Рішення

від 23.12.2014 по справі 920/1798/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 920/1798/14 23.12.14 За позовом Приватного агропромислового постачально-торгового підприємства "Агропромпостачторг"

вул. Полтавська, 145-А, м. Ромни, Сумська область, 42004

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН"

Харківське шосе, 144-Б, м. Київ, 02091

про розірвання договору та повернення орендованого майна

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Демченко Б.В. - представник, дов. № 1 від 28.09.12 р.;

від відповідача : не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне агропромислове постачально-торгове підприємство «Агропромпостачторг» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» про розірвання Договору оренди цілісного майнового комплексу № 02-2012/н від 02.04.2012 та повернення орендованого майна шляхом виселення відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві (без вихідних реквізитів) посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально-торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н від 02.04.2012 в частині внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд в період з серпня по жовтень 2014 р. включно.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28.10.2014 на підставі ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України позовні матеріали надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2014 позовну заяву у справі № 920/1798/14 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.11.2014.

У судове засідання 27.11.2014 р. представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032326289.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 07.11.14 р., яка направлялась на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: Харківське шосе, 144-Б, м. Київ, 02091 , на час проведення судового засідання 27.11.14 р. поштовим відділенням зв'язку до суду не повернута.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032326270, в якому зазначається, що дане поштове відправлення, станом на 15.11.14 р., уповноваженому представнику відповідача не вручене під час доставки.

Ухвалою суду від 27.11.14 р. розгляд справи відкладався на 23.12.14 р..

В судове засідання 23.12.14 р. з'явився уповноважений представник позивача. Уповноважений представник відповідача в дане судове засідання не прибув.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.11.14 р., яка направлялась на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: Харківське шосе, 144-Б, м. Київ, 02091 , на час проведення судового засідання 23.12.14 р. поштовим відділенням зв'язку до суду не повернута.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032326270, встановлено, що дане поштове відправлення направлене до відділення поштового зв'язку «КИЇВ 91» та не вручене під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача представнику позивача невідомі.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 р. (зі змінами і доповненнями) (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18, суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 27.11.14 р. та 23.12.14 р. до суду не надходило.

До початку судового засідання 23.12.14 р. через канцелярію суду представником позивача подане письмове клопотання (без вихідних реквізитів) про залучення доказів.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 07.11.14 p. та 27.11.14 р. відповідачем суду не надані.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 23.12.14 р. клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 23.12.14 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02 квітня 2012 року між Приватним агропромисловим постачально - торговим підприємством «Агропромпостачторг» (Орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватікан» (Орендар за договором, відповідач у справі) було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс - дослідну дільницю по виробництву моторних та котельних палив, розташований по вул. Київській, 95а, м. Ромни Сумської області, який належить ПАПТП «Агромпомпостачторг» на підставі договору купівлі - продажу від 30.01.12 р. ВРП 730517, ВРП 730518 № 150, а саме приміщення гаражу цегельного-А-1, кубореактори (2 шт.) металеві цистерни обкладені цеглою - Б, навіс- Б1, приміщення операторсько цегляне - В, навіс для насосів металеві труби, обтянуті металевою сіткою-Г, резервуари готового продукту металеві-Е, резервуари охолоджувальні - Е1, резервуар резервний - К, водойма - 3, наливні колонки з фільтром металеві-Д, огорожа/бетонні плити-И, резервуар топочного мазуту металевий - М, резервуари для води металеві - Л, резервуар охолоджувач - Н, резервуар охолоджувач- О, вбиральня цегляна - У, загальною площею 729,0 кв. м., загальна вартість якого відповідно звіту про незалежну оцінку ліквідаційної вартості нерухомого майна від 28.10.11 р. № 12/10/11 становить 190351, 55 грн. без ПДВ. Крім того Орендодавець передає, Орендар приймає в строкове платне користування рухоме майно, вказане в договір купівлі - продажу майна від 30.01.12 р. загальною вартістю 45595,50 грн. без ПДВ.

Згідно п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на три роки та діє з 02 квітня 2012 р. до 01 квітня 2013 року включно.

Додатковою угодою № 1 від 02.05.12 р. внесено зміни до пункту 10.1 Договору оренди № 02-2012/н від 02.04.12 р. та викладено в наступній редакції: «Договір укладено строком на три роки та діє з 02 квітня 2012 р. до 27 березня 2015 року включно».

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах Договору оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н від 02.04.12 р., на час його підписання з боку ПАПТП «Агропромпостачторг» та ТОВ «Ватікан» відсутні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За умовами п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передачі підприємства.

У відповідності до п.2.2 Договору передача підприємства в оренду здійснюється за вартістю, вказаною у звіті про незалежну оцінку ліквідаційної вартості нерухомого майна від 28.10.11 р. № 12/10/11.

Пунктом 7.1 Договору встановлений обов'язок Орендодавця передати Орендарю в оренду цілісний майновий комплекс згідно з Договором за актом приймання - передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Судом встановлено, що відповідно до умов Договору позивачем за актом інвентаризації передачі будівель, споруд, обладнання та матеріалів від ПАПТП «Агропромпостачторг» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватікан» в оренду від 03.04.12 р., який підписано уповноваженими представниками сторін, передано відповідачеві в строкове платне користування майно згідно переліку.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В пункті 3.1 Договору сторони обумовили, що орендна плата є платежем, який Орендар вносить Орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності і визначається у розмірі 3000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п.3.2 Договору орендну плату за поточний місяць Орендар зобов'язаний перераховувати щомісяця на рахунок Орендодавця до 15 числа наступного місяця.

Обов'язок Орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату передбачений пунктом 5.3 Договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач в обумовлений Договором термін не здійснив внесення орендної плати за липень - вересень 2014 р., перерахувавши останній платіж в сумі 3000,00 грн. платіжним дорученням № 134 від 15.07.14 р. з призначенням платежу «платне користування цілісним майновим комплексом у червні 2014 р. згідно Договору № 02-2012/н від 02.04.12 р. без ПДВ», чим порушено визначені п.п.3.2, 5.3 Договору зобов'язання. Вказаний факт додатково підтверджується відповідними виписками ПАТ КБ «Приватбанк» з рахунку позивача № 26007060835437.

На день прийняття рішення по даній справі заборгованість з орендної плати відповідачем не сплачена. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин щодо звільнення від внесення орендної плати за Договором або доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи свої зобов'язання щодо внесення орендної плати у визначений Договором термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 9000,00 грн..

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

За умовами п.10.4 Договору за ініціативою однієї зі сторін цей Договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Суд звертає увагу позивача, що частиною 2 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати такий договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення його умов.

За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 року № 22/110 та від 08 травня 2012 р..

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з внесення орендної плати за Договором та на момент прийняття рішення доказів виконання зобов'язання відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про розірвання Договору оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н від 02.04.12 р. підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, за висновками суду, оскільки істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю), з урахуванням задоволення позовної вимоги про розірвання спірного договору оренди та вищенаведених норм чинного законодавства, позовні вимоги позивача в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватікан» з цілісного майнового комплексу - дослідної дільниці по виробництву моторних та котельних палив, розташований по вул. Київській, 95а, м. Ромни Сумської області, підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов'язання, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсним Договору оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н від 02.04.12 р. або його окремих положень суду не надано.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н, укладений 02 квітня 2012 р. між Приватним агропромисловим постачально - торговим підприємством «Агропромпостачторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватікан».

3. Повернути Приватному агропромисловому постачально-торговому підприємству "Агропромпостачторг" (вул. Полтавська, 145-А, м. Ромни, Сумська область, 42004, код 30880210) шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (Харківське шосе, 144-Б, м. Київ, 02091, код 30369266) цілісний майновий комплекс - дослідна дільниця по виробництву моторних та котельних палив, розташований по вул. Київській, 95а, м. Ромни Сумської області, переданий йому на підставі Договору оренди цілісного майнового комплексу Приватного агропромислового постачально - торгового підприємства «Агропромпостачторг» № 02-2012/н від 02.04.12 р..

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТІКАН" (Харківське шосе, 144-Б, м. Київ, 02091, код 30369266) на користь Приватного агропромислового постачально-торгового підприємства "Агропромпостачторг" (вул. Полтавська, 145-А, м.Ромни, Сумська область, 42004, код 30880210) 1218 (тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 29 грудня 2014 року.

Суддя А.М. Селівон