Постанова

від 29.01.2015 по справі 823/3659/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року справа № 823/3659/14

11 год. 10 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Демченко Н.Ю.,

представника позивача - Мунько Є.С. (згідно з довіреністю),

представника відповідача - Барабаш О.П. (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті-Інвест» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

03.12.2014 товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті-Інвест» (далі-позивач) звернулось у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі-відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі-ППР) від 02.09.2014 №0002762301 і №0002752301; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 1827,00грн.

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно, на думку позивача, зробив висновок про безтоварність його господарських операцій з ТОВ «Росс-Сталь» і ТОВ «Аленгрос» та не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку і податкової звітності, якими підтверджується їх реальність. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів. Тому вважає незаконним донарахування йому грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та з податку на прибуток.

Відповідач проти задоволення позову заперечував на тій підставі, що оскаржуване рішення прийняте у зв'язку з виявленою неможливістю вчинення господарських операцій з ТОВ «Росс-Сталь» і ТОВ «Аленгрос» з урахуванням реального часу та місця їх вчинення, із-за відсутності у вказаних підприємств достатніх ресурсів для вчинення відповідних правочинів, а також відсутності у позивача належним чином оформлених документів бухгалтерського обліку, які би додатково підтверджували реальність виконання господарських операцій.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції у спорі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" зареєстроване як юридична особа з 30.12.2003 (код ЄДРПОУ 32795688).

Суд встановив, що відповідно до наказу від 13.08.2014 №1341 головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у м. Черкасах Щербина Т.А. здійснила позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Росс-Сталь» за жовтень 2013 року і ТОВ «Аленгрос» за лютий 2014 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2013 року, на суму 925,00грн. та 3460,00грн. - за лютий 2014 року; а також підп.14.1.27. п.14.1. ст.14, ст.44, п.138.2. ст.138, підп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, ст.ст.2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV), п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік у сумі 878,00грн.

За результатами перевірки складено акт від 19.08.2014 №293/23-01-22-06/32795688 (далі - акт перевірки), з якого вбачається, що до вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на ознаки, що реально правочини між позивачем та вказаними підприємствами не відбувалися. На підставі цього відповідач прийняв оскаржувані ППР від 02.09.2014: №0002762301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1098,00грн. (878,00грн. - основний платіж та 220,00грн. - штрафна (фінансова) санкція); №0002752301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5481,00грн. (4385,00грн. - основний платіж та 1096,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Для оцінки ППР №0002762301 про донарахування податку на прибуток із-за невизнання витрат позивача суд керувався такими нормами.

Згідно з підп.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування згідно з п.138.2. ст.138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат (правова позиція Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року).

Відповідно до ст.1 Закону 996-XIV первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд врахував ст.9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас ст.4 вказаного Закону України № 996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

З письмових доказів у справі суд встановив, що на підтвердження формування валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «Росс-Сталь» позивач надав суду видаткову накладну (далі - ВН) від 11.10.2013 №РС-0000145, відповідно до якої він придбав у зазначеного товариства проявник KORU FILM DEVELOPER (10 літрів) та фотоплівку KORU XRM на загальну суму 5546,89грн. (у т.ч. ПДВ - 924,48грн.).

Суд звернув увагу, що у цій ВН як доказ замовлення товару зазначено рахунок-фактура від 11.10.2013 №745. Однак, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, цього документу не надано. Згідно з даними зазначеної ВН товар отримав ОСОБА_4 за довіреністю від 11.10.2013 №41. Проте, журналу реєстрації довіреностей позивача за 2013 рік ні податковому органу, ні суду не надано.

На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Аленгрос» позивач надав суду ВН від 07.02.2014 №АГ-0000170, відповідно до якої він придбав у зазначеного товариства серветки Snowtex Style на загальну суму 20760.00грн. (у т.ч. ПДВ - 3460,00грн.).

Суд звернув увагу, що у цій ВН як доказ замовлення товару зазначено рахунок-фактура від 07.02.2014 №СФ-0000158. Однак, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, цього документу не надано.

Суд встановив відсутність у позивача договорів на придбання вищевказаного товару та доказів його походження (відповідності якості, дані про виробника тощо).

Позивач не надав жодних доказів погодження сторін щодо предмету договору (кількості, якості, номенклатури, тощо) термінів, умов транспортування товару. Отже, що сторони договору не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов господарських операцій, що підтверджує висновки відповідача про те, що господарські операції були зафіксовані лише на папері і реально не відбувалися.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка).

Первинними бухгалтерськими документами для договорів поставки є видаткові накладні, однак вони не є доказом погодженої волі сторін договору щодо всіх його істотних умов. З урахуванням грошових сум, на які придбавався товар, письмова форма щодо укладеного договору є обов'язковою. З огляду на кількість, масу (більше 200кг) та вартість вказаного у ВН товару та факт його передоплати 01.10.2013 до часу виписування ВН (11.10.2013) суд дійшов висновку, що відсутність договорів на їх придбання дає підстави для сумнівів про реальність правочинів. Крім того, вказаний факт викликає сумніви щодо правильності розрахунку витрат за рахунок цих правочинів з огляду на обов'язок відповідно до ПК України їх формувати виходячи з договірних цін.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Отже, бухгалтерські документи є первинними і дають право на формування витрат та право на податковий кредит лише у разі реального здійснення операцій з відповідним контрагентом. Однак ВН від вищевказаних контрагентів складені з порушенням таких вимог, що не дає змогу встановити, відповідно до яких договірних умов формуватимуться витрати позивача.

Суд звернув увагу, що як доказ переміщення товару від ТОВ «Аленгрос» позивач надав суду товарно-транспортну накладну (далі - ТТН) від 07.02.2014 №56. При цьому, у ній зазначено, що товар отримав ОСОБА_4 за довіреністю вантажоодержувача від 07.02.2014 №8. Однак, згідно з даними журналу обліку довіреностей позивача за 2014 рік 07.02.2014 ОСОБА_4 ця довіреність не видавалась.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363)

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).

Враховуючи, що місцезнаходженням контрагентів-постачальників позивача є м.Рівне, а позивача - м.Черкаси, зважаючи на вагу придбаного товару та віддаленість місцезнаходження з контрагентами, суд дійшов висновку, що відсутність належних доказів переміщення товару є додатковим доказом нереальності операцій.

Також підтвердженням безтоварності операцій позивача з ТОВ «Росс-Сталь» і ТОВ «Аленгрос» є відсутність у позивача книги складського обліку, оскільки не підтверджено рух придбаного товару на складі. Докази наявності складських приміщень за адресою позивача суду не надано. Зважаючи, що за адресою, вказаною у ТТН (вул.Смілянська, 2 у м.Черкаси), розміщений багатоквартирний житловий будинок, ці обставини додатково свідчать про обгрунтованість сумнівів щодо реальності правочинів.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач не довів зміни свого майнового стану у зв'язку з вищевказаними правочинами, а отже не підтвердив правомірність формування за рахунок них відповідного розміру витрат.

Не взято до уваги як докази реалізації товару, придбаного позивачем, копії ВН для ПАТ «Графія Україна», оскільки на вказаних ВН відсутні печатки підприємства - покупця товару. Крмі того, за обставин відсутності доказів обліку придбаного у вищевказаних підприємств товару на складі позивача, реалізація згідно з ВН для ПАТ «Графія Україна» у травні 2014 року не підтверджена достатніми доказами.

З акту перевірки ТОВ «Аленгрос» від 03.06.2014 №365/17-16-22-01/38930834 щодо правомірності формування податкового зобов'язання та кредиту з ПДВ за період 01.01.2013-30.04.2014 вбачається, що за даними податкової звітності у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, а підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням.

Крім того, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014180000000042 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аленгрос» (ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України).

З акту перевірки ТОВ «Росс-Сталь» від 04.06.2014 №366/17-16-22-01/32471420 щодо правомірності формування та сплати ПДВ за період 01.01.2013-30.04.2014 вбачається, що за даними податкової звітності у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи.

Слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014100060000083 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Росс-Сталь» (ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України) та ухилення від сплати податків, зборів (ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України).

Суд погоджується з доводами позивача, що акти податкової перевірки не є безумовним доказом безтоварності правочинів. Водночас, дані податкової звітності, зазначені в них, можуть бути використані як додаткова інформація, оскільки пунктом 83.1 ст. 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

У зв'язку з вищевикладеними обставинами справи суд дійшов висновку, що реально господарські відносини за вказаними документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди. Позивач не підтвердив формування витрат за вищевказаними видатковими накладними.

Включення до складу витрат вартості товарів за безтоварними операціями з ТОВ «Аленгрос» та ТОВ «Росс-Сталь» вплинуло на визначення податкового кредиту позивача та відповідно розрахунок сум ПДВ, що підлягали сплаті до бюджету.

Ст.200 ПК України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. П.200.1 цієї статті передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Об'єктом оподаткування відповідно до підп. "а" п.185.1 ст.185 ПК України є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно з п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг відповідно до підп. "а" п.198.1 ст.198 ПК України виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 198.3, 198.6 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зауважує, що право на формування податкового кредиту виникає у разі реального здійснення правочинів відповідно до вимог ст.198 ПК України. Тому, формування податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення на витрати відповідних сум за договірними зобов'язаннями є необґрунтованим.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є видана на вимогу покупця платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг податкова накладна (далі - ПН). Вимоги до обов'язкових реквізитів для ПН визначені ст.201 ПК України. Вона є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Надана позивачем на підтвердження права на формування податкового кредиту податкова накладна ТОВ «Аленгрос» від 07.02.2014 №53 виписана до договору поставки від 07.02.2014, а ПН ТОВ «Росс-Сталь» від 11.10.2013 №110 до договору поставки від 11.10.2013. При цьому, таких договорів ні під час податкової перевірки, ні під час судового розгляду справи позивач не надав.

Зважаючи на вищевикладені з'ясовані обставини, суд дійшов висновку, що зазначені ПН не дають права на формування податкового кредиту, а отже оскаржуване ППР про донарахування ПДВ є правомірним.

Щодо нарахування штрафних санкцій за оскаржуваними ППР, суд зазначає таке.

Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи, що виявлені податковим органом порушення знайшли своє підтвердження в суді, тому нарахування штрафних санкцій за оскаржуваними ППР суд вважає правомірним, а розмір застосованого штрафу відповідає вимогам п.123.1 ст.123 ПК України.

Враховуючи, що під час судового розгляду справи висновків акту податкової перевірки не спростовано, не підтверджено віднесення на витрати та формування відповідно сум податкового кредиту позивачем за правовідносинами із вказаними контрагентами у відповідний період, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах, відповідно та у спосіб, визначений діючим законодавством, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Отже позов є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Оскільки при подачі позовної заяви позивач відразу сплатив повну суму судового збору, а не 10% від його розміру, як це передбачено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача судового збору.

Керуючись ст.ст. 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті-Інвест» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 02.09.2014 №0002762301 та №0002752301 відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

3. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 03.02.2015