КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 823/3659/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Кучкарової Я.Д., представника позивача Мунько Е.Є., розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті-Інвест» звернулось у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002762301 і №0002752301; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 1827,00 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у позові відмовлено повністю.
Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" зареєстроване як юридична особа з 30.12.2003 (код ЄДРПОУ 32795688).
Суд встановив, що відповідно до наказу від 13.08.2014 №1341 головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у м. Черкасах Щербина Т.А. здійснила позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Росс-Сталь» за жовтень 2013 року і ТОВ «Аленгрос» за лютий 2014 року.
Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2013 року, на суму 925,00грн. та 3460,00грн. - за лютий 2014 року; а також підп.14.1.27. п.14.1. ст.14, ст.44, п.138.2. ст.138, підп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, ст.ст.2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV), п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік у сумі 878,00грн.
За результатами перевірки складено акт від 19.08.2014 №293/23-01-22-06/32795688 (далі - акт перевірки), з якого вбачається, що до вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на ознаки, що реально правочини між позивачем та вказаними підприємствами не відбувалися. На підставі цього відповідач прийняв оскаржувані ППР від 02.09.2014: №0002762301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1098,00грн. (878,00грн. - основний платіж та 220,00грн. - штрафна (фінансова) санкція); №0002752301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5481,00грн. (4385,00грн. - основний платіж та 1096,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).
Позивач, вважаючи неправомірними прийняті рішення відповідача, звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, дійшов висновку про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Позивач надав суду на підтвердження формування валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «Росс-Сталь» видаткову накладну від 11.10.2013 №РС-0000145, відповідно до якої він придбав у зазначеного товариства проявник KORU FILM DEVELOPER (10 літрів) та фотоплівку KORU XRM на загальну суму 5546,89грн. (у т.ч. ПДВ - 924,48грн.).
Суд першої інстанції вказав, що в поданій накладній як доказ замовлення товару зазначено рахунок-фактура від 11.10.2013 №745, проте ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, цього документу не надано. Згідно з даними накладної товар отримав ОСОБА_4 за довіреністю від 11.10.2013 №41, однак, журналу реєстрації довіреностей позивача за 2013 рік ні податковому органу, ні суду не надано.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рахунок-фактура від 11.10.2013 №745 не вказана в Акті перевірки як відсутня на момент проведення перевірки. Водночас долучена позивачем до апеляційної скарги рахунок-фактура відповідає вимогам первинного документу в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Аленгрос» позивач надав суду видаткову накладну від 07.02.2014 №АГ-0000170, відповідно до якої він придбав у зазначеного товариства серветки Snowtex Style на загальну суму 20760.00грн. (у т.ч. ПДВ - 3460,00грн.).
Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що у цій ВН як доказ замовлення товару зазначено рахунок-фактура від 07.02.2014 №СФ-0000158, проте ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, цього документу не надано.
Однак, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, зазначає, що рахунок-фактура від 07.02.2014 №СФ-0000158 не вказана в Акті перевірки як відсутня на момент проведення перевірки. Водночас долучена позивачем до апеляційної скарги рахунок-фактура відповідає вимогам первинного документу в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Окрім того, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що у позивача відсутні договори на придбання вищевказаного товару та доказів його походження (відповідності якості, дані про виробника тощо). Позивач не надав жодних доказів погодження сторін щодо предмету договору (кількості, якості, номенклатури, тощо) термінів, умов транспортування товару. А отже, сторони договору не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов господарських операцій, що підтверджує висновки відповідача про те, що господарські операції були зафіксовані лише на папері і реально не відбувалися.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ст.639 ЦК України договір може бути укладений в будь-якій формі, в тому числі, усній, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Законодавство, що регулює правовідносини щодо договорів постачання та купівлі- продажу передбачає письмову форму договору лише для окремих видів товарів, в тому числі: земельні ділянки, єдиний майновий комплекс, житловий будинок (квартира), або іншого нерухомого майна (ст.657, 712 ЦК України).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що укладаючи договори на поставку в усній формі, позивач діяв в межах чинного законодавства.
Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що як доказ переміщення товару від ТОВ «Аленгрос» позивач надав суду товарно-транспортну накладну (далі - ТТН) від 07.02.2014 №56.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363)
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).
Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що товар отримав ОСОБА_4 за довіреністю вантажоодержувача від 07.02.2014 №8. Однак, згідно з даними журналу обліку довіреностей позивача за 2014 рік 07.02.2014 ОСОБА_4 ця довіреність не видавалась.
Однак, колегія суддів з цього приводу зазначає, що згідно з нормами чинного законодавства, директор має право без довіреності отримувати товаро-матеріальні цінності, а тому з боку підприємства це не є порушенням.
Окрім того, суд першої інстанції вказав, що оскільки місцезнаходженням контрагентів-постачальників позивача є м.Рівне, а позивача - м.Черкаси, зважаючи на вагу придбаного товару та віддаленість місцезнаходження з контрагентами, відсутність належних доказів переміщення товару є додатковим доказом нереальності операцій. Також підтвердженням безтоварності операцій позивача з ТОВ «Росс-Сталь» і ТОВ «Аленгрос» є відсутність у позивача книги складського обліку, оскільки не підтверджено рух придбаного товару на складі. Докази наявності складських приміщень за адресою позивача суду не надано. Зважаючи, що за адресою, вказаною у ТТН (вул.Смілянська, 2 у м.Черкаси), розміщений багатоквартирний житловий будинок, ці обставини додатково свідчать про обгрунтованість сумнівів щодо реальності правочинів. А тому, відповідач не довів зміни свого майнового стану у зв'язку з вищевказаними правочинами, а отже не підтвердив правомірність формування за рахунок них відповідного розміру витрат.
Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції неправомірними з огляду на наступне.
Насамперед, господарські відносини з контрагентами, місцезнаходження яких є віддаленим, жодним чином не може братися до уваги, оскільки доцільність укладення угод з такими контрагентами, підприємство оцінює, керуючись економічними показниками, які забезпечують отримання прибутку.
Щодо відсутності у позивача книги складського обліку, то як зазначає апелянт, останній веде складський облік в електронному вигляді. Водночас вимоги про надання відповідних електронних витягів, суд першої інстанції під час розгляду справи не ставив.
Суд першої інстанції також не взяв до уваги як докази реалізації товару, придбаного позивачем, копії ВН для ПАТ «Графія Україна», оскільки на вказаних ВН відсутні печатки підприємства - покупця товару. Крмі того, за обставин відсутності доказів обліку придбаного у вищевказаних підприємств товару на складі позивача, реалізація згідно з ВН для ПАТ «Графія Україна» у травні 2014 року не підтверджена достатніми доказами.
Проте такий висновок колегія суддів вважає безпідставним, оскільки законом не передбачено обов'язкове проставлення на видатковій накладній печатки підприємства - отримувача товаро-матеріальних цінностей.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення взяв також до уваги і наступні обставини.
Зокрема, суд першої інстанції вважає, що з акту перевірки ТОВ «Аленгрос» від 03.06.2014 №365/17-16-22-01/38930834 щодо правомірності формування податкового зобов'язання та кредиту з ПДВ за період 01.01.2013-30.04.2014 вбачається, що за даними податкової звітності у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, а підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням.
Крім того, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014180000000042 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аленгрос» (ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України).
З акту перевірки ТОВ «Росс-Сталь» від 04.06.2014 №366/17-16-22-01/32471420 щодо правомірності формування та сплати ПДВ за період 01.01.2013-30.04.2014 вбачається, що за даними податкової звітності у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи.
Слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014100060000083 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Росс-Сталь» (ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України) та ухилення від сплати податків, зборів (ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України).
Керуючись наведеними обставинами, суд першої інстанції вказав, що хоч акти податкової перевірки не є безумовним доказом безтоварності правочинів, проте дані податкової звітності, зазначені в них, можуть бути використані як додаткова інформація, оскільки пунктом 83.1 ст. 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що реальні господарські відносини за вказаними документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди. З огляду на це, позивач не підтвердив формування витрат за вищевказаними видатковими накладними.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки неправомірними, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер і суб'єкт господарювання відповідно до закону не зобов'язаний повністю контролювати правомірність дій своїх контрагентів.
Керуючись наведеним колегія суддів приходить до висновку, що належними та допустимими доказами підтверджується правомірність формування позиваем податкового кредиту, а тому податкові повідомлення рішення від 02.09.2014: №0002762301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1098,00грн. (878,00грн. - основний платіж та 220,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція); №0002752301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5481,00грн. (4385,00грн. - основний платіж та 1096,00грн. - штрафна (фінансова) санкція), є неправомірними та підлягають скасуванню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" підлягає задоволенню, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасуванню.
Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" задовольнити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасувати.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002762301, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1098,00 грн, у тому числі 878,00 грн - основний платіж та 220,00 грн - штрафна (фінансова) санкція.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002752301, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5481,00грн , у тому числі 4385,00 грн - основний платіж та 1096,00 грн - штрафна (фінансова) санкція.
Стягнути з державного бюджету суму судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" у розмірі 1827 (Одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Постанова складена в повному обсязі 19.03.2015 року.
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.03.2015 |
Оприлюднено | 24.03.2015 |
Номер документу | 43163914 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Межевич М.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні