВ за формою №1-ПДВ, як зазначається ним 08.10.2012 року, тобто у строк визначений чинним законодавством України, оскільки подана заява ніяким чином не підтверджує факт її отримання податковим органом та не може бути взята до уваги як належний та допустимий доказ.

Особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «Автовсім» як юридична особа зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради. На податковий облік позивача взято 18.05.2011 року у ДПІ у Сихівському районі м.Львові.

До 05.12.2012 року ТзОВ «Автовсім» не було зареєстроване як платник ПДВ.

У вересні 2012 року ТОВ «Автовсім» досягло обсягу здійснення операцій з постачання товарів/послуг більше 300 000 гривень.

Відповідно до п.181.1 ст.181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Податкового кодексу України, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відтак, у ТзОВ «Автовсім» виник обов'язок зареєструватися як платник ПДВ у відповідності до норм податкового законодавства України.

Пунктом 183.2 ст.183 ПК України передбачено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Отже, ТзОВ «Автовсім» було зобов'язане подати відповідну заяву про реєстрацію платником ПДВ до 10 жовтня 2012 року.

Як підтверджено матеріалами справи, ТзОВ «Автовсім» було подано реєстраційну заяву платника ПДВ за формою №1-ПДВ до Сихівської ДПІ 08.10.2012 року, тобто у строк, визначений чинним законодавством України. Копія реєстраційної заяви, яка відповідає Положенню про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №1394 від 07.11.2011 року, подана позивачем та долучена до матеріалів справи.

У відповідності до п.183.9 ст.183 ПК України, у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку орган державної податкової служби зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку не пізніше наступного робочого дня після бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом 5 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку органом державної податкової служби.

Однак, позивач не отримав свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ у визначений термін після подання реєстраційної заяви від 08.10.2012 року. При цьому, позивач також не повідомлявся органом податкової служби ані про необхідність надати нову заяву про реєстрацію, ані про відмову в реєстрації платником ПДВ.

У зв'язку із чим, ТзОВ «Автовсім» було повторно подано необхідні документи, а також направлено письмове звернення до відповідача від 10.12.2012 року щодо повідомлення про результати розгляду його реєстраційних заяв. Лише після чого, 05.12.2012 року позивач був зареєстрований відповідачем платником ПДВ та 17.02.2012 року йому було видане свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ.

Слід зважити на те, що видача позивачеві свідоцтва платника ПДВ підтверджує і той факт, що позивач звертався до відповідача із відповідною реєстраційною заявою, оскільки подання такої заяви є безумовною підставою для проведення реєстрації платником ПДВ та видачі свідоцтва. Відповідно, така обставина спростовує твердження відповідача про неподання позивачем реєстраційної заяви та підтверджує доводи позивача. У судовому засіданні представник відповідача не змогла пояснити та обґрунтувати те, що органом ДПІ було проігноровано вказаний лист-звернення.

Враховуючи такі обставини, необґрунтованим є посилання відповідача (у поясненнях та актах №2261/22-4/37693154 від 30.11.2012 року і №141/22-4/37693154 від 01.02.2013 року) щодо необхідності застосування до позивача відповідальності згідно п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України, оскільки позивачем реєстраційна заява до органу державної податкової служби подавалася у строки, що визначені чинним законодавством України.

Загалом і безпідставним є застосування до позивача відповідальності згідно п.117.1 ст.117 ПК України з приводу накладення штрафу за неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом. Оскільки подання позивачем реєстраційної заяви для реєстрації платником ПДВ, у порядку та строки визначені чинним законодавством України, виключають її застосування щодо нього.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що невчасна реєстрація позивача платником ПДВ була обумовлена саме відповідачем, оскільки, зі сторони позивача усі необхідні дії для проведення реєстрації були вжиті, однак, реєстрація була проведена з запізненням із обставин незалежних від волі позивача та на які він впливу не мав.

Отже, спірні податкові повідомлення-рішення №0004072321 від 21.12.2012 року, №0000022240 від 12.02.2013 року, №000002240 від 12.02.2013 року щодо нарахування фінансових (штрафних) санкцій згідно п.117.1 ст.117 ПК України є такими, що винесені безпідставно, оскільки порушення норм податкового законодавства зі сторони позивача не мало місце, а відповідні твердження відповідача спростовуються матеріалами справи.

Також за результатами перевірок відповідачем було винесено два податкові повідомлення-рішення (№000406232 від 21.12.2012 року і №0000012240 від 12.02.2013 року) щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України.

Так, пунктом 58.1 ст.58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення виноситься контролюючим органом також у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 Податкового кодексу України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Виходячи із змісту зазначеної норми, слід розуміти, що контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов'язань лише у разі якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п.10 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1492 від 25.11.2011 року, податкова звітність з ПДВ подається до органу державної податкової служби особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість.

Відповідно, до моменту реєстрації платником ПДВ позивач не має права подавати такі декларації, що, зокрема, підтверджує й Узагальнююча податкова консультація щодо окремих питань, пов'язаних з обов'язковою реєстрацією осіб як платників податку на додану вартість, наказ №588 від 06.07.2012 року, яка на запитання №2 дає відповідь, що особа, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість, не має права подавати податкові декларації з податку на додану вартість.

Отже, у зв'язку із законодавчою забороною подавати податкову звітність з ПДВ (податкові декларації з ПДВ), до моменту реєстрації платником ПДВ (у даному випадку - до 05.12.2012 року), у контролюючого органу немає можливості застосувати п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, оскільки неможливо встановити заниження або завищення суми податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових деклараціях, у зв'язку із тим, що такі податкові декларації не подаються та об'єктивно відсутні.

Відповідно до п.203.2 ст.203 ПК України, яка передбачає, що платник податку зобов'язаний самостійно сплачувати суму податкового зобов'язання, яка зазначена у поданій ним податковій декларації. Однак, як уже було зазначено, позивач до моменту реєстрації платником ПДВ не мав права подавати податкову декларацію з ПДВ та, відповідно, у зв'язку із відсутністю податкових декларацій відсутня й вказана у них сума податкового зобов'язання.

Враховуючи наведене вище, суд вважає неправомірним застосування до позивача норм п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.58.1 ст.58 ПК України, а тому спірні податкові повідомлення-рішення №000406232 від 21.12.2012 року, №0000012240 від 12.02.2013 року щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, є такими, що винесені безпідставно.

Також неможливо залишити поза увагою і ту обставину, що податок на додану вартість - це непрямий податок, реальним платником якого є покупець товарів, робіт чи послуг, який оплачує їх вартість у сукупності з таким податком. Однак, у даному випадку, увесь фінансовий тягар із сплати ПДВ покладається не на покупця, а на продавця - позивача. Окрім того, до моменту реєстрації платником ПДВ та отримання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, особа позбавлена права формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування, що суперечитиме також нормі п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України, яка передбачає, що права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування позбавлені ті особи, які не подали до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, однак, як вказано вище позивачем така заява подавалася. Відповідно, зобов'язання органами державної влади особи, яка не зареєстрована платником ПДВ, до сплати податку призводитиме до виникнення у неї фактичних збитків. Така ситуація буде суперечити принципу рівності усіх платників перед законом і таким чином поставить їх у нерівне становище.

Суд першої інстанції правильно зазначив, з чим погодилась колегія суддів, що ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської області ДПС, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, та нею не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року у справі №813/403/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний