Рішення

від 30.01.2015 по справі 177/1695/13-ц

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1695/13-ц

Провадження № 2/177/57/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 січня 2015 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Приміч Г. І.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Дериглазова В.П., Федорова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, добових, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач вперше звернувся до суду з позовом до ПП «Альбатрос-СВ» 19.06.2013 року. Рішення Криворізького районного суду від 10.12.2013 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.01.2014 року, якою було залишено в силі рішення суду першої інстанції, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.06.2014 року.

Після повернення справи до суду для нового розгляду, позивачем було подано уточнену позовну заяву, яку уточнював в ході судового засідання його представник, де він просить суд стягнути з відповідача 20138,57 грн. - в рахунок заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року; 9990 грн. - в рахунок вихідної допомоги; 2553,23 грн. - в якості компенсації за невикористану відпустку; 15022 грн. - в рахунок невиплачених добових; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.01.2013 року по день фактичного розрахунку станом на час винесення рішення; 25000 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, які припинив за власним бажанням та був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в сумі 20138,57 грн., добові за відрядження в сумі 15022 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2553,23 грн. Вважав, що відповідно до 44 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити йому вихідну допомогу в розмірі 9990 грн., оскільки причиною його звільнення стало порушення відповідачем трудового законодавства.

Ставлячи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач посилався на ст. 117 КЗпП України та вказував, що відповідач не провів з ним розрахунок ні в день звільнення ні пізніше, тому просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.01.2013 року по день фактичного розрахунку, тобто станом на час ухвалення рішення.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди вказував, що не проведенням виплати належних йому коштів, в тому числі заробітної плати, відповідач порушив його основне право - працювати та своєю працею заробляти на життя, позбавив його можливості реалізувати звичайні людські потреби, а саме придбавати продукти харчування, одяг, тощо, що змінило звичний для нього спосіб життя, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що спричинило йому душевні страждання. Розмір завданих йому моральних страждань він оцінив в 25000 грн., які і просив стягнути з відповідача.

Представник позивача та сам позивач, який був присутнім в судовому засіданні 30.01.2015 року, уточнені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представники відповідача, кожен окремо позов визнали частково, в частині вимог щодо виплати компенсації за невикористану відпустку в сумі 1351,19 грн., яку до цього часу не отримав позивач з його небажанням отримати вказану суму.

В іншій частині вимог просили суд задоволенні відмовити. В обгрунтування заперечень вказували, що в період з 01.07.2012 року по день звільнення ОСОБА_1 підприємство фактично не працювало, господарську діяльність не вело, оскільки були відсутні договори на виконання робіт, у зв'язку з чим був відсутній рух коштів на рахунках, а тому не здійснювалася виплата заробітної плати працівникам. Про дану ситуацію були повідомлені працівники підприємства, в тому числі ОСОБА_1, яким було запропоновано звільнитися, або взяти відпустку без збереження заробітної плати та працевлаштуватися на інших підприємствах. Крім цього, як уточнили представники відповідача, ПП «Альбатрос» в період з липня 2012 року по грудень 2012 року здійснювало виплату заробітної плати працівникам в розмірі 2/3 від заробітку, в т.ч. і ОСОБА_1, враховуючи простій підприємства, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не підлягають задоволенню.

Стверджували, що вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звільнений за власним бажанням, що виключає виплату вихідної допомоги. За виплатами по добовим за відрядженням підприємство розрахувалося з позивачем в повному обсязі.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку вказували на те, що в день звільнення позивача на робочому місці був відсутній касир, що унеможливило здійснення розрахунку, а на наступні виклики до підприємства для отримання розрахунку позивач не з'являвся.

Заперечуючи проти вимог про стягнення моральної шкоди вказували, що жодних моральних страждань позивачу не завдано з вини відповідача, в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року позивач отримував заробітну плату в розмірі 2/3 заробітку, а отже не був позбавлений засобів для існування, про відсутність можливості виконання робіт у відповідача і відповідно отримання повної заробітної плати знав.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, давши оцінку всім доказам в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних законних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Альбатрос-СВ» є юридичною особою, створеною з метою задоволення суспільних потреб фізичних та юридичних осіб в його послугах (роботах, товарах) та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів трудового колективу, що слідує з п. 2.1, 3.1. Статуту (а.с. 33-40 т.1). Те, що діяльність ПП «Альбатрос-СВ» пов'язана з виконанням робіт за договорами підтверджується і договором № 462 від 17.05.2012 року та договором № 403 від 28.04.2012 року (а.с. 14-23, 215-224 т.1).

Як вбачається з п. 8.6 -8.9 статуту ПП «Альбатрос-СВ» директор є виконавчим органом підприємства та має право укладати договори, в тому числі трудові, самостійно проводить підбір і розстановку кадрів, несе особисту відповідальність за ведення і зберігання трудових книжок працівників та за відповідність записів у них чинному законодавству (а.с. 33-40 т.1). Директором ПП «Альбатрос-СВ» є Дериглазов В.П., що підтверджується наказом № 1 від 07.09.2005 року (а.с. 32 т.1), що не заперечувалося сторонами.

27.01.2012 року на посаду головного інженера ПП «Альбатрос-СВ» було прийнято ОСОБА_1, з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом від 27.01.2012 року (а.с. 42 т.1) та копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 9). Згідно штатного розпису посадовий оклад ОСОБА_1 складав - 3330 грн. (а.с. 45 т.1). На підприємстві встановлено 5 денний робочий тиждень, що підтверджується п. 3.3. Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 246-249 т.1).

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу та наказу про прийом на роботу (а.с. 42-43 т.1), він приймався на роботу на умовах безстрокового трудового договору.

Наказом директора Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» №1/1-к від 03 січня 2013 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 44 т.1).

Отже, в період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року, сторони по справі перебували в трудових відносинах, в яких відповідно до ст. 21 КЗпП України, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець (власник підприємства) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване ст. 43 Конституції України.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_1 виданої ПП «Альбатрос -СВ» датованої 04.08.2013 року, за період його роботи в ПП «Альбатрос-СВ», останній отримував заробітну плату в розмірі 3330 грн. з січня по червень 2012 року включно щомісяця (а.с. 46 т.1). Факт нарахування ОСОБА_1 заробітної плати саме у вказаному розмірі та за вказаний період підтверджується довідкою УПФ (а.с. 7 т.1).

Вказані довідки спростовують твердження представників відповідача в частині того, що з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата в розмірі 2/3 частини його заробітку відповідно до ст. 113 КЗпП України - в умова простою.

Твердження представників відповідача в частині того, що в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року працівникам підприємства виплачувалася заробітна плата відповідно до ст. 113 КЗпП України, тобто в розмірі 2/3 від їх заробітку, суд розцінює критично, оскільки вони спростовуються вище вказаними довідками самого відповідача та УПФ, заперечувалися позивачем, а також суперечать першопочатковим поясненням цих же представників відповідача, які заперечуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди вказували, що моральна шкода ОСОБА_1 не була завдана, оскільки позивач в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року виконував роботи та отримував заробіток у інших приватних осіб. Аналогічні пояснення містяться і в письмовій промові представника відповідача Федорова В.В. (а.с. 107-110 т.1).

Копії відомостей про отримання грошей за період липень - грудень 2012 року (а.с. 69-74, 239-244 т.1), в тому числі ОСОБА_1, суд не вважає належним та допустимим доказом по справі, оскільки вони не містять інформації про те, ким проводилася виплата та за що, факт отримання заробітної плати від ПП «Альбатрос-СВ» за цими відомостями заперечувався позивачем.

Суми вказані у даних відомостях нібито до виплати ОСОБА_1 в період з липня по вересень 2012 року перевищують не лише 2/3 заробітку ОСОБА_1, а навіть його повний оклад, що суперечить твердженням представників відповідача про проведення ПП «Альбатрос-СВ» за вказаними відомостями виплати заробітку за період простою (а.с. 69-71, 239-241 т.1).

Виплата ПП «Альбатрос-СВ» заробітної плати працівникам в умовах простою, не звільняла роботодавця від обов'язку відрахування обов'язкових платежів, в тому числі до Пенсійного фонду, але відомості про такі відрахування в період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року в довідці УПФ відсутні, що також підтверджує факт не проведення виплати заробітної плати ОСОБА_1 в даний період.

Крім цього, на існування на підприємстві простою відповідачем не надано до суду жодних доказів.

Твердження представників відповідача, про наявність вини ОСОБА_1 в не проведенні виплати заробітної плати працівникам ПП «Альбатрос-СВ», оскільки останній неналежним чином виконував свої обов'язки, суд розцінює критично, оскільки обов'язок проведення виплати заробітної плати працівникам лежить саме на керівнику підприємства, згідно зі ст. 21, 97 КЗпП України. Крім цього, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків відповідач не надав до суду жодних доказів розгляду питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, більш того звільнив ОСОБА_1 за власним бажанням, без будь-яких зауважень. Доповідні про неналежне виконання обов'язків ОСОБА_1 складені вже після його звільнення та не містять жодної резолюції керівництва (а.с. 47, 52, 53 т.1).

Доводи представників відповідача про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про скрутний стан ПП «Альбатрос-СВ», відсутність договорів на виконання робіт, а також про те, що немає можливості продовження трудових договорів, працівники не мають претендувати на заробітну плату, суд розцінює критично, оскільки протокол загальних зборів колективу ПП «Альбатрос-СВ» від 26.06.2012 року, на який посилається відповідач (а.с. 190 т.1), не містить вказівки на те, хто саме із працівників був присутній на вказаних зборах, чи був на них ОСОБА_1, чи заперечував він проти вказаного рішення, оскільки як вбачається з самого протоколу 2 працівника було проти. Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 вказував, що на початку зборів ОСОБА_1 був відсутній, але про таке рішення зборів знав. Вказаний протокол зборів не містить підписів працівників про ознайомлення з його змістом, а отже не є доказом повідомлення ОСОБА_1 про його зміст. ОСОБА_1 щодо обізнаності з вказаним протоколом заперечував.

Крім цього, зміст вказаного рішення зборів трудового колективу від 26.06.2012 року містить відомості про зміни істотних умов праці, до яких відповідно до ч.3 ст. 32 КЗПП України серед іншого відносяться системи та розміри оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, про які працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, в той час як виплата ОСОБА_1 заробітної плати припинилася вже з 01.07.2012 року, тобто без дотримання вимог ст. 32 КЗпП України.

Наказ № 20 від 26.06.2012 року про призупинення діяльності та акт (а.с. 213, 214 т.1), яким тимчасово зупинено трудову та фінансову діяльність підприємства, а також передбачено, що працівники мають не з'являтися на роботу і залишатися без оплати праці на весь період простою, суд розцінює критично, оскільки в ньому не вказано момент початку та закінчення простою, відсутні відмітки про ознайомлення з вказаним наказом ОСОБА_1, крім цього, як вказувала в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року працівники ПП «Альбатрос-СВ» приходили на роботу, але роботи не проводили за відсутності замовлень.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 97 КЗпП України, п. 12 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором тільки в разі невиконання норм виробітку, та з інших передбачених законодавство причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-64/13, яка є обов'язковою для судів в силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів, а тому твердження представників відповідача про те, що заробітна плата не виплачувалася працівникам підприємства у зв'язку з відсутністю замовлень на виконання робіт у ПП «Альбатрос», не може бути підставою для невиплати заробітної плати позивачу.

Виходячи з розміру посадового окладу ОСОБА_1, який складав 3330 грн., та враховуючи відсутність ведення табелів обліку робочого часу за вказаний період, суд виходить з розрахунку норм тривалості робочого часу при п'ятиденному тижні відповідно до законодавства (а.с. 1-5 т.2), пояснення свідка - бухгалтера відповідача ОСОБА_7, яка не заперечувала,що ОСОБА_1 у вказаний період приходив на роботу, але роботи не виконував у зв'язку з відсутністю замовлення , враховуючи, що відсутність роботи на підприємстві мала місце не з вини працівників, а з вини роботодавця, який має забезпечити роботою працівників, відсутність будь-яких доказів змін в організації виробництва і праці, які могли б бути підставою для зміни розміру оплати праці, та попередження про них працівників у визначений законом строк, суд приходить до висновку, що відповідач заборгував позивачу заробітну плату за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 20309,81 грн. (19980 грн. за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року (а.с. 232 т.1) + 329,81 грн. заробітна плата за 02-03 січня 2013 року (164,90 грн. середньоденна заробітна плата (а.с. 46 т.1, 1-5 т.2) х 2 робочих дня до звільнення в січні 2013 року). Оскільки суд розглядає позов лише в межах заявлених вимог, в силу ст. 11 ЦПК України, то стягненню на користь позивача підлягає заробітна плата в розмірі 20138,57 грн. без утримання податків і обов'язкових платежів, згідно п. 6 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.199 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Згідно з п. 3.17 Правил внутрішнього трудового розпорядку на ПП «Альбатрос-СВ» ОСОБА_1 мав право на щорічну відпустку тривалістю 24 календарні дні (а.с. 246-249 т.1). Протягом роботи у відповідача позивач відпустку не отримував, що не заперечувалося сторонами.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Як вказував позивач та не заперечувалося представниками відповідача, в день звільнення ОСОБА_1 йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, при цьому відповідачем була нарахована компенсація лише за період роботи з 27.01.2012 року по 30.06.2012 року в розмірі - 1649 грн., що підтверджується розрахунком наданим відповідачем (а.с. 50 т.1).

Оскільки судом встановлено факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року, то компенсація за невикористану відпустку має обчислюватися саме за вказаний період.

Згідно з п.п. «а» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, цей порядок застосовується у випадку надання працівникам компенсації за невикористані відпустки. При цьому, згідно з п. 2 Порядку працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому

надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану

відпустку.

Пункт 7 Порядку визначає, що нарахування компенсації за

невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в

календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку

за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший

фактично відпрацьований період на відповідну кількість

календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за

винятком святкових і неробочих днів, встановлених

законодавством). Одержаний результат перемножується на число

календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про

працю України), які припадають на період відпустки, у

розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Оскільки загальна тривалість відпустки ОСОБА_1 за повний відпрацьований рік складає 24 календарні дні, а він перебував у трудових відносинах неповний рік - 330 календарних днів у 2012 році та 2 дні у січні 2013 року (за виключенням днів визначених ст. 73 КЗпП України), то кількість днів відпустки, які підлягають компенсації складає: 332 календарні дні відпрацьованого періоду х 24 к.д. / 356 загальна кількість к.д.у році (без врахування днів визначених ст. 73 КЗпП) = 22 к.д.

Сума компенсації за невикористану відпустку складає 2471,35 грн.:

22 к.д. х 37294,9 грн. (16985,09 грн. (а.с. 46) сума заробітної плати за період з 27.01.2012 року по 30.06.2012 року + 20309,81 грн. встановлена судом сума заробітної плати, яка мали бути нарахована за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року) / 332 к.д. (кількість календарних днів в періоді роботи).

Що стосується вимог позивача про виплату добових на відрядження, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки як вбачається з наказів про відрядження, ОСОБА_1 перебував у відрядженні в с. Новоамвросіївське Донецької області з 01.02.2012 року по 05.02.2012 року, з 28.02.2012 року по 29.02.2012 року, з 01.03.2012 року по 08.03.2012 року, з 19.03.2012 року по 22.03.2012 року. з 05.04.2012 року по 30.04.2012 року, з 03.05.2012 року по 07.05.2012 року, з 14.05.2012 року по 16.05.2012 року, з 22.05.2012 року по 24.05.2012 року, з 29.05.2012 року по 31.05.2012 року, а всього 59 днів (а.с. 54-64 т.1).

Частина 4 ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог про виплату витрат на відрядження в розмірі 0,2 мінімальних заробітних плат за кожен день відрядження, встановлює граничний розмір добових витрат (тобто максимальний розмір), які підлягають виплаті - в розмірі не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження в межах України.

Наказом ПП «Альбатрос-СВ» № 4 від 10.01.2012 року встановлено, що добові відрядження працівників ПП «Альбатрос -СВ» виплачуються в розмірі 80 грн. (а.с. 55 т.1), що не суперечить вимогам ч.4 ст. 140.1.7 Податкового кодексу України.

Відповідно за період вказаних відряджень ОСОБА_1 ПП «Альбатрос -СВ» мало виплатити добові в розмірі 4720 грн. (59 днів відрядження х 80 грн. добових). Натомість з видаткових касових ордерів вбачається, що ОСОБА_1 отримав витрати на відрядження в розмірі 5300 грн. (а.с. 65-68 т.1), що не заперечувалося позивачем, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про виплату вихідної допомоги ґрунтуються на ст. 44 КЗпП України, яка передбачає можливість виплати вихідної допомоги при звільненні за ст. 38 КЗпП України, у випадку, коли причиною звільнення за власним бажанням є порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Як вбачається з наказу про звільнення ОСОБА_1 та запису в його трудовій книжці, його звільнено за власним бажанням, а не у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору (а.с. 6, 44 т.1). Причину свого звільнення він не оскаржував. У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячного середнього заробітку не підлягають задоволенню.

Стаття 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Твердження представників відповідача про те, що в день звільнення ОСОБА_1 був відсутній касир, не може вважатися поважною причиною для не проведення розрахунку з працівником. Повідомлення про можливість отримання розрахунку (а.с. 48 т.1), не є належним доказом повідомлення ОСОБА_1 про можливість отримання розрахунку, оскільки в них відсутня інформація, кому направлялось повідомлення, адреса отримувача, відсутні докази того, що вказане повідомлення отримане позивачем. Акт та доповідна (а.с. 47, 49 т.1) також не є належними доказами факту повідомлення позивача про необхідність отримання розрахунку належного йому при звільненні. У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про наявність вини відповідача в невиплаті позивачу виплат належних йому при звільненні.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім заробітної плати за період відпусток) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою

пов'язана відповідна виплата. Відповідно до п.2 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на

2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці

згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації,

встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 80 537,60 грн., згідно слідуючого розрахунку 3330 грн. + 3330 грн. (заробітна плата за останні 2 місяці роботи - перебування у трудових відносинах) / 43 днів (кількість робочих днів протягом листопада та грудня 2012 року (а.с.255 т.1, 1-2 т.2) = 154,88 грн. (середньоденна заробітна плата) х 249 робочих днів у періоді з 04.01.2013 року (наступний день після звільнення) по 31.12.2013 року (а.с. 3-5 т.2) х 251 робочих днів у періоді з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року (а.с. 6-8 т.2) х 20 робочих днів в періоді з 01.01.2015 року по 30.01.2015 року (а.с. 9-13 т.2), тобто всього 520 робочих днів (в періоді з 04.01.2013 року по 30.01.2015 року) х 154,88 грн. (середньоденна заробітна плата) = 80 537,60 грн.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Факт наявності порушення трудових прав ОСОБА_1 з боку ПП «Альбатрос-СВ», як і вина підприємства у вчиненні вказаних порушень трудового законодавства доведено в ході судового засідання вище вказаними доказами. Порушення конституційного права громадянина на працю та заробіток безумовно завдає особі моральної шкоди, оскільки вона позбавлена основних прав, можливості заробляти на життя працею, та вільно розпоряджатися заробленими грошима. Так, ОСОБА_1 в результаті порушень трудового законодавства з боку ПП «Альбатрос-СВ» був позбавлений заробітної плати, йому було затримано розрахунок, який він мав право отримати в день звільнення, що значно змінило звичний для нього спосіб життя, змусило вживати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він змушений був шукати додаткові джерела доходу, щоб забезпечити елементарні потреби людини в їжі та одязі. У зв'язку з вище викладеним, враховуючи характер та тяжкість допущених відповідачем порушень трудового законодавства, їх тривалість, глибину душевних страждань позивача та оцінюючи зусилля, яких йому доводилося вживати для організації свого життя і відновлення порушених прав, виходячи з принципів розумності, співмірності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Оскільки рішенням суду позов позивача задоволено частково, то судовий збір на користь держави, в силу ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача відповідно до задоволеної частини вимог.

Так, загальна сума судового збору, яка підлягала сплаті на користь держави складає 1532,41 грн., згідно з п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 80 ЦПК України. Вимоги позивача задоволено на 69,92 % (107147,52 грн. сума задоволених вимог х100%/153241,40 грн. загальна сума заявлених позовних вимог), а тому стягненню з відповідача підлягає 1071,46 грн. судового збору на користь держави (1532,41 грн. х 69,92%/100%).

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22, 24, 32, 44, 73, 115, 116, 117, 231, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ч.4 ст. 14.1.7 Податкового кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 80, 88, 213-215, 306-1, 367 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, добових, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Альбатрос-СВ», ідентифікаційний код 33416507, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

- заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 20138 (двадцять тисяч сто тридцять вісім) гривен 57 копійок без утримання податків і обов'язкових платежів;

- компенсацію за невикористану відпустку за період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 2 471 (дві тисячі чотириста сімдесят одну) гривну 35 копійок,

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2013 року по 30.01.2015 року в розмірі 80 537 (вісімдесят тисяч п'ятсот тридцять сім) гривен 60 копійок,

- 4 000 (чотири тисячі) гривен в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути з Приватного підприємства «Альбатрос-СВ», ідентифікаційний код 33416507 на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 107 147 (сто сім тисяч сто сорок сім) гривень 52 копійки.

Стягнути з Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» ідентифікаційний код 33416507, на користь держави судовий збір в розмірі 1071 (одну тисячу сімдесят одну) гривну 46 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: