Рішення

від 10.04.2015 по справі 177/1695/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1695/13-ц 22-ц/774/536/К/15

Справа 177/1695/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження 22ц/774/536/к/15 суддя Приміч Г.І.

Категорія - 53 (ІІІ) Доповідач - Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Зубакової В.П., Соколан Н.О.

при секретарі - Булах К.А.

за участі - представника позивача ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, добових, середнього заробітку, за весь період затримки розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Альбатрос - СВ" (надалі - ПП "Альбатрос - СВ") про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та моральної шкоди. Справа розглядалась судами неодноразово. Доповнивши позов представник позивача просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в сумі 20138,57 грн., вихідну допомогу в розмірі 9990,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1202,04 грн., невикористані добові в розмірі 15022,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.01.2013 року по 24.09.2014 року в розмірі 66600,00 грн., а також компенсацію за нанесену моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн., при цьому представник позивача в доповненому позові просив зобов'язати відповідача негайно виконати рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з 27 січня 2012 року позивач працював на посаді головного інженера ПП "Альбатрос-СВ". 03 січня 2013 року позивач звільнився з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

На день звільнення з роботи ПП "Альбатрос-СВ" заборгувало позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року.

Крім того, внаслідок омани під час прийняття його на роботу йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що директор ПП "Альбатрос-СВ" під час прийняття його на роботу обіцяв заробітну плату в розмірі 9000,00 грн., замість цього заробітну плату, страхові внески до пенсійного фонду не сплатив, у зв'язку з чим він був позбавлений заробітку - єдиного джерела для існування сім'ї, оскільки він не міг взяти кредит для допомоги своїм дітям, яких у нього п'ятеро. Протиправні дії відповідача спричинили порушення його звичного життєвого укладу, тому заподіяну позивачеві моральну шкоду оцінено у 25 000 гривень.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" на користь ОСОБА_3:

Заборгованість по заробітній платі за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 20138 (двадцять тисяч сто тридцять вісім) грн. 57 коп. без утримання податків і обов'язкових платежів;

Компенсацію за невикористану відпустку за період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 2471 (дві тисячі чотириста сімдесят одна) грн. 35 коп.;

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2012 року по 30.01.2015 року в розмірі 80537 (вісімдесят тисяч п'ятсот тридцять сім) грн.60 коп.;

Моральну шкоду в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Стягнуто з Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" на користь держави судовий збір в розмірі 1071 (одна тисяча сімдесят одна) грн. 46 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначив, що судом першої інстанції не враховано того факту, що ОСОБА_3 фактично отримував заробітну плату в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року, про що свідчать надані суду відомості. Також представник відповідача зазначив, що ОСОБА_3 було призначено відповідальним за збереження обладнання та інструментів для виконання робіт на підприємстві. При цьому згідно докладної записки було виявлено крадіжку інструментів та обладнання, яку було здійснено працівниками ПП "Альбатрос-СВ" в тому числі позивачем по справі. Також представник відповідача в апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції було невірно трактовано пояснення свідка ОСОБА_4 та не прийнято до уваги пояснення свідка ОСОБА_5 Крім того на думку представника відповідача позивачем не надано суду доказів своїх моральних страждань, вини заподіювача та причинного зв'язку дій відповідача з моральною шкодою отриманою позивачем.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.01.2012 року ОСОБА_3 згідно наказу №15-к від 27.01.2012 року прийнятий на посаду головного інженера ПП "Альбатрос-СВ" з 27 січня 2012 року з окладом згідно штатного розпису (т. 1 а.с. 42).

Наказом № 1/1-к від 03 січня 2013 року позивач звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (т. 1 а.с. 44).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати за період з 01 липня 2012 року по 03 січня 2013 року в розмірі 20138,57 грн., компенсації за невикористану відпустку за період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 2471,35 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2013 року по 30.01.2015 року в розмірі 80537,60 грн. та моральної шкоди в розмірі 4000,00 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності порушення трудових прав ОСОБА_3 та вини у вчиненні вказаних правопорушень в діях ПП "Альбатрос-СВ".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення вихідної допомоги та невиплачених добових суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги було спростовано матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ПП "Альбатрос-СВ" є юридичною особою, створеною з метою задоволення суспільних потреб фізичних та юридичних осіб в його послугах (роботах, товарах) та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів трудового колективу, що слідує з п. 2.1, 3.1. Статуту (а.с. 33-40 т.1). Те, що діяльність ПП "Альбатрос-СВ" пов'язана з виконанням робіт за договорами підтверджується і договором № 462 від 17.05.2012 року та договором № 403 від 28.04.2012 року (а.с. 14-23, 215-224 т.1).

Як вбачається з п. 8.6 -8.9 статуту ПП "Альбатрос-СВ" директор є виконавчим органом підприємства та має право укладати договори, в тому числі трудові, самостійно проводить підбір і розстановку кадрів, несе особисту відповідальність за ведення і зберігання трудових книжок працівників та за відповідність записів у них чинному законодавству (а.с. 33-40 т.1). Директором ПП "Альбатрос-СВ" є Дериглазов В.П., що підтверджується наказом № 1 від 07.09.2005 року (а.с. 32 т.1), що не заперечувалося сторонами.

27.01.2012 року на посаду головного інженера ПП "Альбатрос-СВ" було прийнято ОСОБА_3, з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом від 27.01.2012 року (а.с. 42 т.1) та копією трудової книжки ОСОБА_3 (а.с. 9). Згідно штатного розпису посадовий оклад ОСОБА_3 складав - 3330 грн. (а.с. 45 т.1). На підприємстві встановлено 5 денний робочий тиждень, що підтверджується п. 3.3. Правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 246-249 т.1).

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 про прийняття на роботу та наказу про прийом на роботу (а.с. 42-43 т.1), він приймався на роботу на умовах безстрокового трудового договору.

Наказом директора Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" №1/1-к від 03 січня 2013 року ОСОБА_3 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 44 т.1).

Отже, в період з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року, сторони по справі перебували в трудових відносинах, в яких відповідно до ст. 21 КЗпП України, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець (власник підприємства) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване ст. 43 Конституції України.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_3 виданої ПП "Альбатрос -СВ" датованої 04.08.2013 року, за період його роботи в ПП "Альбатрос-СВ", останній отримував заробітну плату в розмірі 3330 грн. з січня по червень 2012 року включно щомісяця (а.с. 46 т.1). Факт нарахування ОСОБА_3 заробітної плати саме у вказаному розмірі та за вказаний період підтверджується довідкою УПФ (а.с. 7 т.1).

У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані довідки спростовують твердження представників відповідача в частині того, що з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року ОСОБА_3 нараховувалася заробітна плата в розмірі 2/3 частини його заробітку відповідно до ст. 113 КЗпП України - в умовах простою.

Виплата ПП "Альбатрос-СВ" заробітної плати працівникам в умовах простою, не звільняла роботодавця від обов'язку відрахування обов'язкових платежів, в тому числі до Пенсійного фонду, але відомості про такі відрахування в період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року в довідці УПФ відсутні, що також підтверджує факт не проведення виплати заробітної плати ОСОБА_3 в даний період.

Крім того, на існування на підприємстві простою відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів, ані до суду першої інстанції ані до апеляційної інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції по оцінці наданих стороною відповідача доказів з приводу наявності вини ОСОБА_3 в не проведенні виплати заробітної плати працівникам ПП "Альбатрос-СВ", оскільки останній неналежним чином виконував свої обов'язки, оскільки обов'язок проведення виплати заробітної плати працівникам лежить саме на керівнику підприємства, згідно зі ст. 21, 97 КЗпП України. Крім цього, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 своїх посадових обов'язків відповідач не надав до суду жодних доказів розгляду питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, більш того ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням, без будь-яких зауважень. Доповідні про неналежне виконання обов'язків ОСОБА_3 складені вже після його звільнення та не містять жодної резолюції керівництва (а.с.47, 52, 53 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо оцінки наказу № 20 від 26.06.2012 року про призупинення діяльності та акт (а.с. 213, 214 т.1), яким тимчасово зупинено трудову та фінансову діяльність підприємства, а також передбачено, що працівники мають не з'являтися на роботу і залишатися без оплати праці на весь період простою, оскільки в ньому не вказано момент початку та закінчення простою, відсутні відмітки про ознайомлення з вказаним наказом ОСОБА_3, крім цього, як вказувала в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4, в період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року працівники ПП "Альбатрос-СВ" приходили на роботу, але роботи не проводили за відсутності замовлень.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 97 КЗпП України, п. 12 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором тільки в разі невиконання норм виробітку, та з інших передбачених законодавство причин, які мали місце з вини працівника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-64/13, яка є обов'язковою для судів в силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів, а тому твердження представників відповідача про те, що заробітна плата не виплачувалася працівникам підприємства у зв'язку з відсутністю замовлень на виконання робіт у ПП "Альбатрос", не може бути підставою для невиплати заробітної плати позивачу.

Виходячи з розміру посадового окладу ОСОБА_3, який складав 3330 грн., та враховуючи відсутність ведення табелів обліку робочого часу за вказаний період, суд вірно виходив з розрахунку норм тривалості робочого часу при п'ятиденному тижні відповідно до законодавства (а.с. 1-5 т.2), пояснення свідка - бухгалтера відповідача ОСОБА_4, яка не заперечувала, що ОСОБА_3 у вказаний період приходив на роботу, але роботи не виконував у зв'язку з відсутністю замовлення, враховуючи, що відсутність роботи на підприємстві мала місце не з вини працівників, а з вини роботодавця, який має забезпечити роботою працівників, відсутність будь-яких доказів змін в організації виробництва і праці, які могли б бути підставою для зміни розміру оплати праці, та попередження про них працівників у визначений законом строк, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач заборгував позивачу заробітну плату за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року в розмірі 20309,81 грн. (19980 грн. за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року (а.с. 232 т.1) + 329,81 грн. заробітна плата за 02-03 січня 2013 року (164,90 грн. середньоденна заробітна плата (а.с. 46 т.1, 1-5 т.2) х 2 робочих дня до звільнення в січні 2013 року). Оскільки суд розглядає позов лише в межах заявлених вимог, в силу ст. 11 ЦПК України, то стягненню на користь позивача підлягає заробітна плата в розмірі 20138,57 грн. без утримання податків і обов'язкових платежів, згідно п. 6 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.199 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно з п. 3.17 Правил внутрішнього трудового розпорядку на ПП "Альбатрос-СВ" ОСОБА_3 мав право на щорічну відпустку тривалістю 24 календарні дні (а.с. 246-249 т.1). Протягом роботи у відповідача позивач відпустку не отримував, що не заперечувалося сторонами.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечено сторонами по справі, в день звільнення ОСОБА_3, йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, при цьому відповідачем була нарахована компенсація лише за період роботи з 27.01.2012 року по 30.06.2012 року в розмірі - 1649 грн., що підтверджується розрахунком наданим відповідачем (а.с. 50 т.1).

Оскільки судом встановлено факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем з 27.01.2012 року по 03.01.2013 року, то колегія суддів погоджується з висновком суду, що компенсація за невикористану відпустку має обчислюватися саме за вказаний період.

Згідно з п.п. "а" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, цей порядок застосовується у випадку надання працівникам компенсації за невикористані відпустки. При цьому, згідно з п. 2 Порядку працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Пункт 7 Порядку визначає, що нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Оскільки загальна тривалість відпустки ОСОБА_3 за повний відпрацьований рік складає 24 календарні дні, а він перебував у трудових відносинах неповний рік - 330 календарних днів у 2012 році та 2 дні у січні 2013 року (за виключенням днів визначених ст. 73 КЗпП України), то кількість днів відпустки, які підлягають компенсації складає: 332 календарні дні відпрацьованого періоду х 24 к.д. / 356 загальна кількість к.д.у році (без врахування днів визначених ст. 73 КЗпП) = 22 к.д.

Сума компенсації за невикористану відпустку складає 2471,35 грн., виходячи з наступного: 22 к.д. х 37294,9 грн. (16985,09 грн. (а.с. 46) сума заробітної плати за період з 27.01.2012 року по 30.06.2012 року + 20309,81 грн. встановлена судом сума заробітної плати, яка мали бути нарахована за період з 01.07.2012 року по 03.01.2013 року) / 332 к.д. (кількість календарних днів в періоді роботи).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення добових на відрядження та вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності цієї частини позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з наказів про відрядження, ОСОБА_3 перебував у відрядженні в с. Новоамвросіївське Донецької області з 01.02.2012 року по 05.02.2012 року, з 28.02.2012 року по 29.02.2012 року, з 01.03.2012 року по 08.03.2012 року, з 19.03.2012 року по 22.03.2012 року. з 05.04.2012 року по 30.04.2012 року, з 03.05.2012 року по 07.05.2012 року, з 14.05.2012 року по 16.05.2012 року, з 22.05.2012 року по 24.05.2012 року, з 29.05.2012 року по 31.05.2012 року, а всього 59 днів (а.с. 54-64 т.1).

Частина 4 ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог про виплату витрат на відрядження в розмірі 0,2 мінімальних заробітних плат за кожен день відрядження, встановлює граничний розмір добових витрат (тобто максимальний розмір), які підлягають виплаті - в розмірі не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження в межах України.

Наказом ПП "Альбатрос-СВ" № 4 від 10.01.2012 року встановлено, що добові відрядження працівників ПП "Альбатрос -СВ" виплачуються в розмірі 80 грн. (а.с. 55 т.1), що не суперечить вимогам ч.4 ст. 140.1.7 Податкового кодексу України.

Відповідно за період вказаних відряджень ОСОБА_3 ПП "Альбатрос -СВ" мало виплатити добові в розмірі 4720 грн. (59 днів відрядження х 80 грн. добових). Натомість з видаткових касових ордерів вбачається, що ОСОБА_3 отримав витрати на відрядження в розмірі 5300 грн. (а.с. 65-68 т.1), що не заперечувалося позивачем.

Вимоги позивача про виплату вихідної допомоги ґрунтуються на ст. 44 КЗпП України, яка передбачає можливість виплати вихідної допомоги при звільненні за ст. 38 КЗпП України, у випадку, коли причиною звільнення за власним бажанням є порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Як вбачається з наказу про звільнення ОСОБА_3 та запису в його трудовій книжці, його звільнено за власним бажанням, а не у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору (а.с. 6, 44 т.1). Причину свого звільнення він не оскаржував. У зв'язку з цим, суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячного середнього заробітку не підлягають задоволенню.

Стаття 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Твердження представників відповідача про те, що в день звільнення ОСОБА_3 був відсутній касир, не може вважатися поважною причиною для не проведення розрахунку з працівником. Повідомлення про можливість отримання розрахунку (а.с. 48 т.1), не є належним доказом повідомлення ОСОБА_3 про можливість отримання розрахунку, оскільки в них відсутня інформація, кому направлялось повідомлення, адреса отримувача, відсутні докази того, що вказане повідомлення отримане позивачем. Акт та доповідна (а.с. 47, 49 т.1) також не є належними доказами факту повідомлення позивача про необхідність отримання розрахунку належного йому при звільненні. У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність вини відповідача в невиплаті позивачу виплат належних йому при звільненні.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім заробітної плати за період відпусток) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до п.2 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_3 складає 80 537,60 грн., згідно наступного розрахунку 3330 грн. + 3330 грн. (заробітна плата за останні 2 місяці роботи - перебування у трудових відносинах) / 43 днів (кількість робочих днів протягом листопада та грудня 2012 року (а.с.255 т.1, 1-2 т.2) = 154,88 грн. (середньоденна заробітна плата) х 249 робочих днів у періоді з 04.01.2013 року (наступний день після звільнення) по 31.12.2013 року (а.с. 3-5 т.2) х 251 робочих днів у періоді з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року (а.с. 6-8 т.2) х 20 робочих днів в періоді з 01.01.2015 року по 30.01.2015 року (а.с. 9-13 т.2), тобто всього 520 робочих днів (в періоді з 04.01.2013 року по 30.01.2015 року) х 154,88 грн. (середньоденна заробітна плата) = 80 537,60 грн.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду щодо необхідності стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 80537,60 грн.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3

Так, згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Факт наявності порушення трудових прав ОСОБА_3 з боку ПП "Альбатрос-СВ", як і вина підприємства у вчиненні вказаних порушень трудового законодавства доведено в ході судового засідання в суді першої інстанції вище вказаними доказами. Порушення конституційного права громадянина на працю та заробіток безумовно завдає особі моральної шкоди, оскільки вона позбавлена основних прав, можливості заробляти на життя працею, та вільно розпоряджатися заробленими грошима.

Так, ОСОБА_3 в результаті порушень трудового законодавства з боку ПП "Альбатрос-СВ" був позбавлений заробітної плати, йому було затримано розрахунок, який він мав право отримати в день звільнення, що значно змінило звичний для нього спосіб життя, змусило вживати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він змушений був шукати додаткові джерела доходу, щоб забезпечити елементарні потреби людини в їжі та одязі.

У зв'язку з викладеним, враховуючи характер та тяжкість допущених відповідачем порушень трудового законодавства, їх тривалість, глибину душевних страждань позивача та оцінюючи зусилля, яких йому доводилося вживати для організації свого життя і відновлення порушених прав, виходячи з принципів розумності, співмірності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 4000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується із вказаним розміром моральної шкоди, оскільки вважає його дещо завищеним.

Так, на думку колегії суддів, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не в повній мірі взяв до уваги роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Беручи до уваги конкретні обставини по справі, колегія суддів вважає, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 500,00 грн., у зв'язку з чим рішення суду має бути змінено в порядку ст. 309 ч. 1 п. 3 ЦПК України, а розмір відшкодування позивачу моральної шкоди зменшено з 4000,00 грн. до 500,00 грн.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави.

Так, у відповідності до підпункту 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 цього Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

У відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, при обчисленні розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, слід виходити з того, що позов містить вимоги майнового та немайнового характеру. У зв'язку з чим судовий збір за вимоги немайнового характеру становить 243,60 грн., а за вимоги майнового характеру - 1031,48 грн., виходячи з задоволеної частини позовних вимог в розмірі 103147,52 грн. (20138,57 грн. + 2471,35 грн. + 80537,60 грн.). Відтак, загальна сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на кориcть держави становить 1275,08 грн., тобто рішення суду першої інстанції також слід змінити в частині розміру судового збору, збільшивши його з 1071,46 грн. до 1275,08 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Приватного підприємства "Альбатрос-СВ" задовольнити частково.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2015 року змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди, зменшивши цей розмір з 4000 (чотири тисячі) грн. до 500 (п'ятсот) грн., а також в частині розміру стягнутого судового збору, збільшивши цей розмір з 1071 (одна тисяча сімдесят одна) грн. 46 коп. до 1275 (одна тисяча двісті сімдесят п'ять) грн. 08 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: